АЛЬШВА́НҐ Арнольд Олександрович (19. 09(01. 10). 1898, Київ — 28. 07. 1960, Москва) — музико­знавець, піаніст, композитор. Доктор мистецтво­знавства (1944). Закінчив Київ. консерваторію (1920, кл. фортепіано Г. Ходоровського-Мороза, Г. Нейгауза; 1922, кл. теорії та композиції Б. Яворського і Р. Ґлієра). У 20-х рр. ви­ступав як піаніст і композитор у Києві, Харкові, Москві, Ленін­граді. 1919 — викладач муз.-істор. дисциплін на муз. курсах, нач. першої рад. військ.-муз. школи (Київ), чл. Київ. літ.-мист. гурту «9» (разом із П. Козицьким, який присвятив А. фортепіан­ну прелюдію, 1926; Г. Нарбутом, Лесем Курбасом, Ю. Михайловим, М. Семенком, П. Тичиною та ін.), від 1920 — лектор Вищої військ.-політ. школи Прав­обереж. України, 1923–24 — проф. і декан муз.-наук. факультету Київ. консерваторії. Від 1924 — проф. Моск. консерваторії. Наук. інтереси А. охоплюють широке коло тем і про­блем світ. муз. культури — творчість зах.-європ. і рос. композиторів-класиків, пита­н­ня муз. стилів (ім­пресіонізму, екс­пресіонізму та ін.), муз. виконавства тощо. Низку роз­відок зокрема «В. Пухальський» («Рад. музика», 1993, № 2–3); «Творчество Ф. Козицкого» («Сов. музыка», 1934, № 12); «Памяти В. Пухальского» (Там само, 1948, № 4) присвячено укр. муз. культурі. Осн. положе­н­ня роз­відки «Ритм і метр» («Музика», 1923, ч. 3–5, № 6–7) пере­бувають у річищі теорії ладового ритму Б. Яворського, ідеї якої в 20-х рр. опрацьовувались багатьма укр. музико­знавцями — учнями і послідовниками Б. Яворського (Н. Вольтер, Л. Кулаковським, М. Вериківським та ін.). В Україні ви­йшли друком окремі роботи А., присвячені зарубіж. музиці — «Лю­двиг ван Бетховен. 1770–1827» (Х., 1927), «Бетховен» («Всесвіт», 1927, № 13). А. брав участь у роботі редколегії ж. «Музика» (1923– 24), читав наук. доповіді на засі­да­н­нях муз. комісії Товариства ім. М. Леонтовича. Після пере­їзду до Москви неодноразово гастролював в Україні як піаніст (Київ, Харків), а також ви­ступав з лекціями. Серед муз. творів — Симфонічна поема на укр. нар. теми (1926).