Аматорський театр

АМА́ТОРСЬКИЙ ТЕА́ТР — тип народного не­професійного театру. Виник поряд із фольклор. театром і знач. мірою замінив його. А. т. у Зх. Європі та Росії роз­вивався у двох аспектах — аристократичному і демократичному, які від­різнялися один від одного з естет. і, особливо, соц. по­гляду. Від фольклор. театру А. т. від­різнявся перед­усім своїм репертуаром, який складався з творів профес. драматургів. Ви­стави А. т. на­ближались за своїми сценіч. формами до профес. театру, який існував на той час у країнах Зх. Європи і в Росії.

В Україні А. т. зʼявився у 1-й пол. 18 ст., коли діяв шкіл. театр, але ще не було профес. театру. Перші ві­домості про «партикулярні» ви­стави, які давали у свята і в масницю аматори в Глухові у приват. будинках вельмож. панів, датуються 30-ми рр. 18 ст. Літопис укр. А. т. починається 7 квітня 1730 з домаш. ви­стави у будинку глухів. промисловця І. Миклашевського. 21 грудня 1750 імператриця Єлизавета Петрівна видала спец. указ, у якому вперше регламентовано діяльність А. т. як нового явища культур. життя імперії, перед­усім обох столиць. Ви­стави йшли російською мовою. У 80-х рр. 18 ст. у Харкові виник аматор., т. зв. «благородний», театр, що складався з 12 осіб (діяв недовго). 1789 цей театр від­новив ви­стави (рос. комедії і комічні опери) під керівництвом Д. Москвичова. На поч. 90-х рр. 18 ст. періодично ставилися «благородні» ви­стави у флігелі цар. (пізніше Маріїнського) палацу в Києві. Діяли поміщицькі домашні театри. У 2-й пол. 18 ст. існували домашні А. т. у палацах польс. магнатів на тер. Прав­обереж. України. У 1-й пол. 19 ст. аматор. ви­стави в Україні мали спорад. характер: 1804 — в Одесі, 1808 — у Полтаві, 1816 — у Херсоні. Роз­виткові театр. аматор. руху в цей період сприяли вищі й середні навч. заклади, засн. в Україні: Харків. (1805) і Київ. (1834) університети, Рішельєв. ліцей в Одесі (1817), Ніжин. гімназія вищих наук князя Без­бородька (1820). Традиції давнього шкіл. театру зберігалися в той час і в духовних семінаріях (Київ., Харків., Полтав. та інші). Ві­дома активна діяльність у 1824–29 учнів. драм. аматор. театру під керівництвом М. Гоголя в Ніжин. гімназії вищих наук. А. т. при Київ. університеті під керівництвом М. Селецького засн. 1839. У 1833–34 систематично діяв А. т. при Т-ві доброчинства в Одесі. 1848 під керівництвом А. Лейтнера виник перший аматор. укр. осередок у Коломиї, другий — у Львові, третій — у Пере­мишлі. Проте реакція, що роз­почалася в Австрії після революції, більш як на десятилі­т­тя припинила укр. аматор. театр. життя. Восени 1859 свою діяльність від­новив А. т. Київ. університету. Виникали аматор. драм. гуртки при недільних шк. для дорослих. Яскравим явищем аматор. руху став «Перший муз.-драм. гурток міста Києва» (1872–76) на чолі з М. Старицьким і М. Лисенком. У березні 1864, після тривалої пере­рви, починає свою роботу перший А. т. у Львові на чолі з двома профес. акторами О. Бачинським і Т. Бачинською: «Руський народний театр», який через рік пере­творився на профес. і про­існував під опікою товариства «Руська бесіда» до 1924. У 1868 там працював аматор. гурток Ю. Нижанківського, а у 70-х рр. 19 ст. аматор. ви­стави давало студент. товариство «Академ. гурток». 1863 гурток гімназистів під керівництвом К. Сабова діяв в Ужгороді. 