Альпінізм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Альпінізм

АЛЬПІНІ́ЗМ – вид спорту, сходження на важкодоступні гірські вершини. Термін «А.» походить від назви найвищої гірської системи Зх. Європи – Альп. Бере початок від 8 липня 1786, коли вперше на найвищу вершину Альп г. Монблан (4807 м) піднялися франц. лікар М. Паккар та його провідник Ж. Бальма. Близькі до А. скелелазіння, гірський туризм, гірськолижний спорт, скі-альпінізм. Заняття А. розвиває волю і наполегливість, терпіння та мужність, чіткість і дисциплінованість, обережність та самоконтроль. Коріння А. сягає глибини віків і пов’язане з історією заселення людьми гірських р-нів. Археол. дослідж. засвідчують сліди життєдіяльності людей 20-тисячолітної давнини в печері Аякучо (Анди) на вис. 2900 м у Перу; знайдено мумію «Ецті» на краю льодовика в Альпах на висоті 3200 м, вік якої 5300 р.; стоянку людини кам’яного віку на г. Роман-Кош у Криму, тощо; переходи війська А. Македонського, Б. Ганнібала, мандрівника М. Поло через гірські хребти, вищі за 4000 м; опис Аристотелем дії гірського клімату на організм, наявність поселень вище 5000 м над р. м. Перші гірські клуби створ. в серед. 19 ст. (в Англії – 1857, Швейцарії – 1862, Німеччині – 1863, Франції – 1874). 1863 в Лондоні виходить перший номер «Альпійського журналу», 1938 у Швейцарії організовано Ін-т альп. досліджень. У Росії перший турист.-альпій. клуб з’явився у Тифлісі (1877). 1890 в Одесі було засн. Крим. гірський клуб (від 1905 – Крим.-Кавказ. гірський клуб), діяльність якого зосереджувалась переважно на турист.-екскурс. та наук. напрямках. Клуб мав 8 підпорядк. відділень у Севастополі, Ялті, Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Ґаґрі, Феодосії, Кишиневі, Баку, Ризі. Першим головою був граф Н. Ростовцев.

