Альтруїзм

АЛЬТРУЇ́ЗМ (франц. altruisme, від лат. alter — інший) — без­корисливе ставле­н­ня до інших людей, здатність по­ступатися власними інтересами задля допомоги тим, хто її потребує. Термін «альтруїзм» за­провадив І. Кант. Протилежний до егоїзму. Сучасні теорії А. (теорії соціального обміну та раціонального вибору) наголошують на його пере­вагах над егоїзмом і меркантильним ставле­н­ням до людей як у загальносоціальному, так і в індивідуальному сенсі. А. — важливий чин­ник стабілізації та гармонізації між­особистісних і між­групових соціальних від­носин. Дослідже­н­ня психологів і соціологів свідчать, що альтру­їстичні мотиви поведінки є важливою перед­умовою формува­н­ня в людини почу­т­тя самоповаги, задоволеності жи­т­тям і можливості очікувати під­тримки від оточе­н­ня. Чин­ники, що спонукають людину до альтру­їстичної поведінки, поділяють на індивідуально-психологічні (індивідуальна схильність до А.), соціально-нормативні (моральні норми, соціальні винагороди, що за­охочують прояви А.) та ситуативні (жит­тєві та соціальні ситуації, що сприяють альтру­їстичним вчинкам). Альтру­їстичну поведінку за­охочують релігійні та моральні норми, її позитивно висвітлюють у фольклорі та художній літературі. Її позитивний вплив на гармонізацію людських взаємин важко пере­оцінити. Проте, коли альтру­їстичну мотивацію абсолютизують, А. може стати одним із чин­ників руйнації соціальних і між­особистісних взаємин, пере­творюватися на навʼязливий патерналізм (намага­н­ня зробити людям краще, ніж їм самим того хочеться). Саме таку форму А. екс­плуатують ідеологи фанатизму й тоталітаризму, закликаючи людей до жертовності задля втіле­н­ня у життя соціальних утопій. Такий характер А. за­охочувала влада за часів панува­н­ня комуністичної ідеології. Як наслідок — у масовій сві­домості досі поширені стереотипи патерналізму та індивідуальної без­від­повід­альності.

Завантажити статтю