1864 засновано театр. гурток ужгород. молоді під керівництвом М. Поповича. Від 1867, коли до церк. влади на Закарпат­ті при­йшла т. зв. мадяр. партія, будь-які театр. ви­стави закарп. українців було припинено аж до 20-х рр. 20 ст. У 80–90-х рр. 19 ст. аматор. ви­стави поширюються в робітн. середовищі в містах, на заводах і ф-ках, навіть у військ. частинах. Осн. осередком роз­витку А. т. стає село. Від серед. 90-х рр. діяльність аматор. гуртків виливається у справжній рух і А. т. набуває якісно нових рис. У Києві засновано драм. гурток, що працював у будинку проф. Київ. університету О. Кістяківського, під керівництвом і режисурою К. Арабажина. Серед учасників гуртка — письмен­ники О. Кониський і В. Самійленко, історик В. Антонович, актриса М. Старицька, музикант Я. Гулак-Артемовський, мово­знавець П. Житецький, син господаря дому В. Кістяківський (згодом академік АН СРСР). Внаслідок зусиль пере­дової укр. інтелігенції укр. драм. твори зʼявилися і в репертуарі офіційно до­зволеного Рос. драм. товариства (діяло 1879–89). Є ві­домості, що укр. ви­стави від­бувалися потай на околицях Києва, зокрема за участю залізничників, гуртком яких керувала М. Старицька. Діяли А. т. робітників київ. друкарень Ковальського і Кульженка (від 80-х рр. 19 ст.), Полтав. цегельно-черепич. заводу (від 1884), київ. заводу «Арсенал» (від 1893). У 1879 було створ. «Перше літ.-драм. товариство ім. Г. Квітки-Основʼяненка» в Коломиї (під керівництвом драматурга І. Трембицького), яке про­існувало до поч. 20 ст. Услід за Коломиєю і Львовом у 90-х рр. 19 ст. осередками укр. аматор. руху стають Тернопіль, Стрий, Самбір, Станіслав (нині Івано-Франківськ) та ін. зх.-укр. міста. За допомогою вчительства цей рух поширився у селах. 1884 у Чернівцях виникло «Перше руське драм. товариство». 1898 за участю І. Франка створ. «Драм. товариство ім. І. Котляревського», яке здійснило кілька ви­став у Львові. 1907–09 у Львові існувало вже сім укр. А. т., зокрема при товариствах «Просвіта», «Сокіл», «Зоря», «Воля». А. т. при товаристві «Сокіл» показав 1907 драму І. Франка «Украдене щастя» не за спотвор. цензурою варіантом пʼєси, а в первіс. її ви­гляді. 1909 цей драм. колектив пере­йшов під опіку товариства «Руська бесіда» і до 1914 функціонував як «Укр. людовий театр у Львові». Він став зразком для створе­н­ня «Укр. нар. театру ім. І. Тобілевича» в Станіславі. У лютому 1911 театр від­крився ви­ставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського, перед початком якої ви­ступив І. Франко. У Чернівцях 1901 виникло «Товариство руських ремісників “Зоря”», а при ньому — драм. гурток під керівництвом профес. актора І. Захарка. На основі цього гуртка 1904 було створ. напів­профес. «Руський селян. театр» (від 1907 — «Буковин. нар. театр»). Своєю діяльністю колектив утілив у життя ідею І. Франка про профес. укр. театр для сільс. населе­н­ня. А. т. діяли також при муз. товариствах «Буковин. Боян» і «Руський міщан. хор». Самобутнім в історії аматор. руху в Україні був «Гуцул. театр», заснований 1910 Г. Хоткевичем. Це стало без­прикладним в історії словʼян. народів явищем — нар. театр у його фольклорно-етногр. різновиді. Всі актори цього театру були неписьмен­ні, ви­ступали у повсякден. одязі, ототожнюючи зображуване на сцені з самим жи­т­тям.