У наш час А. набув масов. характеру; більшість країн мають свої альпініст. орг-ції, які співпрацюють у Міжнар. спілці альпініст. асоц. – МСАА (UIAA), що об’єднує альпіністів бл. 40-а країн; у Міжнар. ком-ті рятування в горах (IKAR), Міжнар. союзі гірської медицини (ISMM), Панамерикан. союзі альпініст. асоц., Євроазій. альпініст. асоц. та ін. 1950 альпіністи М. Ерцоґ і Л. Ляшеналь вперше піднялися на восьмитисячник – Аннапурну (8091 м), 1953 Е. Гілларі та М. Тенцінґ – на вершину Землі г. Еверест (8848 м); останній, 14-й восьмитисячник – Шиша- Панґма (8013 м) – було «підкорено» 1964. Першими сходжувачами на всі 14 восьмитисячники стали Р. Месснер і Ю. Кукучка. Р. Месснер та П. Габелер – перші альпіністи, які здійснили сходження на г. Еверест без кисн. апаратів (1978). Початки А. в Україні слід пов’язувати зі сходженням вихованця Київ. академії, мандрівника В. Григоровича-Барського на г. Сінай 1728, участю козаків та дослідників у експедиціях у Центр. Азію під кер-вом П. Семенова-Тян-Шанського (1856–57), П. Пржевальського (1870–85), на г. Ельбрус під кер-вом Г. Емануеля (1829) та А. Пастухова (1890, 1896), А. Омельченка в антаркт. експедиції В. Скотта на Пд. полюс (1912), учасники якої зробили сходження на вершину вулкана Еребус (іменем А. Омельченка названо одну з бухт берега Отса). Укр. альпіністи до 2000 побували на 12-ти восьмитисячниках; сходження на г. Еверест С. Бершов та М. Туркевич першими в світі (1982) здійснили вночі; І. Свергун, В. Пастух, А. Макаров уперше в історії світ. альпінізму не тільки піднялися на вершину г. Манаслу (8163 м), а й здійснили траверс усього масиву (1991), а в 1990 С. Бершов у складі експедиції Профспорту зміг піднятися центром пд. стіни на вершину г. Лхоцзе (8516 м), яку Р. Месснер вважав неприступною в 20 ст. Укр. альпіністи й раніше часто виборювали приз. місця: за період від 1949 до 1985 вони здобули 115 золотих, 87 сріб. та 85 бронз. медалей, трираз. чемпіонами СРСР були М. Шилкін (1953, 1954, 1957), М. Алексюк та В. Моногаров (1961, 1965, 1968), О. Верба й О. Бичек (1980, 1983, 1984). Іменами багатьох укр. першосходжувачів (А. Кустовського, Ю. Григоренка-Пригоди, Г. Польового, О. Верби, В. Грищенка, С. Бершова, В. Свириденка, В. Черевка, В. Овчарова, Л. Кенсицького, І. Чаплинського та ін.) названо складні альпініст. маршрути в різних гірських регіонах. Українцями були пройдені складні висотні маршрути на пік Леніна (7134 м), Комунізму (7495 м), Перемоги (7439 м), Корженевської (7104 м), прямовисні стіни в горах Кавказу (Ушба, Чатин-тау, Шхельда, Коштан-тау), Тянь-Шаню (Вільна Корея), Альп (Пті Дрю, Ґран Жорасс, Ґран Капуцин) та ін. У 1982 Памір. безіменним вершинам присвоєно назви на честь 1500-річчя Києва, П. Тичини, М. Островського. Внесок у розвиток А. зробила також укр. діаспора: 1947 горосходжувачі, які репрезентували укр. Пласт, здійснили сходження в Альпах на сх. стіну Великого Вацмана та на г. Монблан. Найбільше для розвитку А. в Україні зробив М. Погребецький, якого називали «Колумбом небесних гір». З його іменем пов’язані створення в Харкові альпініст. клубу та школи інструкторів А. (1927); школи юних альпіністів (1934); першого в СРСР альпініст.-турист. гуртка при палаці піонерів у Києві і табору юних альпіністів «Україна» в Приельбруссі (проіснував до 1974); становлення секції А. України, головою якої він був до 1950; перша укр. наук.-спорт. експедиція (1929), яка відкрила нові хребти, льодовики в недослідж. р-нах центр. Тянь-Шаню; відкриття найвищого в пн. півкулі семитисячника; першосходження на один із найвеличніших піків «Небесних гір» – Хан-Тенґрі (6995 м). Подальший розвиток А. в Україні проходив під кер-вом секції (від 1958 – федерації) альпінізму, яку очолювали А. Ситников (1950–57), В. Моногаров (1958– 87), В. Шумихін (1988–90). 1991 організовано Федерацію (від 1999 – Національна) альпінізму і скелелазіння України – ФАіСУ (її президенти В. Шумихін (1991– 93, 1995–98), І. Хариняк (1993– 95), від 1998 – В. Симоненко), яка першою серед пострадян. країн стала членом МСАА. Федерація координує розвиток А. в Україні, організовує навч.-тренув. заходи, експедиції, проводить міжнар. змагання, чемпіонати України в різних класах (висотний, скельний, технічний, малих гір, висотно-віковий) та розіграші кубків, розробляє класифікацію маршрутів та вимоги для присвоєння альпіністам розрядів, спорт. звань. Суб’єктами ФАіСУ є обл. і міські федерації альпінізму, альпклуби, т-ва, фірми й ін.; на їхній базі формується збірна України. Найбільшого розвитку А. набув у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Одесі, Запоріжжі та Луганську. 9 серпня 1990 сходженням на вершину Монблан, яке здійснили П. Білошицький, В. Пархоменко та Г. Сліпець, започатковано програму «Прапор України на вершинах світу». За 10 років укр. прапор побував на таких вершинах: Монблан (4807 м), Ельбрус (5621 м), Манаслу (8163 м), Говерла (2061 м), Еверест – пд. вершина (8740 м), Мак-Кінлі (6193 м), Ґаяна Потосі (6088 м), Котопахі (5897 м), Чімборасо (6310 м), Кіліманджаро (5895 м), Аннапурна (8091 м), Аконкаґуа (6960 м), Нанґа-Парбат (8125 м), Шиша-Панґма (8031 м), Ама-Дабланом (6856 м), Оку-Хотака (3190 м), Фудзіяма (3776 м), Кука (3764 м), Азау-Гітче-Чегет-Карабаши (3550 м), пік Наукового Співробітництва (3750 м), Пашоші (5541 м), Демавенд (5620 м). Крім того, укр. прапор майорів над Олімпом (2917 м), Тхаулагірі (8167 м), Чо-Ойю (8201 м), Ак-Су (5217 м), Пуморі (7161 м), Шастою (4374 м), Рейніром (4392 м), Еверестом (8848 м) та ін. Знач. успіхів на міжнар. арені досягли скелелази України: А. Веденмейєр – чемпіон світу 1995, чемпіон Європи 1996, володар Кубка світу 1998; О. та В. Захарови – чемпіони світу 1999. Серед молоді чемпіонами світу стали М. Петренко (1996), М. Усатюк (1997), К. Шевченко (1997, 1999), О. Шалагіна (1998, 1999), М. Стенковий (1998), володарем Кубка Європи – М. Петренко (1997). За високі спорт. досягнення, мужність і самовідданість, виявлені під час спорт. сходженння на г. Еверест (1999), відзнаками Президента України нагороджені В. Симоненко, М. Горбенко, С. Бершов, В. Горбач, М. Горюнов, Р. Коваль, С. Ковальов, В. Копитко, В. Леонтьєв, І. Свергун, В. Терзиул. Троє учасників Еверест. експедиції (В. Терзиул, В. Копитко, В. Горбач) досягли вершини без використання кисн. апаратів. Під час спуску безслідно зник В. Копитко.

