Аматорський театр - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Аматорський театр

АМА́ТОРСЬКИЙ ТЕА́ТР – тип народного непрофесійного театру. Виник поряд із фольклор. театром і знач. мірою замінив його. А. т. у Зх. Європі та Росії розвивався у двох аспектах – аристократичному і демократичному, які відрізнялися один від одного з естет. і, особливо, соц. погляду. Від фольклор. театру А. т. відрізнявся передусім своїм репертуаром, який складався з творів профес. драматургів. Вистави А. т. наближались за своїми сценіч. формами до профес. театру, який існував на той час у країнах Зх. Європи і в Росії.

В Україні А. т. з’явився у 1-й пол. 18 ст., коли діяв шкіл. театр, але ще не було профес. театру. Перші відомості про «партикулярні» вистави, які давали у свята і в масницю аматори в Глухові у приват. будинках вельмож. панів, датуються 30-ми рр. 18 ст. Літопис укр. А. т. починається 7 квітня 1730 з домаш. вистави у будинку глухів. промисловця І. Миклашевського. 21 грудня 1750 імператриця Єлизавета Петрівна видала спец. указ, у якому вперше регламентовано діяльність А. т. як нового явища культур. життя імперії, передусім обох столиць. Вистави йшли рос. мовою. У 80-х рр. 18 ст. у Харкові виник аматор., т. зв. «благородний», театр, що складався з 12 осіб (діяв недовго). 1789 цей театр відновив вистави (рос. комедії і комічні опери) під кер-вом Д. Москвичова. На поч. 90-х рр. 18 ст. періодично ставилися «благородні» вистави у флігелі цар. (пізніше Маріїнського) палацу в Києві. Діяли поміщицькі домашні театри. У 2-й пол. 18 ст. існували домашні А. т. у палацах польс. магнатів на тер. Правобереж. України. У 1-й пол. 19 ст. аматор. вистави в Україні мали спорад. характер: 1804 – в Одесі, 1808 – у Полтаві, 1816 – у Херсоні. Розвиткові театр. аматор. руху в цей період сприяли вищі й середні навч. заклади, засн. в Україні: Харків. (1805) і Київ. (1834) ун-ти, Рішельєв. ліцей в Одесі (1817), Ніжин. г-зія вищих наук князя Безбородька (1820). Традиції давнього шкіл. театру зберігалися в той час і в духовних семінаріях (Київ., Харків., Полтав. та інші). Відома активна діяльність у 1824–29 учнів. драм. аматор. театру під кер-вом М. Гоголя в Ніжин. г-зії вищих наук. А. т. при Київ. ун-ті під кер-вом М. Селецького засн. 1839. У 1833–34 систематично діяв А. т. при Т-ві доброчинства в Одесі. 1848 під кер-вом А. Лейтнера виник перший аматор. укр. осередок у Коломиї, другий – у Львові, третій – у Перемишлі. Проте реакція, що розпочалася в Австрії після революції, більш як на десятиліття припинила укр. аматор. театр. життя. Восени 1859 свою діяльність відновив А. т. Київ. ун-ту. Виникали аматор. драм. гуртки при недільних шк. для дорослих. Яскравим явищем аматор. руху став «Перший муз.-драм. гурток міста Києва» (1872–76) на чолі з М. Старицьким і М. Лисенком. У березні 1864, після тривалої перерви, починає свою роботу перший А. т. у Львові на чолі з двома профес. акторами О. Бачинським і Т. Бачинською: «Руський народний театр», який через рік перетворився на профес. і проіснував під опікою т-ва «Руська бесіда» до 1924. У 1868 там працював аматор. гурток Ю. Нижанківського, а у 70-х рр. 19 ст. аматор. вистави давало студент. т-во «Академ. гурток». 