Алядін Шаміль Сеїтович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Алядін Шаміль Сеїтович

АЛЯ́ДІН Шаміль Сеїтович (12. 06. 1912, с. Махульдур, нині Нагірне Бахчисар. р-ну, АР Крим – 21. 05. 1996, Сімферополь) – кримськотатарський письменник. Член СП СРСР (1937). Лауреат 1-ї респ. премії РМ Узб. РСР за роман «Рузгярдан саллангъан фенерлер» («Ліхтарі горять до світанку», Ташкент, 1969). Засл. діяч мист-в Узбекистану (1982), лауреат 1-ї премії ім. Айбека Узб. РСР за зб. «Чорачыкълар» («Джерельця», Ташкент, 1987). За кращий перекл. творів Т. Шевченка нагородж. «Великою медаллю» укр. уряду (1939). Держ. нагороди СРСР. Навч. у Сімфероп. пед. технікумі (1928–31), Ташкент. меліорат. ін-ті (1931–33), кавалерій. уч-щі 9-го полку Червоного козацтва (1933–34). Закінчив Вечір. пед. ін-т у Ташкенті (1957). До війни працював у ред. г. «Ени дунья» («Новий світ»), служив у Червоній Армії, був електрозварником на буд-ві енергокомбінату в Бостанлик. р-ні Узбекистану. 1937–41 – голова СП Криму. Учасник 2-ї світ. війни. Від 1945 – в Узбекистані, працював консультантом СП Узбекистану, заст. дир. і дир. ТЮГу (1946–48), заст. дир. Палацу культури залізничників (1948–49), дир. узб. відділу Літфонду (1949–50), заст. відп. секр. (1950–57), консультантом із кримськотатар. літ-ри СП Узбекистану (1957–63), дир. Узб. відділ. з охорони автор. прав (1963–65), заст. ред. г. «Ленин байрагъы» («Ленінський стяг», 1965–67), займав різні посади в системі СП Узбекистану протягом 1967–79; гол. ред. ж. «Йылдыз» («Зірка», 1979–85). 1994 повернувся до Криму. Писав кримськотатар. та рос. мовами. Твори видавались кримськотатар., рос. та узб. мовами.

Тв.: Омюр (Життя). Сф., 1937; Эгер севсенъ (Якщо кохаєш). 1962; Избранные произведения. Т. 1–2. 1976–77; Иблиснинъ зияфетине давет (Запрошення на бенкет до диявола). 1979; Юксек хызмет (Високе служіння). 1983; Ер делиджилер (Буровики). 1991 (усі – Ташкент).

Літ.: Къошджанов М. Ш. Алядин. Эдебий сурет (Кошчанов М. Ш. Алядін. Літ. портрет). Ташкент, 1979; Його ж. Щедрость таланта. Москва, 1980; Деятели крымскотатарской культуры.

Л. Ш. Алядінова

Стаття оновлена: 2001