Під час підйому на великі висоти організм потерпає від кисн. недостатності, охолодження, обезводнення, втоми. Щоб запобігти проявам «гірської хвороби», проходять спец. комплекс підготовки, адаптуються до гіпоксії. В Україні розроблено концепцію поступової, ступінчастої адаптації до кисн. недостатності, запропоновано численні методи гіпокситерапії з метою підвищення працездатності, стійкості, поліпшення спорт. показників, а також реабілітації, профілактики, лікування. Більшість альпіністів – спортсмени високої кваліфікації з України та ін. пострадян. країн – проводять високогірні тренування на Ельбруській мед.-біол. станції, що є підрозділом Астрономічних та медико-екологічних досліджень міжнародного центру НАНУ.

Жоден вид спорту не має такого широкого приклад. значення, як А. Без альпіністів не обходяться буд-во, військо, рятувал. служби, наука. Укр. альпіністи брали участь у встановленні найвищого в Європі двометрового телескопа на піку Терскол (3100 м) та лабораторії в кратері сх. вершини Ельбрусу, де 1966–67 укр. вчені моделювали умови життя на Місяці.

Літ.: Сиротинін М. М. Життя на висотах і хвороба висоти. К., 1939; Альпинизм. Москва; Ленинград, 1940; Погребецкий М.Т. Украина альпинистская // К вершинам советской земли. Москва, 1949; Його ж. Серце небесних гір. К., 1960; Родаченко І. Мандрівки Василя Барського. К., 1967; Кудинов Ф. В. Эльбрусская летопись. Ставрополь, 1969; Побежденные вершины. Москва, 1972; The biology of high altitude peoples. Cambridge, 1978; Альпинизм: Пособ. К., 1984; Эверест-82. Москва, 1984; Бершов С. И. Шаги по вертикали. К., 1985; Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. Москва, 1987; Альманах Карпатського лещетарського клюбу. Нью-Йорк, 1989; Бершов С. И., Парахоня А. В. Да обойдут тебя лавины. К., 1992; Ветров И. Колумб небесных гор. К., 1993; Горбенко М. М. Восхождение мира на Эверест. О., 1994; Білошицький П. В. Наш прапор на вершинах світу – це гордо! // ГУ. 1997, 15 серп.; Чопп И. Я. Крымско-Кавказский горный Клуб. О., 2000.

П. В. Білошицький

Стаття оновлена: 2001