Алексій

Визначення і загальна характеристика

АЛЕКСІ́Й (Олексій; Дородніцин Анемподист Якович; 02(14). 11. 1859, Катеринослав. губ. — 01. 01. 1920, м. Новоросійськ, Росія) — церковний діяч. Народився в сімʼї псаломщика. Закін. Катериносл. духовну семінарію (1880) та Моск. духовну академію (1889). Працював викл. та ін­спектором Черніг. та Ставропол. семінарій, ректором Литов. духов. семінарії. 12 червня 1904 висвяч. на єпис­копа Сумського, вікарія Харків. єпархії. У липні 1905 при­знач. єпис­копом Єлисавет­градським, вікарієм Херсон. єпархії. На­прикінці 1905 — єпис­коп Чистопольський, перший вікарій Казан. єпархії і ректор Казан. духов. академії. З Казані А. пере­водять у Саратов (1912); 1914 він отримує сан архі­єпис­копа і самост. Володимир. каф. Паралельно з духов. робить і наук. карʼєру, здобуваючи ступ. магістра (1891) та д-ра церк. історії (1910) за праці, присвяч. баптизму в Україні, в яких узагальнив і влас. місіонер. досвід. Сучасники вказували на його оратор. хист та вмі­н­ня знаходити контакт з різними аудиторіями. А. інкримінувались звʼязки з т. зв. «распутінським гуртком». 8(21) травня 1917 єпарх. зʼїзд висловив йому недовіру й вимагав вивести А. з Володимир. єпархії за деспотичне керува­н­ня і зухвале поводже­н­ня з духовенством, а також за випади проти нового уряду. 2(15) серпня 1917 Священ. Синод звільнив А. від його обовʼязків і при­значив йому місцем пере­бува­н­ня Києво-Печер. лавру. В Києві А. при­єд­нався до укр. церк. руху. Був головою укр. Воскресен. Братства (жовтень 1917). Зробив кілька перекл. українською мовою богослужеб. текс­тів, видав «Молитовник» та під­готував до друку «Объяснение Божествен­ной литургии на украинском языке». 20 листопада (3 грудня) 1917 його обрано почес. головою Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР). Участь А. у ВПЦР стурбувала делегатів Всерос. церк. собору та патріарха Тихона. Патріарх викликав А. в Москву і при­значив його управителем Бершад. монастиря у Поділ. єпархії. А. не прийняв при­значе­н­ня, від­мовився їхати до Москви. 9(22) грудня 1917 на засі­дан­ні Реліг.-філос. товариства у присутності пред­ставників моск. патріарха, які прибули до Києва, прочитав доповідь (згодом опубл. як доповідь Всеукр. Соборові), присвячену історико-правовому аналізові причин та характеру залежності укр. церкви від російської. У цій доповіді А. доводив, що право виріше­н­ня подальшої долі укр. церкви пере­буває винятково у компетенції Всеукр. Собору. Напередодні від­кри­т­тя Всеукр. Собору 7(20) січня 1918 йому заборонено священ­нослужі­н­ня за від­мову їхати до патріарха; в роботі Собору участі не брав. У серпні 1918 за ріше­н­ням патріарха та Священ. Синоду пере­вед. до Калязин. монастиря у Тверській єпархії, але туди не по­їхав. У листопаді 1918 — проф. Камʼянець-Поділ. університету. 1919 від­ʼ­їжджає за кордон. Востан­нє свої укр. симпатії А. виявив у Кон­стантинополі (влітку 1919), особисто попередивши посла О. Лотоцького про агітацію проти України, яку проводили митрополит Антоній та архі­єпис­коп Євлогій перед місцеблюстителем Вселен. Патріаршого престолу. Помер у невеликому монастирі під Новочеркаськом.

Пр.: Полное со­брание сочинений: В 3 т. Саратов, 1911–13; Молитовник мовою українською й церковнословʼянською. К., 1917; Историческая справка о подчинении украинской церкви (Киевской митрополии) Московскому Патриарху. К., 1917.

Літ.: Политические деятели Рос­сии. 1917: Биогр. словарь. Москва, 1993; Manuil.

А. В. Стародуб

Завантажити статтю