Амністія

Визначення і загальна характеристика

АМНІ́СТІЯ (грец. ἀμνηδτία — проще­н­ня, від ἀμνηδτέω — забуваю) — повне або часткове звільне­н­ня від кримінальної від­повід­альності й покара­н­ня певної категорії осіб, вин­них у вчинен­ні злочинів. Звільне­н­ня від покара­н­ня за А. ві­доме із давніх часів. У стародав. Римі, напр., за часів республіки А. за­стосовувалася за ріше­н­ням нар. комісій та сенату, а в часи імперії це право пере­йшло до імператорів. У епоху середньовіч­чя А. за своїм юрид. значе­н­ням не від­різнялася від помилува­н­ня. Ці ін­ститути нерідко використовувалися феодалами з метою особистого збагаче­н­ня. Пізніше А. і помилува­н­ня широко за­стосовувались щодо засуджених із привіле­йов. станів, що давало можливість залишати без­карними тяжкі злочини аристократії. Тому про­гресивні діячі 18 ст. різко засуджували ін­ститут помилува­н­ня. Пізніше А. на Заході роз­вивалася як самост. ін­ститут. На від­міну від помилува­н­ня, що вважалося актом милосердя стосовно окремої особи, А. — акт політичний, що здійснюється в інтересах усього су­спільства. У законодавстві Рос. імперії між помилува­н­ням і А. не проводилося чіткого роз­межува­н­ня; власне, в ньому не вживано термін «А.», а використовувано терміни «помилува­н­ня» та «проще­н­ня», що за­стосовувалися у випадках звільне­н­ня від покара­н­ня як окремих осіб, так і багатьох засуджених. Кримінальне Укладе­н­ня 1903 вживало і термін «загальний милостивий маніфест». У ст. 165 Укладе­н­ня про покара­н­ня 1845–85 за­значалось, що помилува­н­ня і проще­н­ня вин­них ні в якому разі не залежить від суду. Воно без­посередньо виходить від верховної самодерж. влади і може бути лише справою монаршого милосердя. У багатьох сучас. країнах право А. належить законодав. органам, а право помилува­н­ня — виконав. владі. Так, від­повід­но до Кон­ституції Франції 1946 президент мав право помилува­н­ня, здійснюване ним у Вищій Раді Магістратури; А. могли бути даровані лише законом, тобто ці акти у встановленому Кон­ституцією порядку повин­ні були видавати Нац. Збори. У Англії акти про А. можуть видаватися як закони. Юридично помилува­н­ня є прерогативою короля (королеви), а фактично акти помилува­н­ня видає міністр внутр. справ. За Кон­ституцією США, президенту належить право помилува­н­ня засуджених федерал. судами за злочини, вчинені проти США. Щодо осіб, засуджених судами штатів за місц. законами, помилува­н­ня здійснюють губернатори штатів у порядку, об­умовленому законодавством від­повід­ного штату. У Кон­ституціях СРСР 1924 та 1936 перед­бачалося право за­стосува­н­ня А. як вищими держ. органами СРСР, так і Центр. виконав. комітетами республік. Акти А. видавались як закони, укази Президії ВР СРСР, а також укази Президії ВР союз. республік. У виняткових випадках це право надавалось АР. Так, у Кримінал. Кодексі УРСР тих часів перед­бачалась можливість за­стосува­н­ня А. не лише ЦВК УРСР, а також і ЦВК Молд. АРСР. Але ви­да­н­ня акту А. союз. республікою щодо осіб, які були засуджені суд. органами СРСР, було можливим лише за згодою Президії ЦВК СРСР.

У пострад. період роз­витку України акт А. міг бути ви­даний ВР України як Закон, її Президією та Президентом України як Указ. За період 1991–2001 А. в Україні за­стосовувалась 14 разів: двічі Президією ВР України (обидва рази у 1991), 6 разів — Указами Президента України (1992–96) і 6 разів — Законами України (1996– 2001). Для порівня­н­ня: за період 1920–27 по­становами Всеукр. зʼ­їздів Рад та ВЦВК А. за­стосовувалась 23 рази, актами РРФСР — 56 разів (1918–37), актами СРСР — 30 разів (1923–57).

