Албанська мова

АЛБА́НСЬКА МО́ВА — мова албанців, що становить окрему гілку індоєвропейської сімʼї мов. А. м. — своєрідне продовже­н­ня давніх індоєвроп. мов Балкан. п-ва (палеобалкан. мов), генетично най­ближча до іл­лірійської мови. Держ. мова Албанії. Поширена також в Югославії, Італії, Греції, частково в Туреч­чині, Румунії, Болгарії, Македонії. В Україні — в Одес. і Запоріз. обл. А. м. роз­мовляють бл. 4890 тис. осіб. Писемність А. м. створ. на основі лат. абетки, хоча у 19 ст. існували три писемності, що походили від грец. скоропису: Ельбасанська (53 знаки), Аргірокастронська (22 знаки) і писемність, створ. Бютхакукиєм (32 знаки). Перші писемні памʼятки належать до 15 ст. Сучасна літ. мова сформувалася у 19 ст. у двох варіантах. В А. м. є дві великі діалектні групи: тоскська (пд.) і ґеґська (пн.), котрі поділяються на числен­ні говори. Межа між цими діалектними областями проходить річкою Шкумбін. Вони від­різняються на фонетич., морфол., словотвір. і лексич. рівнях. Тоскський діалект пере­важає в Албанії. В А. м. є 7 голосних і 29 приголос. фонем. Вона характеризується фіксованим наголосом (пере­важно на перед­о­стан. складі), втратою індоєвроп. довгих і коротких дифтонгів з подальшою їх монофтонгізацією і заміною вторин­них короткими дифтонгами. Грамат. будова А. м. флективна (є й аналіт. кон­струкції). В імен­никах — 3 роди, 4 типи від­мінюва­н­ня за шістьма від­мінками, означені й нео­значені форми, препозитивний і постпозитив. артиклі. У дієсловах — 2 дієвід­міни, 6 способів, 3 простих і 5 складних часових форм. Порядок слів у речен­ні від­носно вільний. У словник. складі, крім індоєвроп. лексики, запозиче­н­ня з грец., лат., словʼян., турец., італ., франц. мов.

С. М. Єрмошкін

Завантажити статтю