Альошин Павло Федотович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Альошин Павло Федотович

АЛЬО́ШИН Павло Федотович (16(28). 02. 1881, Київ – 07. 10. 1961, там само) – архітектор. Д-р арх-ри (1946). Дійс. чл. Академії арх-ри УРСР (1945). Навч. у рисув. школі М. Мурашка, закін. С.-Петербур. ін-т цивіл. інженерії (1904), С.-Петербур. АМ (1917) зі званням художника-архітектора. Як кращого студента А. посилали за кордон для ознайомлення з арх-рою Австрії, Франції, Німеччини, Англії, Італії та Греції (1900, 1902). А. – представник пізнього історизму, знавець світ. архіт. спадщини, майстер витончених стилізацій. 1918– 20 – гол. архітектор Києва, 1922–24 – Київ. губ. архітектор. Від 1921 – проф. Архіт., згодом – Худож. ін-тів. У міжвоєн. період активно працював як архітектор-практик і педагог. Серед його учнів – П. Юрченко, В. Заболотний, П. Шпара та ін. Для мист. манери А. характерне творче переосмислення традиц. архіт. форм і робота в певних істор. стилях. Найближчим його світовідчуттю був рос. класицизм у пізній, дещо еклектич. фазі розвитку. У цьому стилі він спорудив 1912 в Києві Пед. музей, у якому 1917–18 розміщувалася ЦР УНР. Звертався і до укр. бароко (шестиповерх. житл. будинок на Софій. площі, 1914, не зберігся), «укр. архіт. стилю» (Миронів. селекц. станція, 1923), середньовіч. романт. ремінісценцій (будинок Ковалевського на Липках у Києві, 1911), конструктивізму (будинок лікарів на вул. Великій Житомирській, № 17 у Києві, 1928–31). А. добре розумівся на конструкціях, досконало володів тех. навичками і знаннями. Але його індивідуальність виявилася не досить могутньою, щоб витворити власний архіт. стиль, як Ф. Кричевський чи Д. Дяченко. До осн. робіт А., крім згаданих, належить будинок Торг.-пром. т-ва Бажано-ва і Чувалдіної у С.-Петербурзі (1907–09, інтер’єри з участю М. Реріха і М. Врубеля). Виконав низку конкурс. проектів: зразк. чотириклас. уч-ща в Києві (1903), реал. уч-ща у В’ятці (1905), комерц. уч-ща в Казані (1906, 4-а премія), Міської публ. б-ки у Києві (1909), а також Купецького зібр., Губ. земської управи (1913), курорту-саду «Камперія-Сарич» побл. Ласпі в Криму (1917, співавт.), 1-ї (Ольгинської) г-зії в Києві (1904–14), яку він 1927 перебудував на будинок ВУАН (нині корпус Президії НАНУ), житл. будинку на вул. Виноградній, № 20 у Києві (1914), розробив проект розпланування Мурманська (1918), проекти шкіл у селах Мархалівка, Воронівка та ін. на Київщині (1921), розпланування й забудову с-ща Харків. трактор. з-ду (1930–31). Протягом 1944–49 А. керував відбудовою зруйнованих війною Київ. ун-ту та Маріїн. палацу. Погляди А. на арх-ру – це погляди практика, вільного від заідеологізованості і схоласт. теорій.

Пр.: Об архитектуре школьных зданий // Тр. 4-го съезда русских зодчих в С.-Петербурге. С.-Петербург, 1911; О современной школьной архитектуре (Отдел. оттиск докл. автора 4-му съезду рус. зодчих). С.-Петербург, 1911; О библиотеке архитекторов Викентия Ивановича и Александра Викентьевича Беретти в Киеве // АХЕ. 1916. № 18; Про офарблення фасаду Київського університету // Соц. Київ. 1933. № 5– 6; Інститут Ботаніки УАН. Київ будують // Глобус. 1935. № 4; Батько і син Беретті // АРУ. 1938. № 3; Музей Леніна в Києві // Там само. 1939. № 1; Будинок Верховної Ради УРСР в Києві // Там само. 1939. № 11; Український конкурс на проект типової житлової секції // Там само. 1941. № 1 (співавт.); Чудовий витвір архітектури // Київ. правда. 1951, 13 черв.; Архитектура школьных зданий. К., 1952 (співавт.).

Літ.: Обговорюємо проблеми нового Києва [Проекти П. Альошина та ін.] // РМ. 1947, 9 квіт.; Виставка творчих праць дійсного члена Академії архітектури УРСР, доктора архітектури, проф. Павла Федотовича Альошина: Каталог. К., 1956; Юрченко П. Зодчий і педагог // Арх-ра і буд-во. 1956. № 1; Ігнатов О. Н. Будинок музею Леніна в Києві. К., 1960; П. Ф. Альошин [Некролог] // Веч. Київ. 1961, 11 жовт.; Ясієвич В. Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин. К., 1966; Силін О. П. Визначна архітектурна пам’ятка Києва // УІЖ. 1975. № 5; Ясиевич В. Е. Творческое кредо зодчего: К 100-летию со дня рожд. П. Ф. Алешина // СиА. 1981. № 3; Сацусевич С. Будинок вчителя // ПУ. 1983. № 1; Ясиевич В. Е. Павел Алешин // АрхСССР. 1988. № 1; Будинок музею // Полтавський художній музей, 1919–1994. П., 1994; Павло Федотович Альошин: Бібліогр. покажч. К., 2000.

В. В. Вечерський

Стаття оновлена: 2001