Алкалоїди
АЛКАЛО́ЇДИ (від араб. al-kali та грец. εἶδος — вигляд) — органічні азотовмісні речовини переважно рослинного походження, що мають основний характер і здебільшого гетероциклічну будову (див. Гетероциклічні сполуки). За гетероциклом, що міститься в алкалоїдах, їх поділяють на похідні хіноліну, ізохіноліну, індолу, піридину, піперидину, імідазолу, пурину тощо.
У 60-х рр. 20 ст. вивчено понад 1000 природних, напівсинтезованих алкалоїдів, будову яких остаточно не зʼясовано, їх класифікують за систематичним принципом — уналежнюють до однієї рослини або низки споріднених рослин (напр., алкалоїди ріжків). Більшість алкалоїдів — білі або безбарвні кристалічні речовини, добре розчинні в органічних розчинниках і погано — у воді. Значно краще розчиняються у воді їхні солі.
Алкалоїди мають виявлену біологічну активність. Багато з них — сильні отрути (напр., кураре), проте в малих дозах вони виявляють цінні лікувальні, адаптогенні, стимулюючі властивості. Тому їх широко застосовують у медичній практиці у вигляді екстрактів або препаратів чистих алкалоїдів. Нерідко, щоб посилити дію таких речовин або усунути побічні ефекти, молекулу алкалоїда модифікують і одержують напівсинтетичні або синтетичні речовини. Застосовують їх для збудження центральної нервової системи (кофеїн, стрихнін), блювотного центру (апоморфін), пригнічення окремих центрів головного й спинного мозку (морфін, кодеїн), збудження й пригнічення симпатичного відділу нервової системи (ефедрин, ерготоксин) і парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи (пілокарпін, атропін). Алкалоїд курарин, який розслаблює мускулатуру, використовують у хірургії для переведення хворого на кероване дихання; хінін — для лікування серцевих аритмій; вінбластин, вінкристин — для лікування хворих зі злоякісними пухлинами. Нікотин та анабазин давно застосовують у сільському господарстві як інсектициди.
Літ.: Соколов В. С. Алкалоидоносные растения СССР. Москва; Ленинград, 1952; Проценко Д. Ф. Алкалоиды: Лекция. К., 1955; Орехов А. П. Химия алкалоидов. Москва, 1955; Генри Т. А. Химия растительных алкалоидов / Пер. с англ. Москва, 1956; Микрокристаллоскопические реакции на алкалоиды. К., 1960; Мироненко А. В. Методы определения алкалоидов. Минск, 1966; Юнусов С. Ю. Алкалоиды. Ташкент, 1974; Тринус Ф. П. Фармакотерапевтический справочник. К., 1998.
Ф. П. Трінус
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
