Акція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Акція

А́КЦІЯ (від лат. actio – дія, дозвіл, виступ; франц. action – цінний папір) – дія, вчинена всередині країни чи на міжнародній арені для досягнення і вирішення конкретної політичної, дипломатичної, економічної та іншої мети. Поняття «А.» вживається також на позначення цінних паперів.

Акція в значенні фінансовому – цінний папір, що засвідчує вкладення особою коштів у статут. фонд акціонерного товариства, підтверджує її членство у даному т-ві та право на дивіденд. А. випускаються без зазначення терміну дії (обігу). Розрізняють А. труд. колективу, підпр-в держ. власності, оренд. підпр-в, кооп. орг-цій, госп. т-в, комерц. банків та ін. орг-цій і установ різних форм власності. А. випускаються різної вартості (номіналу) й дають право власникові на отримання прибутку (дивіденду) з прибутку, одержаного АТ, а також право участі в упр. т-вом та розподілі майна в разі ліквідації останнього й загалом підтверджують майнове право їх власника. Грош. сума, визначена в А., є її номінал. вартістю, а ціна, за якою А. продається на ринку цінних паперів (фонд. біржі), – її курсом. Курс А. безпосередньо залежить від розміру дивіденду, який на неї нараховується, і від кон’юнктури ринку цінних паперів, зокрема від величини відсоткових ставок (банків. відсотка) в момент її реалізації, а також від багатьох інших чинників, що формують попит і пропозицію. А. випускаються іменні, на пред’явника, звичайні, привілейовані, засновницькі тощо. В Україні використання А. як особл. виду цінних паперів регулюється Законом України від 1 січня 1992 «Про цінні папери і фондову біржу».