Акт А., крім викона­н­ня кримінал.-правової функції, може бути спрямов. на досягне­н­ня певної соц. чи політ. мети. За рад. часів А. надавалось великого політ. значе­н­ня. Вони, як правило, проводились у звʼязку з ви­значними для рад. держави політ. подіями, а також «на честь видатних пере­мог радянського народу». Така традиція певною мірою збереглась і після набу­т­тя Україною незалежності. Якщо у рад. період А. пере­важно приурочувались до від­повід­ної річниці більшов. революції (А. 1 листопада 1957 — до 40-річчя; А. 31 жовтня 1967 — до 50-річчя; А. 4 листопада 1977 — 60-річчя; 18 червня 1987 — 70-річчя) чи до річниці ін. політ. дат (А. 27 грудня 1982 — до 60-річчя утворе­н­ня СРСР), то в остан­нє десятиріч­чя — до від­повід. річниць прийня­т­тя Декларації про держ. суверенітет (11 липня 1991), прийня­т­тя Кон­ституції України (26 червня 1997), набу­т­тя Україною незалежності (27 червня 1996). Хоча у ряді випадків А. були приурочені також до ін. дат (19 квітня 1995 — з нагоди 50-ї річниці Пере­моги у 2-й світ. війні; 16 квітня 1996 — у звʼязку з десятою річницею Чорнобил. ката­строфи), об­умовлювались окремими подіями (роз­падом Рад. Союзу і Рад. Армії — «Про амністію військовослужбовців, які ухилились від військової служби» (20 грудня 1991), або повʼязувались із соц.-екон. ситуацією — «Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат» (21 листопада 1996). Три перед­остан­ні А. (1998, 1999, 2000) офіційно не приурочувались до якоїсь певної дати чи конкрет. події, і тому можна говорити про певну деполітизацію за­стосува­н­ня цього кримінал.-правового ін­ституту. Соц.-політ. аспект А. проявляється також у об­ґрунтуван­ні її винятково реалізацією принципів гуманізму (у рад. період — соц. гуманізму), що є частковим і не зовсім коректним з юрид. точки зору. Акт А., крім прояву гуманізму до певної категорії осіб, які вчинили злочини, може бути зумовлений цілком практ. об­ставинами екон. чи соц. характеру, зокрема недоцільністю з точки зору людяності і від­повід­альності держави перед громадянами притягне­н­ня до кримінал. від­повід­альності та від­бува­н­ня покара­н­ня за злочин, вчинений внаслідок антигуман. ставле­н­ня держави до громадян (амністія 1996 щодо осіб, які брали участь у мас. акціях протесту проти несвоєчас. виплат заробіт. плати, пенсій, стипендій та ін. соц. виплат); неможливістю забезпече­н­ня нормал. умов утрима­н­ня певної кількості засуджених у місцях по­збавле­н­ня волі (прийня­т­тя закону про А. у 2000 Президент України об­ґрунтовував пере­повне­н­ням місць по­збавле­н­ня волі засудженими, що значно загострило про­блеми їх роз­міще­н­ня, праце­влаштува­н­ня та створе­н­ня необхід. умов утрима­н­ня. Цією А. перед­бачалось звільнити з місць по­збавле­н­ня волі бл. 33 тис. осіб). Таким чином, А. ви­ступає як засіб коригува­н­ня ре­пресив. політики держави.

