Алегорія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Алегорія

АЛЕГО́РІЯ (грец. ἀλληγορία – іносказання, від ἄλλος – інший та ἀγορεύω – говорю) – художній прийом у літературі та мистецтві, що полягає в інакомовному відображенні узагальненого змісту через образи реального життя. Суть А. – у внутр. порівнянні одного явища з іншим. А. близька до символу, параболи, міфа, знака. На відміну від символу, А. має єдине, фіксоване значення. Вона не вичерпує худож. змісту твору мист-ва, творячи для образу додатк. підтекст, виступаючи, з одного боку, як конкретизація абстракт. понять, а з другого – як певне узагальнення предмет. зображень. Найпоширеніший різновид А. – персоніфікація: зображення умовної фігури з одним або кількома атрибутами, що пояснюють її зміст. Система усталених атрибутів має на меті викликати асоціацію з абстрагованими ідеями (напр., Життя, Слави, Перемоги, Весни). Ці образи у контексті худож. твору втілено у подобі живих істот (А. Весни – образ вродливої дівчини з квітами або у віночку; А. Миру – фігура з голубом та пальмовою гілкою; А. Перемоги – постать антич. богині перемоги Ніки, або богині Афіни Паллади, чи бога Марса, солдата з типовими атрибутами: зброєю, військ. прапорами, трофеями тощо). Інколи А. передається тільки через композицію з характерних атрибутів (особливо в арх-рі – оздоблення фасадів та інтер’єрів споруд, у меморіал. ансамблях). А. споріднена з такими літ. жанрами, як байка, аполог, притча. Алегор. сюжети характерні для мист-ва періодів та напрямів, естетика яких ґрунтується на суто рац. засадах. Прийом А. зароджується в період розкладу культової міфології, звідки взято чимало алегор. образів. Особл. розвитку А. набула у реліг. (ієратичному) мист-ві – театралізов. процесіях, дійствах. Зокрема для укр. шкіл. драми типовими стали такі алегор. персонажі, як Милість Божа, Гнів Божий, Ворожість або Заздрість, Мир, Жорстокість, Рід людський тощо. В укр. образотвор. мист-ві алегор. сюжети набули широкої популярності в 17–18 ст., коли нац.-визв. боротьба укр. народу дала могутній поштовх розвиткові нац. культури. Емблемно-символічна сторона худож. мислення, сусп. процесів створила цілу систему образних А. та емблем, через які розкривалися ті чи інші філос., моральні, етичні та естет. ідеї. А. надавалося широкого синкретич. змісту, їхня спрямованість була переважно моралістично-повчальною. Алегор. зображення входять як емблеми у мист-во геральдики, утворивши т. зв. категорію негеральдичних фігур. До А. звертався у своїх творах Г. Сковорода. Його книги («Наркісс...», «Абетка, або Буквар світу») сповнені різних алегор. образів, виразних і пластичних, супроводяться малюнками, ймовірно, власноруч. виконання. До творів на істор. тему, вирішених в алегор. формі, належать картини В. Боровиковського, ікони «Софія – премудрість Божая» і «Церква войовнича» із Софій. собору в Києві. Найпопулярнішим серед алегор. сюжетів іконопису було «Недремне око». У скульптурі цього періоду алегор. зображення використано в оздобленні архіт. споруд (роботи Й. Пінзеля, С. Стажевського, М. Філевича на соборі св. Юра у Львові, ратуші в м. Бучач Терноп. обл. та ін.). На алегор. сюжети багате декор.-ужитк. мист-во (меблі, дзвони, гармати, ювелірні вироби), розписи на військ. знаменах. Зокрема, на 14 прапорах Запороз. Січі чільне місце відведене алегор. зображенням Мужності, Вірності (між 1769 та 1774). За розквіту класицизму, романтизму та реалізму А. залишаються в творах академ. спрямованості. У деяких поезіях Т. Шевченка («Великий льох», «Косар», офорт «Казка») А. є одним із засобів худож. узагальнення. Алегор. образи в оздобленні споруд, у декор. та мемор. скульптурі – переважно з антич. міфології; разом з тим з’являються й образи, зумовлені новими сусп. процесами. Оригінальними в тогочас. укр. скульптурі є чотири барельєфи на будинку № 23 по вул. Вірменській у Львові (автор Г. Красуцький). Це побут. сцени з сільс. життя – А. чотирьох пір року. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. особл. популярності алегор. зображення набувають у декор. скульптурі та мемор. ансамблях. Апокаліптичні, меланхолійні алегор. образи, породжені трагізмом 1-ї світ. війни, втілено у творах Г. Нарбута. Класична А. Смерті – скелет із чорною шаллю, який блукає по землі, косою дістаючи здобич (композиція «1914 рік»); образ сумного старця, напівзруйновані вежі з медальйонами годинників («1916 рік. Хронос»). До алегор. образів звертається укр. театр 20-х рр. У виставах Леся Курбаса – це Прометей («Історичні ілюстрації»), Свобода («Свобода» М. Потшера), Польща («Гайдамаки» за Т. Шевченком), постаті імперіаліст. держав – Америки, Англії, Франції, Росії («Джиммі Хіґґінс» за Е. Синклером); у постановках Б. Глаголіна та М. Терещенка – Свобода, Рівність, Братерство (драм. сатира «Лілюлі» Р. Роллана). А. використовують укр. рад. плакатисти 20–30-х рр., (напр., «Бережись, Антанто, Труд іде» О. Хвостенка-Хвостова). Набір алегор. деталей, що відображають нову епоху, запровадили в монумент. мист-во укр. художники М. Бойчук, І. Падалка, Л. Крамаренко та ін. Це численні композиції з яблунею – А. Дерева життя, із зображенням машин, їх деталей, серпа, молота, сталевого ковша. В образотвор. укр. мист-ві образи-А. використовують здебільшого в жанрах, що тяжіють до філос. узагальнень, політ. та сатир. гостроти. У плакаті – різноманітні варіації на тему Голуба Миру, в монумент. скульптурі – алегор. уособлення Батьківщини-матері, Воїна-захисника; в меморіальній – варіації зображень муз і атрибутів мист-ва (пам’ятники: С. Крушельницькій на Личаківському кладовищі у Львові, 1978, скульпторка Т. Бриж; Б. Гмирі на Байковому кладовищі в Києві, скульптор К. Кузнецов, 1979 та ін.). До А. зверталися у числен. картинах нар. майстрині декор. розпису К. Білокур, М. Приймаченко та ін. Алегор. уособлення в укр. театрі використав, зокрема в постановках київ. Молодіж. театру, В. Шулаков у п’єсі «Маленька футбольна команда» Ю. Щербака (А. Генерала Пентаґону, Музи), інсценізації «Слова о полку Ігоревім» (А. Кари, Жалю), у п’єсах М. Стельмаха (образи Тополі, Чорта, Соняшника) та ін. А. використовується і в кіномист-ві. У фільмах укр. кінематографістів («Вавилон-ХХ», реж. І. Миколайчук; «Чорна курка, або Підземні жителі», реж. В. Гресь; «Бумбараш», реж. М. Рошеєв) такі споконвічні поняття, як Любов, Життя і Смерть наповнюються метафорич. змістом, численними А. та символами.

