Алтагирський заказник - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Алтагирський заказник

АЛТАГИ́РСЬКИЙ ЗАКА́ЗНИК – зоологічний заказник загальнодержавного значення (від 1974). Знаходиться у Якимів. р-ні Запоріз. обл., в урочищі на правому березі Молочного лиману Азов. моря. Перебуває у віданні Мелітоп. лісомислив. госп-ва. Назва тюркського походження, означає місце, розташ. під довгим горбом, біля підошви двосхильного підвищення. Лісовий масив закладено у 80-х рр. 19 ст. Нині це оаза серед типового пд. степу. Створення Алтагир. лісництва пов’язане з іменем видат. укр. лісівника П. Сивицького, який 1899 висадив перші саджанці дерев. Нині ліс займає пл. 1193 га, виконує важл. ґрунтозахисну функцію – затримання руху піску. У деревостані переважають однопорідні насадження з білої акації колючої, сосни кримської, сосни звичайної, сосни Веймутова, ялівця Віргінського, ясенів високого та американського, дуба звичайного. Зустрічаються також різні види клена (польовий, ясенелистий, цукристий, татарський) та тополі (бальзамічна, болле, біла, чорна, пірамідальна), в’яз, шовковиця біла, чорна, глід звичайний, всього бл. 100 видів дерев та кущів. До Червоної книги України занесені цимбохазма дніпровська, ястрогал пухнатоквітковий та ковила Лессінґа. Фауна представлена козулею, зайцем русаком, диким кабаном, лисицею, куницею кам’яною. Серед рептилій зустрічаються степова гадюка, ящірка, вуж. Гніздяться бл. 30 видів птахів, на прольоті – бл. 80 видів, зокрема шуліка чорний, яструб-тетерев’ятник, пугач (занес. до Червоної книги України). Лісовий масив Алтагир – рекреаційна зона; на схилах Молоч. лиману розташ. бази та табори відпочинку. В 1956–60 тут побудовано стаціонарну н.-д. біол. станцію Мелітоп. пед. ун-ту.

Літ.: Сакало Д. І. Ботанічна характеристика району Алтагирської біологічної станції Мелітопольського педінституту: Методич. посіб. Мелітополь, 1958; Скрипко Г. С. Растительность. Методика изучения географии Запорожской области. З.; Мелитополь, 1980. Ч. 1; Иоселев Л. Г. и др. Охрана природы Причерноморья. Москва, 1982.

О. В. Левада

Стаття оновлена: 2001