Політ. характер А. проявлявся також у тому, що вона, як правило, не за­стосовувалась до тих, кого кваліфікували як політ. «злочинців» — осіб, які були засуджені за злочини проти держави або за деякі ін. категорії злочинів, вчинені з політ. мотивів. Декларований принцип гуманізму на таких осіб здебільшого не поширювався. Це можна показати на прикладі Указу Президії ВР СРСР від 27 березня 1953 «Про амністію» (більше ві­домий як акт А., ви­даний у звʼязку зі смертю Й. Сталіна). Під дію цього Указу потрапило широке коло засуджених, зокрема особи, засуджені, незалежно від строку покара­н­ня, за посадові, госп., а також ряд військ. злочинів. Звільне­н­ня з місць по­збавле­н­ня волі внаслідок цієї А. великої кількості засуджених негативно вплинуло на криміноген­ну ситуацію в країні. Разом з тим, цей Указ перед­бачав, що А. не за­стосовується до осіб, засуджених за контр­революц. злочини на строк більше 5 р. (вказівка на за­знач. строк фактично не мала ніякого значе­н­ня, оскільки ві­домо, що покара­н­ня за такі злочини, як правило, при­значалось понад 5 р. по­збавле­н­ня волі). У цьому Указі від­билася глибин­на політ. сутність А. Було лише декілька випадків за­стосува­н­ня А. до окремих категорій політ. злочинців. Так, у 1920–22 під А. потрапили деякі категорії емі­грантів та тих, хто ви­ступав проти більшов. пере­вороту. У цей період А. за­стосовувалася до учасників пов­стан. селян. руху, зокрема 5 березня 1921 Всеукр. зʼїзд Рад проголосив А. всім «бандитам», які зʼявляться з повин­ною протягом місяця. 13 квітня 1921 ВУЦВК ухвалив продовже­н­ня дії терміну А. ще на місяць. За­значена А. була елементом боротьби з укр. пов­станством у 20-х рр., важл. фактором впливу на тодішнє селянство, дієвим заходом, що на противагу ін., вжитим рад. владою до пов­станців, дав очікувані результати. Проголоше­н­ня цієї А. зумовило послабле­н­ня пов­стан. руху на селі в цілому і роз­гром окремих пов­стан. загонів, зокрема осн. сил військ. формувань Н. Махна. Психол. фактор і низка ін. причин змусили пов­станців здаватися на умовах А. Напр., у Павло­град. пов., що вважався взірцевим з пита­н­ня А., здалося 300 озброєних пов­станців, а загалом на Катеринославщині за квітень–травень 1921 склали зброю 458 пов­станців та добровільно зʼявилися 688 дезертирів. Схожа ситуація спо­стерігалася в ін. губерніях України. Загалом до осені 1921, за офіц. даними, здалося і було амністовано понад 10 тис. рядових пов­станців і бл. 200 отаманів. Над ними встановили легал. або таєм. контроль комітетів незамож. селян, міліції, партосередків, вони зобовʼязані були проходити періодичну пере­реєстрацію за місцем прожива­н­ня і не від­разу отримали цивіл. права. Досвід 20–30-х рр., коли більшість амністованих за участь у антибільшов. діях у 1917–21 рр. були заарештовані й заслані, викликав недовіру до А. учасникам укр. під­пі­л­ля і УПА, ви­даних після 2-ї світової війни. Ті, хто повірив цим А., згодом знову були заарештовані.

Про те, що А. використовували з політ. метою, свідчить той факт, що союзні респ. (зокрема й УРСР), починаючи від 1936– 37, на тривалий час припинили ви­да­н­ня актів про А. і обмежились лише актами помилува­н­ня, що суперечило діючій Кон­ституції СРСР і кон­ституціям союз. республік, які містили положе­н­ня про право союз. республік на ви­да­н­ня актів А. Такий стан речей можна пояснити лише тим, що на вказаний період припадає початок широко-мас­штаб. масових політ. ре­пресій, здійснюваних за допомогою кримінал. закону, і політ. керівництво СРСР прагнуло уникнути жодного випадку А. щодо жодного «ворога народу».