У літ-рі нерідко через цензурні умови створювалися розгорнуті алегор. зображення екзотич. життя, розраховані на асоціативне переосмислення певних реалій і співвіднесення їх з актуал. дійсністю. Так, у драм. поемі Лесі Українки «Оргія» обставини окупованої римлянами Греції асоціюються зі становищем поневоленої України, колізія Греція – Рим є аналогом колізії Україна – Росія. Хоч алегор. образність як естет. принцип характерна насамперед для класицист. мист-ва (меншою мірою для барокового), проте вона знаходить своє місце і в худож. системах 19–20 ст. (П.-Б. Шеллі, А. Франс, Е. Верхарн, Г. Ібсен, А. Камю), особливо у творах гротеск., сатир., притч., параболічного характеру. Як приклад розгорнутого алегор. зображення в сучас. укр. літ-рі можна назвати роман В. Яворського «Напівсонні листи з Діамантової імперії і Королівства Північної Землі», хоч тут А. не має «прямого», конкрет. прочитання, але дає свободу для суб’єкт. читацьких асоціацій. Певні елементи А. використовуються в юриспруденції, коли сторони захисту та звинувачення вдаються до А. з метою посилення впливу на присяжних та ін. учасників судового процесу. Широко відоме алегор. зображення правосуддя: богиня Феміда – жінка із зав’язаними очима, яка символізує безсторонність, із терезами в одній руці та мечем в іншій, що, відповідно, уособлюють ступінь провини чи невинність та покарання.

Літ.: Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. Москва, 1976; Його ж. Знак. Символ. Миф. Москва, 1982; Жолтовський П. М. Художнє життя на Україні в XVI–XVIII ст. К., 1983; Потебня О. Із записок з теорії словесності // Естетика і поетика слова. К., 1985.

О. В. Замостян

Стаття оновлена: 2001