Алкалоїди - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Алкалоїди

АЛКАЛО́ЇДИ (від араб. al-kali та грец. εἶδος – вигляд) – органічні азотовмісні речовини переважно рослинного походження, що мають основний характер і здебільшого гетероциклічну будову (див. Гетероциклічні сполуки). За гетероциклом, що міститься в А., їх поділяють на похідні хіноліну, ізохіноліну, індолу, піридину, піперидину, імідазолу, пурину тощо. У 60-х рр. 20 ст. вивчено понад 1000 природних, напівсинтезов. А., будову яких остаточно не з’ясовано, їх класифікують за систематич. принципом – відносять до однієї рослини або низки споріднених рослин (напр., А. ріжків). Більшість А. – білі або безбарвні кристалічні речовини, добре розчинні в органіч. розчинниках і погано – у воді. Значно краще розчиняються у воді їхні солі. А. мають виявлену біол. активність. Багато з них – сильні отрути (напр., кураре), проте в малих дозах А. виявляють цінні лікув. властивості. Тому їх широко застосовують у мед. практиці у вигляді екстрактів або препаратів чистих А. Нерідко, щоб посилити дію А. або усунути побічні ефекти, молекулу А. модифікують і одержують напівсинтетичні або синтет. речовини. Застосовують А. для збудження центр. нервової системи (кофеїн, стрихнін), блювотного центру (апоморфін), пригнічення окремих центрів гол. й спинного мозку (морфін, кодеїн), збудження й пригнічення симпатич. відділу нервової системи (ефедрин, ерготоксин) і парасимпатич. відділу вегетатив. нервової системи (пілокарпін, атропін). А. курарин, який розслаблює мускулатуру, використовують у хірургії для переведення хворого на кероване дихання; хінін – для лікування серцевих аритмій; вінбластин, вінкристин – для лікування хворих зі злоякісними пухлинами. Нікотин та анабазин давно застосовують у с. госп-ві як інсектициди.

Літ.: Соколов В. С. Алкалоидоносные растения СССР. Москва; Ленинград, 1952; Проценко Д. Ф. Алкалоиды: Лекция. К., 1955; Орехов А. П. Химия алкалоидов. Москва, 1955; Генри Т. А. Химия растительных алкалоидов / Пер. с англ. Москва, 1956; Микрокристаллоскопические реакции на алкалоиды. К., 1960; Мироненко А. В. Методы определения алкалоидов. Минск, 1966; Юнусов С. Ю. Алкалоиды. Ташкент, 1974; Тринус Ф. П. Фармакотерапевтический справочник. К., 1998.

Ф. П. Трінус

Стаття оновлена: 2001