В. І. Міщенко

А. політична (А. п.) – дія або сукупність дій, що їх чинять різні суб’єкти сусп. відносин, насамперед, політичних, для досягнення політ. мети. А. п. здійснюють політ. партії, громад. об’єднання, рухи, окремі політ. діячі, владні структури. А. п., які організовує та проводить влада, як правило, мають пропагандист. характер. Прикладом такого роду А. є соц.-політ. заходи, які проводились у роки рад. влади. У той час А. п. приурочувались до певних політ. дат чи подій і мали демонструвати переваги соц. способу життя, підтримку рад. народом політ. кер-во КПРС і СРСР, єдність комуніст. партії та народу тощо. Мають різні форми вияву: від традиційних (демонстрації, мітинги, страйки, вуличні походи, парт. форуми) до радикальних (голодування, самоспалювання, демонстративне спалювання речей, які символізують певних держ. чи політ. діячів тощо). За масштабами проведення діляться на міжнародні (напр., ті, які проводяться в рамках діяльності ООН, Ради Європи), загальнодержавні, регіональні. За терміном – на коротко- та довгострокові. Останні можуть виражатися у голодуванні, виставленні на тривалий час пікетів, облаштуванні намет. містечок, напр. у Києві 1990 під час голодування студентів на Майдані Незалежності та у 2000–01 в ході проведення антипрезидент. А., спричинених зникненням журналіста Г. Ґонґадзе та т. зв. касетним скандалом. А. п. можуть відбуватися у громад. місцях (площах, вулицях, адм. приміщеннях тощо), напр., у парт. протестах чл. парламенту, що не згідні з рішенням його кер-ва чи більшості. Формами протесту є: відмова голосувати, голодування в залі засідань, блокування входу та виходу до приміщення Парламенту, залу чи робочих кабінетів, блокування мікрофона, влаштування бійок тощо. А. п. може ставити найрізноманітніші політ. цілі: привернути увагу до певної політ., екон. чи соц. проблеми, прискорити її розв’язання; висловити протест проти політики влади загалом чи її конкрет. рішень (дій або бездіяльності); пропагувати певну політ. ідею, партію чи політ. діяча; захистити конкретні політ. сили, осіб, конституц. права та свободи, домогтися забезпечення притягнення до встановл. законом відповідальності певних осіб, об’єктив. і повного розслідування певних фактів або навпаки – перешкодити йому. До кардинал. завдань, які можуть висувати організатори А. п., належать: зміна існуючої влади, скасування окремих держ. чи політ. ін-тів, усунення з посад окремих кер. держави. В історії України мали місце випадки, коли відставка кер. держави була результатом вимог учасників А. п. Це сталося 1990 з урядом, очолюваним В. Масолом, який відправили у відставку на вимогу голодуючих студентів. Найчастіше А. п. проводяться в рамках певних політ. заходів, напр., у рамках вибор. кампанії. Водночас вони можуть бути реакцією на певні події у світі, країні, регіоні. Підставами для проведення А. п. можуть бути загострення соц.-політ. чи екон. ситуації в державі (мітинги, страйки, демонстрації, марші шахтарів, педагогів, медиків, військовослужбовців та ін. категорій насел. України у 90-х рр. 20 ст. були викликані хроніч. невиплатою заробіт. плати, низкою ін. соц.-екон. проблем), рішення органів держ. влади чи конкретних посад. осіб (приводом для численних політ. акцій з боку «чорнобильських» орг-цій стало прийняття законів та постанов уряду, спрямов. на скасування певних пільг для ліквідаторів Чорнобил. катастрофи та постраждалих від неї). Зміст та форма проведення А. п., а також спосіб реагування на них з боку влади є показником рівня демократії в країні, сутності влади та реал. стану справ із забезпеченням осн. прав та свобод людини і громадянина. У країнах з усталеними формами демократ. правління А. п., як правило, відзначаються як толерант. характером дій учасників таких А., так і відповід. реагуванням на них з боку влади. А. п. у таких країнах відбуваються у цивілізованих формах, строго в межах закону з адекват. реагуванням влади на вимоги учасників А. У країнах з низьким рівнем розвитку демократії, зокрема т. зв. транзит. країнах, які характеризуються переходом від одного сусп.-екон. ладу до інших (напр., пострадян. республіки, країни колиш. соц. табору), проведення А. п., нерідко характеризується проголошенням радикал. вимог, різким протистоянням учасників А. та представників влади, використанням насильства як з боку учасників, так і з боку владних структур для вирішення конфлікт. ситуацій, некерованим розвитком подій з трагіч. наслідками для учасників А. та ін. осіб. Недопущення або протиправне обмеження А. п., застосування сили, включаючи використання військових, для розгону учасників А., переслідування їх з політ. міркувань, повне ігнорування владою осн. вимог організаторів та учасників є свідченням панування в державі авторитар. форми правління. Якщо в демократ. країнах А. п. є лише одним із багатьох законних і цивілізов. способів досягнення певної політ. мети, то в країнах без демократ. традицій вони, як правило, є одним з осн. дієвих засобів політ. боротьби, захисту осн. прав і свобод людини та громадянина, оскільки, на думку учасників А. п., правові форми вирішення конфлікт. ситуацій часто є малоефективні. Збільшення кількості та масштабності А. п. свідчить про поширення політ., екон. та ін. соц. кризових явищ у сусп-ві і державі. Так, розпад СРСР упродовж кількох років супроводжувався числен. і масштабними А. п.

М. І. Мельник

А. дипломатична (А. д.) – офіційний виступ, дія або сукупність дій глави держави, уряду, відомства закордон. справ, дипломат. представництва, інших держ. органів зовн. зносин або офіц. осіб, що мають відповідні повноваження щодо визначених питань міжнар. відносин з метою досягнення певних зовн.-політ. цілей, вирішення дипломат. завдань, розв’язання міжнар. проблем дипломат. шляхом. А. д. може набувати різних форм, серед яких офіц. візити, особисті контакти, заяви, дипломат. акти (письмовий текст, що вручається або надсилається органами зовн. зносин однієї держави органам зовн. зносин ін. держави) тощо. За змістом А. д. може бути попередженням, пропозицією, протестом, повідомленням тощо. Здійснення А. д. відбувається із урахуванням особливостей порядку зносин з державами, що є об’єктом А. д., з дотриманням правил дипломат. протоколу, принципів міжнар. ввічливості, які передбачають шану і повагу до всього, що символізує та представляє суверенну державу.

О. В. Балдинюк

Стаття оновлена: 2001