1863 гурток гімназистів під кер-вом К. Сабова діяв в Ужгороді. 1864 засновано театр. гурток ужгород. молоді під кер-вом М. Поповича. Від 1867, коли до церк. влади на Закарпатті прийшла т. зв. мадяр. партія, будь-які театр. вистави закарп. українців було припинено аж до 20-х рр. 20 ст. У 80–90-х рр. 19 ст. аматор. вистави поширюються в робітн. середовищі в містах, на з-дах і ф-ках, навіть у військ. частинах. Осн. осередком розвитку А. т. стає село. Від серед. 90-х рр. діяльність аматор. гуртків виливається у справжній рух і А. т. набуває якісно нових рис. У Києві засновано драм. гурток, що працював у будинку проф. Київ. ун-ту О. Кістяківського, під кер-вом і режисурою К. Арабажина. Серед учасників гуртка – письменники О. Кониський і В. Самійленко, історик В. Антонович, актриса М. Старицька, музикант Я. Гулак-Артемовський, мовознавець П. Житецький, син господаря дому В. Кістяківський (згодом акад. АН СРСР). Внаслідок зусиль передової укр. інтелігенції укр. драм. твори з’явилися і в репертуарі офіційно дозволеного Рос. драм. т-ва (діяло 1879–89). Є відомості, що укр. вистави відбувалися потай на околицях Києва, зокрема за участю залізничників, гуртком яких керувала М. Старицька. Діяли А. т. робітників київ. друкарень Ковальського і Кульженка (від 80-х рр. 19 ст.), Полтав. цегельно-черепич. з-ду (від 1884), київ. з-ду «Арсенал» (від 1893). У 1879 було створ. «Перше літ.-драм. т-во ім. Г. Квітки-Основ’яненка» в Коломиї (під кер-вом драматурга І. Трембицького), яке проіснувало до поч. 20 ст. Услід за Коломиєю і Львовом у 90-х рр. 19 ст. осередками укр. аматор. руху стають Тернопіль, Стрий, Самбір, Станіслав (нині Івано-Франківськ) та ін. зх.-укр. міста. За допомогою вчительства цей рух поширився у селах. 1884 у Чернівцях виникло «Перше руське драм. т-во». 1898 за участю І. Франка створ. «Драм. т-во ім. І. Котляревського», яке здійснило кілька вистав у Львові. 1907–09 у Львові існувало вже сім укр. А. т., зокрема при т-вах «Просвіта», «Сокіл», «Зоря», «Воля». А. т. при т-ві «Сокіл» показав 1907 драму І. Франка «Украдене щастя» не за спотвор. цензурою варіантом п’єси, а в первіс. її вигляді. 1909 цей драм. колектив перейшов під опіку т-ва «Руська бесіда» і до 1914 функціонував як «Укр. людовий театр у Львові». Він став зразком для створення «Укр. нар. театру ім. І. Тобілевича» в Станіславі. У лютому 1911 театр відкрився виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського, перед початком якої виступив І. Франко. У Чернівцях 1901 виникло «Т-во руських ремісників “Зоря”», а при ньому – драм. гурток під кер-вом профес. актора І. Захарка. На основі цього гуртка 1904 було створ. напівпрофес. «Руський селян. театр» (від 1907 – «Буковин. нар. театр»). Своєю діяльністю колектив утілив у життя ідею І. Франка про профес. укр. театр для сільс. населення. А. т. діяли також при муз. т-вах «Буковин. Боян» і «Руський міщан. хор». Самобутнім в історії аматор. руху в Україні був «Гуцул. театр», заснований 1910 Г. Хоткевичем. Це стало безприкладним в історії слов’ян. народів явищем – нар. театр у його фольклорно-етногр. різновиді. Всі актори цього театру були неписьменні, виступали у повсякден. одязі, ототожнюючи зображуване на сцені з самим життям.