У Сх. Україні на поч. 20 ст. новими якостями ознаменувався не тільки профес., а й А. т. Виникло багато А. т., у яких грали рос. або українською мовою, іноді були й двомовні. А. т. засновували при домах «Товариства для пошире­н­ня в народі письмен­ності». У багатьох містах України невеликі театр. приміще­н­ня споруджували земства. Виникали різні робітн. товариства, при яких зʼявлялися А. т. Зокрема, 1909 у Харкові від­крився перший в Україні Палац робітників, на сцені якого давали ви­стави робітн. А. т. Активізувалася діяльність А. т. у селах. У с. Пізняки Лохвицького пов. на Полтавщині (нині с. Пісники Чорнухин. р-ну Полтав. обл.) 1901 від­крився сільс. А. т. під керівництвом М. Кропивницького, письмен­ник А. Тесленко 1903 очолив А. т. у с. Харківці цього ж повіту (нині Лохвиц. р-ну Полтав. обл.), 1896–20 активно діяв театр у с. Гайворон (нині Бахмац. р-ну Черніг. обл.). Після рос. революції 1905–07 на аматор. сцені зʼявляється новий репертуар. При культ.-осв. товариствах «Просвіта» виникають укр. А. т., у репертуарі яких не тільки укр. класика, а й пере­кладна драматургія (зокрема, у Катериносл. драм. гуртку «Просвіти» — пʼєси Г. Гауптмана «Візник Геншель» і «Ткачі»). Завдяки участі профес. реж., художників, композиторів, ці ви­стави сягали рівня профес. труп. А. т. при профес. спілках, товариствах «Просвіта», нар. домах, чайних та ін. закладах мали характер стабільних організов. мист. колективів. У період реакції «Просвіту», проф­спілки і А. т., які діяли при них, було закрито. Міністерство освіти видало спец. роз­порядже­н­ня, які суворо забороняли використовувати шкіл. приміще­н­ня для ви­став, а вчителям — брати участь у ви­ставах узагалі. Однак замість ліквідованих А. т. утворювалися нові, до яких вливалася революційно налаштована молодь. У діяльності А. т. і далі брали участь М. Кропивницький (1907 організував А. т. у Лисичанську на Донбасі), М. Заньковецька (1906 ви­ступала в А. т. у Ніжині). 1912 повернувся з Галичини до Харкова Г. Хоткевич і очолив А. т. у «Т-ві Дому робітників». При Всерос. товаристві сценіч. діячів утвор. Комісію сільс. театрів, яка мала вплив і на діяльність нар. театрів в Україні; в її складі було бл. 20 по­стійних кореспондентів із Харкова, Катеринослава та ін. міст. 1912 організовано секції сприя­н­ня сільс., фабрич. і шкільним театрам при Моск. товаристві нар. університетів. Оскільки філіали цього університету працювали в Києві й Харкові, то діяльність секції поширювалась і на Україну. Від 1915 секція мала назву «Будинок ім. академік В. Полєнова». У цьому товаристві були укр. художники М. Мурашко, К. Ко­станді та ін. У по­станові Всерос. зʼ­їзду діячів театру щодо кооперації (1913, Київ) було ухвалено заснувати при коопераціях власні нар. доми, при яких діяли б А. т. Багато уваги про­блемі А. т. приділив зʼїзд з питань організації ро­зумних роз­ваг Харків. губ., скликаний у червні 1915 Харків. товариством письмен­ності. Зʼїзд висловив побажа­н­ня, щоб нар. театрові, який сприяє мист. роз­виткові народу і має велике освітнє й виховне значе­н­ня, було від­ведене одне з перших місць при організації роз­ваг у селі та щоб ви­стави, які організовують А. т. для укр. насел., ставили його рідною мовою. Зʼїзд також висловився за скасува­н­ня цензури для ви­став А. т., за­пропонував проводити конкурси пʼєс для нар. театрів, організовувати під­готовку спец. ін­структорів та кер.-реж., налагодити дешеве ви­да­н­ня пʼєс із режисер. коментарями, ін­струкціями для влаштува­н­ня сцени, виготовле­н­ня декорацій, бутафорії, костюмів, гриму. Зʼїзд мав великий громад. резонанс, сприяв успіш. під­готовці Всерос. зʼ­їзду діячів нар. театру, який протягом 1915–18 скликали кілька разів Рос. театр. товариство і Секція сприя­н­ня влаштуван­ню сільс., фабрич. та шкіл. театрів. На зʼ­їзді ви­ступили пред­ставники різних нац. театрів (лит., латв., татар., вірм., груз., польс., євр. і укр.). Л. Старицька-Черняхівська роз­повіла про тяжкі умови існува­н­ня укр. профес. і нар. театрів. Зʼїзд висловився за повну рівноправність усіх народів Росії в галузі театр. мистецтва і ухвалив резолюцію: скасувати заборони й обмеже­н­ня щодо вжива­н­ня рідної мови та ін. проявів культур. життя, зокрема стосовно репертуару мист. колективів. Про­грама, яку накреслив зʼїзд, не могла бути виконана в умовах імперіаліст. війни. В серед. 1916 рос. уряд за­стосував нові ре­пресії проти укр. культури, зокрема мови театру. У 20-х рр. аматор. театр. мистецтво роз­вивалося в річищі самодіяльного театру.

Завантажити статтю