Албанська мова

АЛБА́НСЬКА МО́ВА  — мова албанців, що становить окрему гілку індоєвропейської сім’ї мов. А. м. — своєрідне продовження давніх індоєвроп. мов Балкан. п-ва (палеобалкан. мов), генетично найближча до іллірійської мови. Держ. мова Албанії. Поширена також в Югославії, Італії, Греції, частково в Туреччині, Румунії, Болгарії, Македонії. В Україні — в Одес. і Запоріз. обл. А. м. розмовляють бл. 4890 тис. осіб. Писемність А. м. створ. на основі лат. абетки, хоча у 19 ст. існували три писемності, що походили від грец. скоропису: Ельбасанська (53 знаки), Аргірокастронська (22 знаки) і писемність, створ. Бютхакукиєм (32 знаки). Перші писемні пам’ятки належать до 15 ст. Сучасна літ. мова сформувалася у 19 ст. у двох варіантах. В А. м. є дві великі діалектні групи: тоскська (пд.) і ґеґська (пн.), котрі поділяються на численні говори. Межа між цими діалектними областями проходить річкою Шкумбін. Вони відрізняються на фонетич., морфол., словотвір. і лексич. рівнях. Тоскський діалект переважає в Албанії. В А. м. є 7 голосних і 29 приголос. фонем. Вона характеризується фіксованим наголосом (переважно на передостан. складі), втратою індоєвроп. довгих і коротких дифтонгів з подальшою їх монофтонгізацією і заміною вторинних короткими дифтонгами. Грамат. будова А. м. флективна (є й аналіт. конструкції). В іменниках — 3 роди, 4 типи відмінювання за шістьма відмінками, означені й неозначені форми, препозитивний і постпозитив. артиклі. У дієсловах — 2 дієвідміни, 6 способів, 3 простих і 5 складних часових форм. Порядок слів у реченні відносно вільний. У словник. складі, крім індоєвроп. лексики, запозичення з грец., лат., слов’ян., турец., італ., франц. мов.

Завантажити статтю