У Сх. Україні на поч. 20 ст. новими якостями ознаменувався не тільки профес., а й А. т. Виникло багато А. т., у яких грали рос. або укр. мовою, іноді були й двомовні. А. т. засновували при домах «Т-ва для поширення в народі письменності». У багатьох містах України невеликі театр. приміщення споруджували земства. Виникали різні робітн. т-ва, при яких з’являлися А. т. Зокрема, 1909 у Харкові відкрився перший в Україні Палац робітників, на сцені якого давали вистави робітн. А. т. Активізувалася діяльність А. т. у селах. У с. Пізняки Лохвицького пов. на Полтавщині (нині с. Пісники Чорнухин. р-ну Полтав. обл.) 1901 відкрився сільс. А. т. під кер-вом М. Кропивницького, письменник А. Тесленко 1903 очолив А. т. у с. Харківці цього ж повіту (нині Лохвиц. р-ну Полтав. обл.), 1896–20 активно діяв театр у с. Гайворон (нині Бахмац. р-ну Черніг. обл.). Після рос. революції 1905–07 на аматор. сцені з’являється новий репертуар. При культ.-осв. т-вах «Просвіта» виникають укр. А. т., у репертуарі яких не тільки укр. класика, а й перекладна драматургія (зокрема, у Катериносл. драм. гуртку «Просвіти» – п’єси Г. Гауптмана «Візник Геншель» і «Ткачі»). Завдяки участі профес. реж., художників, композиторів, ці вистави сягали рівня профес. труп. А. т. при профес. спілках, т-вах «Просвіта», нар. домах, чайних та ін. закладах мали характер стабільних організов. мист. колективів. У період реакції «Просвіту», профспілки і А. т., які діяли при них, було закрито. Мін-во освіти видало спец. розпорядження, які суворо забороняли використовувати шкіл. приміщення для вистав, а вчителям – брати участь у виставах узагалі. Однак замість ліквідованих А. т. утворювалися нові, до яких вливалася революційно налаштована молодь. У діяльності А. т. і далі брали участь М. Кропивницький (1907 організував А. т. у Лисичанську на Донбасі), М. Заньковецька (1906 виступала в А. т. у Ніжині). 1912 повернувся з Галичини до Харкова Г. Хоткевич і очолив А. т. у «Т-ві Дому робітників». При Всерос. т-ві сценіч. діячів утвор. Комісію сільс. театрів, яка мала вплив і на діяльність нар. театрів в Україні; в її складі було бл. 20 постійних кореспондентів із Харкова, Катеринослава та ін. міст. 1912 організовано секції сприяння сільс., фабрич. і шкільним театрам при Моск. т-ві нар. ун-тів. Оскільки філіали цього ун-ту працювали в Києві й Харкові, то діяльність секції поширювалась і на Україну. Від 1915 секція мала назву «Будинок ім. акад. В. Полєнова». У цьому т-ві були укр. художники М. Мурашко, К. Костанді та ін. У постанові Всерос. з’їзду діячів театру щодо кооперації (1913, Київ) було ухвалено заснувати при коопераціях власні нар. доми, при яких діяли б А. т. Багато уваги проблемі А. т. приділив з’їзд з питань орг-ції розумних розваг Харків. губ., скликаний у червні 1915 Харків. т-вом письменності. З’їзд висловив побажання, щоб нар. театрові, який сприяє мист. розвиткові народу і має велике освітнє й виховне значення, було відведене одне з перших місць при орг-ції розваг у селі та щоб вистави, які організовують А. т. для укр. насел., ставили його рідною мовою. З’їзд також висловився за скасування цензури для вистав А. т., запропонував проводити конкурси п’єс для нар. театрів, організовувати підготовку спец. інструкторів та кер.-реж., налагодити дешеве видання п’єс із режисер. коментарями, інструкціями для влаштування сцени, виготовлення декорацій, бутафорії, костюмів, гриму. З’їзд мав великий громад. резонанс, сприяв успіш. підготовці Всерос. з’їзду діячів нар. театру, який протягом 1915–18 скликали кілька разів Рос. театр. т-во і Секція сприяння влаштуванню сільс., фабрич. та шкіл. театрів. На з’їзді виступили представники різних нац. театрів (лит., латв., татар., вірм., груз., польс., євр. і укр.). Л. Старицька-Черняхівська розповіла про тяжкі умови існування укр. профес. і нар. театрів. З’їзд висловився за повну рівноправність усіх народів Росії в галузі театр. мист-ва і ухвалив резолюцію: скасувати заборони й обмеження щодо вживання рідної мови та ін. проявів культур. життя, зокрема стосовно репертуару мист. колективів. Програма, яку накреслив з’їзд, не могла бути виконана в умовах імперіаліст. війни. В серед. 1916 рос. уряд застосував нові репресії проти укр. культури, зокрема мови театру. У 20-х рр. аматор. театр. мист-во розвивалося в річищі самодіяльного театру.

Літ.: Красовський Л. Пересувний робітничо-селянський театр. О., 1929; Саксаганський П. По шляху життя. К.; Х.,1935; Волошин І. Джерела народного театру на Україні. К., 1960; Гірняк Й. Український театр в Америці: Доля і можливості // Листи до приятелів. 1961. Ч. 1/2; Пилипчук Р. Я. Український аматорський театр на Буковині (Друга пол. XIX – поч. XX ст.) // НТЕ. 1964. № 1; Казимиров О. Український аматорський театр. К., 1965; Пилипчук Р. Я. Український аматорський театр на Закарпатті (50–60-і роки XIX ст.) // НТЕ. 1966. № 1; Український драматичний театр: Т. 1. К., 1967; Бонь У. Мистецтво аматорського театру. Чк., 1993; Попова З. В. Аматорський театр України і міжнародний театральний рух // Посвіт. 1996. № 4.

Р. Я. Пилипчук

Стаття оновлена: 2001