Алеврит - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Алеврит

АЛЕВРИ́Т (від грец. ἄλευρον – борошно) – пухка розсипчаста дрібноуламкова осадова порода. Складається переважно з мінеральних зерен (кварц, польові шпати, слюди тощо) розміром 0,01–0,1 мм (за ін. класифікаціями 0,005–0,05 мм). Виділяють крупноалевритові (0,05–0,1 мм) і дрібноалевритові, або тонкоалевритові (0,01– 0,05 мм) різновиди. Термін «А.» запропонував О. Заварицький (1932). Синонімічні назви: альфатит, пил, мул, сильт. В А. є домішки глини, що служать для скріплення. До А. належать лесовидні суглинки, що поширені в Україні як підґрунтя чорноземів; у пд. широтах (Китаї, Серед. Азії, на Близькому Сх.) на них розташовані осн. землероб. угіддя. Леси як корисну копалину використовували з давніх часів для вироб-ва кераміки та як буд. матеріал. Ущільнений (діагенетично перетворений), зцементований А. утворює алевроліт – осадову породу, яка складається більш як на 50 % із часток алевритової розмірності (0,01–0,1 мм). Алевроліти мають сірий, чорний, червоно-коричневий, зеленуватий колір; масивну, шарувату, іноді лінзовидну структуру. Алевроліти поширені в Крим. і Карпат. горах, на Донбасі, а також на знач. глибинах на Лівобережжі Дніпра. Вони входять до складу вугленос. та нафтогазонос. осадових товщ, складають значну частину нагромаджень териконів. Використовуються як буд. матеріал та бутовий камінь. А. і алевроліти займають проміжне місце серед осадових уламк. порід між пісками і глинами, пісковиками та глинистими сланцями (лупаками).

А. Я. Радзивілл

Стаття оновлена: 2001