Активність особистості - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Активність особистості

АКТИ́ВНІСТЬ ОСОБИ́СТОСТІ (від лат. activus – діяльний, активний) – активне ставлення людини до світу, спроможність здійснювати суспільно важливі перетворення матеріального і духовного середовища на основі освоєння суспільно-історичного досвіду людства. Виникає у творчій діяльності, вольових актах, спілкуванні. Виявляється в активній життєвій позиції людини, що виражається в її принциповості, послідовності обстоювання своїх поглядів, єдності слова і діла. В А. о. втілюються властиві людині морал. цінності, які визначають характер її поведінки. Активні дії можуть бути спрямовані на гуманістичні й антигуманіст. цілі, мати суспільно корисну й асоціальну мету. Визначальна морал. підстава А. о. – протистояння виявам зла. Можливість активності залежить від рівня громад. свободи людини, наявності в сусп-ві правових гарантій для ініціативи і самодіяльності. У психології А. о., обумовлена внутр. заохоченням людини, розглядається в протиставленні з поведінкою, що залежить, гол. чином, від зовн. впливів і «підлаштовується» під задані умови. У практиці навч. і виховання нерідко зустрічається недооцінка А. о.: слухняну, старанну дитину батьки і педагоги оцінюють вище, ніж схильну до власних пошуків, зацікавлену, «нестандартну». У пед. практиці ще панує переконання, що навч. передбачає засвоєння учнями запропон. матеріалу і своєчасне (на опитуванні, іспиті) відтворення знань та відпрацьованих дій, а громад. поведінка учнів повинна полягати в сумлін. виконанні доручень. Результати такого підходу згодом позначаються негативно. Учні, які не звикли до актив. пошуку вирішення пізнавал. завдань, опиняються у безвиході, коли слід відійти від засвоєних шаблонів рішення. У сфері соц. життя й громад. свідомості звичка автоматично дотримуватися керів. вказівок породжує, з одного боку, конформізм і пристосовництво, з іншого – безвір’я і цинізм.

У навчанні суттєва роль належить його мотивації з різними рівнями активності. Активність відтворення характеризується прагненням учня зрозуміти, запам’ятати, відтворити знання, опанувати засоби їхнього застосування за зразком. Активність інтерпретації пов’язана з бажанням учня осягнути зміст вивченого, встановити зв’язок між явищами і процесами, опанувати засоби застосування знань у змінених умовах. Творча активність передбачає прагнення учня до теор. осмислення знань, самост. пошуку вирішення проблем, виявлення пізнавал. інтересів. Стимулювання творчої А. о. вимагає від педагогів створення таких умов навчання, які викликають інтерес до нього, потребу в знаннях і в результаті – свідоме їх засвоєння.

Виховання А. о. у процесі орг-ції міжособистісних взаємин і громад. поведінки школярів відбувається тоді, коли спонуками для них є не інструкції, а сформовані внутр. мотиви. Педагогічно продумане заохочення ініціативи і кмітливості, притаманних дітям і підліткам, здатне призвести до переростання рутинних заходів у свята творчості та самовираження. Особл. роль відіграє особистий приклад учителя як організатора й активного громадянина. (Див. Особистість, Активність соціальна).

Літ.: Кирилюк А. С. Категория активность: мировоззренческие и методологические функции. К., 1985; Бех І. Д. Від волі до особистості. К., 1995; Формирование активной, творческой личности в учебном процессе школы и вуза. Кривой Рог, 1996; Занюк С. С. Мотивація діяльності: спонукання, активність, успіх. Лц., 1998; Ткач Р. В. Психологічні особливості творчої активності особистості. З., 1999.

Л. І. Шарапа

Стаття оновлена: 2001