Алексій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Алексій

АЛЕКСІ́Й (Олексій; Дородніцин Анемподист Якович; 02(14). 11. 1859, Катеринослав. губ. – 01. 01. 1920, м. Новоросійськ, Росія) – церковний діяч. Народився в сім’ї псаломщика. Закін. Катериносл. духовну семінарію (1880) та Моск. духовну академію (1889). Працював викл. та інспектором Черніг. та Ставропол. семінарій, ректором Литов. духов. семінарії. 12 червня 1904 висвяч. на єпископа Сумського, вікарія Харків. єпархії. У липні 1905 признач. єпископом Єлисаветградським, вікарієм Херсон. єпархії. Наприкінці 1905 – єпископ Чистопольський, перший вікарій Казан. єпархії і ректор Казан. духов. академії. З Казані А. переводять у Саратов (1912); 1914 він отримує сан архієпископа і самост. Володимир. каф. Паралельно з духов. робить і наук. кар’єру, здобуваючи ступ. магістра (1891) та д-ра церк. історії (1910) за праці, присвяч. баптизму в Україні, в яких узагальнив і влас. місіонер. досвід. Сучасники вказували на його оратор. хист та вміння знаходити контакт з різними аудиторіями. А. інкримінувались зв’язки з т. зв. «распутінським гуртком». 8(21) травня 1917 єпарх. з’їзд висловив йому недовіру й вимагав вивести А. з Володимир. єпархії за деспотичне керування і зухвале поводження з духовенством, а також за випади проти нового уряду. 2(15) серпня 1917 Священ. Синод звільнив А. від його обов’язків і призначив йому місцем перебування Києво-Печер. лавру. В Києві А. приєднався до укр. церк. руху. Був головою укр. Воскресен. Братства (жовтень 1917). Зробив кілька перекл. укр. мовою богослужеб. текстів, видав «Молитовник» та підготував до друку «Объяснение Божественной литургии на украинском языке». 20 листопада (3 грудня) 1917 його обрано почес. головою Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР). Участь А. у ВПЦР стурбувала делегатів Всерос. церк. собору та патріарха Тихона. Патріарх викликав А. в Москву і призначив його управителем Бершад. монастиря у Поділ. єпархії. А. не прийняв призначення, відмовився їхати до Москви. 9(22) грудня 1917 на засіданні Реліг.-філос. т-ва у присутності представників моск. патріарха, які прибули до Києва, прочитав доповідь (згодом опубл. як доповідь Всеукр. Соборові), присвячену історико-правовому аналізові причин та характеру залежності укр. церкви від російської. У цій доповіді А. доводив, що право вирішення подальшої долі укр. церкви перебуває винятково у компетенції Всеукр. Собору. Напередодні відкриття Всеукр. Собору 7(20) січня 1918 йому заборонено священнослужіння за відмову їхати до патріарха; в роботі Собору участі не брав. У серпні 1918 за рішенням патріарха та Священ. Синоду перевед. до Калязин. монастиря у Тверській єпархії, але туди не поїхав. У листопаді 1918 – проф. Кам’янець-Поділ. ун-ту. 1919 від’їжджає за кордон. Востаннє свої укр. симпатії А. виявив у Константинополі (влітку 1919), особисто попередивши посла О. Лотоцького про агітацію проти України, яку проводили митрополит Антоній та архієпископ Євлогій перед місцеблюстителем Вселен. Патріаршого престолу. Помер у невеликому монастирі під Новочеркаськом.

Пр.: Полное собрание сочинений: В 3 т. Саратов, 1911–13; Молитовник мовою українською й церковнослов’янською. К., 1917; Историческая справка о подчинении украинской церкви (Киевской митрополии) Московскому Патриарху. К., 1917.

Літ.: Политические деятели России. 1917: Биогр. словарь. Москва, 1993; Manuil.

А. В. Стародуб

Стаття оновлена: 2001