АЛЬО́ШИН Борис Володимирович (19. 10(01. 11). 1901, с. Замостя Люблін. губ., Польща — 29. 09. 1992, Харків) — гістолог-ендокринолог. Доктор біо­логічних наук (1935), професор (1938). Заслужений діяч науки УРСР (1956). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1973). Закін. гімназію в Севастополі (1918), Моск. університет (1925) і аспірантуру при ньому (1929). Від 1918 працював санітаром, потім препаратором Севастоп. біол. станції; викл. навч. загону Чорномор. флоту (1921– 22); лаборантом, потім викл. Пречистен. робітн. факультету (1925– 31). Від 1930 — асистент кафедри гістології 1-го Моск. мед. ін­ституту, від 1932 — в. о. доцент цієї каф.; від 1934 — доцент Моск. клініч. ін­ституту; ст. н. с. (1931–35), завідувач від­ділу морфології (1935–37) Держ. ін­ституту екс­перим. ендокринології (Москва). У 1937–74 — завідувач кафедри гістології 1-го Харків. мед. ін­ституту; одночасно — завідувач від­ділу гістофізіології Укр. ін­ституту екс­перим. ендокринології у Харкові (1938– 41, 1944–59). Від 1938 А. читав також курс гістології на біол. факультеті Харків. університету. 1941–44 — в евакуації з 1-м Харків. мед. ін­ститутом у м. Чкалов (нині Оренбург), де багато зробив для лікува­н­ня септич. ангіни. Наук. діяльність у галузі нервової регуляції ендокрин. функцій, гістофізіології гіпоталамуса, патогенезу зобної хвороби. Досліджував секреторний процес і регуляцію щитовид. залози. Роз­робляв теорію патогенезу зобної хвороби.