Амбівалентність соціальна

Визначення і загальна характеристика

АМБІВАЛЕ́НТНІСТЬ СОЦІА́ЛЬНА — несумісність норм, цін­ностей, оцінок, почут­тів, станів сві­домості соціального субʼєкта (індивіда, групи), що характеризується по­двійним, суперечливим ставле­н­ням до явищ, подій, фактів, процесів. У А. с. від­бивається внутр. суперечливість соц. реальності, її здатність набувати протилеж. (несуміс.) характеристик (властивостей, мотивів, від­ношень, сенсів, значень), що їх може «схопити» лише діалектичне соціол. мисле­н­ня. Що ж до буден. сві­домості та соціол. емпір. практики, то в ній А. с. найчастіше фіксується через роз­різне­н­ня «позитивної» і «негативної» сторін, тенденцій соц. реальності. Уявле­н­ня про А. с. як особливе, навіть рідкісне явище — небезпід­ставні, бо спираються на здоровий глузд, що завжди прагне до одно­значності, а тому й уникає амбівалентності. Факти А. с. кон­статували і використовували у своїх концепціях класики соціології. Коли К. Маркс у «Критиці готської про­грами» під­креслював, що рівне право роз­поділу за працею в майбут. су­спільстві на­справді має бути нерівним (щоб стати справді рівним у реально нерівних умовах), то цим він кон­статував амбівалент. характер такого права. Так само Е. Дюркгайм звертав увагу на амбівалентні характеристики соц. реальності (нормальну ненормальність), коли ви­знавав, що наявність у су­спільстві певної злочин­ності, цього «ненормал.» явища, є нормою для цього су­спільства. А. с. найчастіше притаман­на сві­домості та діяльності людей.

У динамічному структур. функціоналізмі Р. Мертона категорія А. с. тлумачиться як соціол. амбівалентність. У цій концепції поня­т­тя «соціол. амбівалентність» — одне з фундаментальних. Воно покликане фіксувати А. с. через соціол. моделюва­н­ня ситуацій, у яких від діючого індивіда вимагаються несумісні реакції або взаємозаперечні мотиви. За Р. Мертоном, такі ситуації часто виникають у медицині, де має місце амбівалентна діяльність лікаря, від якого вимагається водночас, напр., інструмент. без­пристрасність (індиферентність) і спів­чутливе ставле­н­ня до пацієнта. У такому випадку А. с. є рольовою, вона зумовлена несумісними, проте спів­від­носними одна з одною нормами та цін­ностями. Крім рольового типу А. с., Р. Мертон вирізняв також її ін­ституціальну форму, під­креслюючи, що особливою характеристикою соц. ін­ститутів є змодельованість їх саме на ґрунті потенційно конфліктних норматив. пар (систем). У звʼязку з цим соціол. амбівалентність завжди «вмонтована» в соц. ін­ститути. У концепціях символ. інтеракціонізму, соц. обміну, «соц. драматургії», в етнометодології А. с. ви­ступає як змістовна дво­значність, якої мають уникати чи по­збуватися взаємодіючі індивіди (актори). Це уника­н­ня може здійснюватися різними шляхами: через спри­йма­н­ня «узагальненого іншого», типізацію жестів, значень, створе­н­ня спільних «правил гри», контекс­тів, суміще­н­ня систем релевантностей, уніфікацію досвіду тощо.

У соціології роз­різняють чотири осн. типи А. с.: одночасне функціонува­н­ня комплексу протилеж. роз­поряджень, зразків поведінки на рівні соц. систем і звʼязків; суперечності між функціями, статусами, ролями на рівні індивід. сві­домості; роз­біжність між сталими від­чу­т­тями субʼєкта та ситуатив. емоціями, пере­жива­н­нями; не­узгодженість та несумісність духовно-морал. цін­ностей культури і засобів люд. діяльності.

А. с. притаман­на всім соц. системам, з одного боку — як прояв боротьби старих і нових тенденцій роз­витку, за­старілих структур з ново­утворе­н­нями, з іншого — як суперечність між вимогами культури і системою засобів їх здійсне­н­ня. А. с. нерідко обтяжена де­структ. поведінкою людей, соц. напруженістю, конфліктами, проявами нетолерантності. Соціол. інтер­претація поня­т­тя «А. с.» здійснюється у кількох вимірах: як різноманітність, притаман­на соц. цін­ностям, як особл. стан (суперечливий, кризовий тощо) соц. системи, як поляризація сусп. сві­домості (громад. думки, масових на­строїв тощо) та ситуат. особливість індивід. сві­домості.

Літ.: Мехеева И. Н. Амбивалентность личности: морально-психологический аспект. Москва, 1991; Соціологія: Навч. посіб. К., 1992.

В. І. Тарасенко, Н. А. Дмитрук

Завантажити статтю