Александров Анатолій Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Александров Анатолій Петрович

АЛЕКСА́НДРОВ Анатолій Петрович (31. 01(13. 02). 1903, м. Тараща, нині Київ. обл. – 03. 02. 1994, Москва) – фізик, фахівець з атомної фізики та енергетики. Акад. АН СРСР (1953; від 1991 – РАН), чл. низки зарубіж. АН. Сталін. (1942, 1949, 1951, 1953) та Ленін. (1959) премії. Тричі Герой Соц. Праці (1954, 1960, 1973). Нагородж. Золотою медаллю ім. М. Ломоносова АН СРСР (1978). Закін. Київ. ун-т (1930). Працював у Ленінгр. фіз.-тех. ін-ті АН СРСР. Дир. Ін-ту фіз. проблем (1946–55), Ін-ту атом. енергії ім. І. Курчатова АН СРСР (1960– 89), президент АН СРСР (1975– 86). Наук. роботи присвячені ядер. фізиці, фізиці твердих тіл і полімерів, ядер. реакторобуд-ву. Разом із С. Журковим і П. Кобенком розробив статист. теорію міцності, яка стала складовою сучас. фіз. теорії довговічності твердих тіл. Один із творців фізики полімерів. У роки 2-ї світ. війни разом із І. Курчатовим і В. Тучкевичем розробив метод протимінного захисту кораблів. У співпраці з І. Курчатовим розвивав вітчизн. атомну науку і техніку. Під його кер-вом створ. водо-водяні реактори (Нововоронезька АЕС і АЕС в Рейнсбурзі), графітові реактори чорнобил. типу для атом. станцій та підвод. човнів; перше в світі надводне судно з ядер. двигуном – атом. криголам «Ленін», а згодом «Арктику» і «Сибір». Створив школу фізиків-ядерників. Після Чорнобил. катастрофи в пресі і в колах науковців висловлювалася думка про небездоганність реакторів чорнобил. типу.

Пр.: Атомная энергетика и научно-технический прогресс. Москва, 1978; Воспоминания об Игоре Васильевиче Курчатове. Москва, 1988.

Літ.: Кнорре Е. С. Идеи и свершения (А. П. Александров) // Наука в СРСР. 1983. № 2; Беляев С. Т. А. П. Александров // УФН. 1983. Т. 241, вып. 2; Физики.

К. Д. Хоменко

Стаття оновлена: 2001