Нині в Україні А. оголошується Законом про А., який при­ймається від­повід­но до ст. 92 Кон­ституції України, Кримінал. кодексу України та Закону України «Про за­стосува­н­ня амністії в Україні» від 1 жовтня 1996. Право видавати акт А. має лише ВР України. Закон про А. може перед­бачати повне звільне­н­ня за­значених у ньому осіб від кримінал. від­повід­альності чи від від­бува­н­ня кримінал. покара­н­ня (повна А.) або частк. звільне­н­ня за­значених у ньому осіб від від­бува­н­ня при­знач. судом покара­н­ня (частк. А.). Категорії осіб, які під­лягають А., встановлюються у кожному конкрет. випадку у самому акті А. Закон про А. не може перед­бачати заміну одного покара­н­ня іншим чи зня­т­тя судимості щодо осіб, які звільняються від від­бува­н­ня покара­н­ня. Не допускається за­стосува­н­ня А.: до особливо небезпеч. рецидивістів, яких ви­знано такими за вироком суду, що набрав закон. сили; до осіб, яким смертну кару в порядку помилува­н­ня замінено на по­збавле­н­ня волі; до осіб, що мають дві і більше судимостей за тяжкі злочини; до осіб, що засуджені за тяжкий злочин і від­були менше половини при­знач. вироком суду осн. покара­н­ня. Дія закону про А. поширюється на злочини, вчинені до дня на­бра­н­ня ним чин­ності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або пере­рвані після прийня­т­тя закону про А. У винятк. випадках, з метою припине­н­ня су­спільно небезпеч. групових проявів, чин­ність А. може бути поширена на дія­н­ня, вчинені до певної дати після оголоше­н­ня А., за умови обовʼязк. викона­н­ня до цієї дати вимог, перед­бач. у законі про А. (умовна А.). Особи, на яких поширюється А., можуть бути звільнені від від­бува­н­ня як основного, так і додатк. покара­н­ня, при­знач. судом. А. не звільняє від обовʼязку від­шкодувати заподіяні злочином збитки, покладеного на винну особу за вироком чи ріше­н­ням суду. Особи, які від­повід­но до закону про А. під­лягають звільнен­ню від від­бува­н­ня (подальшого від­бува­н­ня) покара­н­ня, звільняються не пізніш як протягом трьох місяців після опублікува­н­ня цього закону. Особи, щодо яких від­повід­но до закону про А. за­стосовується скороче­н­ня терміну покара­н­ня, мають бути офіційно по­інформовані про нове обчисле­н­ня терміну покара­н­ня і про дату закінче­н­ня від­бува­н­ня покара­н­ня протягом місяця після опублікува­н­ня закону про А. Закони про А., за винятком законів про умовну А., ВР України може при­ймати не частіше одного разу протягом календар. року. В остан­ні роки неодноразово вносились законодавчі пропозиції про поверне­н­ня до поперед. практики оголоше­н­ня А. більше одного разу на рік. Однак, вони не були під­тримані парламентом. Прийня­т­тя закону про А. частіше одного разу на рік може при­звести до того, що субʼєкти законодав. ініціативи будуть подавати по декілька законо­проектів про А. щорічно, виходячи з ідеолог., політ., соц.-екон. конʼюнктури чи інтересів окремих осіб чи груп осіб. Часте ж прийня­т­тя законів про А., в свою чергу, створить сут­тєві тех. складнощі з їх за­стосува­н­ням, а головне — спотворить саму ідею А. як акту гуманізму, пере­творить її в систему обовʼязк. звільне­н­ня від покара­н­ня осіб, закон­но і справедливо засуджених за вчине­н­ня злочинів, а також сприятиме ускладнен­ню криміноген. ситуації у су­спільстві, оскільки за такого під­ходу особи, які і сьогодні не вважають повагу до закону своїм обовʼязком, фактично отримають «кримінально-правову індульгенцію».

У 2-й пол. 90-х рр. в Україні досить широко обговорювалось пита­н­ня про оголоше­н­ня такого виду умовної А., як податкова. У 2000 на роз­гляд парламенту внесено законо­проект про податкову А., суть якої полягає у звільнен­ні за певних умов від фінанс., адм. та кримінал. від­повід­альності платників податків, зборів (обовʼязк. платежів) чи їхніх посад. осіб за недекларува­н­ня, ухиле­н­ня від сплати, або умисне ухиле­н­ня від сплати податк. зобовʼязань, або ухиле­н­ня від декларува­н­ня валют. цін­ностей, роз­міщ. за кордоном України. Вперше на офіц. рівні про необхідність проведе­н­ня такої А. висловлювався колиш. Премʼєр-міністр України П. Лазаренко, стосовно якого Ген. прокуратура України висунула звинуваче­н­ня у роз­кра­дан­ні держ. майна в особливо великих роз­мірах, приховуван­ні валют. виручки та вчинен­ні ін. злочинів.

Акт А. слід від­різняти від акта помилува­н­ня. А. як акт нормат.-правового характеру стосується цілих категорій злочинів або груп осіб, які їх учинили. Помилува­н­ня стосується індивідуально ви­значених осіб, стосовно яких від­повід. субʼєктами на імʼя Президента України по­дано клопота­н­ня про помилува­н­ня. Акт помилува­н­ня від­різняється від акта А. ще й тим, що, по-перше, здійснюється лише стосовно осіб, засуджених за вчине­н­ня злочинів, щодо яких вироки набрали закон. сили, по-друге, помилува­н­ня засуджених здійснюється не лише у ви­гляді повного або частк. звільне­н­ня від від­бува­н­ня покара­н­ня, а й у ви­гляді заміни довіч. по­збавле­н­ня волі на по­збавле­н­ня волі на певний строк, заміни покара­н­ня або його невід­бутої частини мʼякшим покара­н­ням, зня­т­тя судимості. Про помилува­н­ня засудженого Президент України видає Указ.

Літ.: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 27. 03. 53 «Об амнистии» // Ведомости Верховного Совета СССР. 1953, 28 марта, № 4; Ромашкин П. С. Амнистия и помилование в СССР. Москва, 1959; Марогулова И. Л. Правовая природа амнистии и помилования // СГП. 1991. № 5; Фаркухарсон М. «Международная амнистия» против «убийства по закону» // Обществ. науки и современ­ность. 1991. № 6; Мохорев А. В. Основания из­дания актов амнистии // Органы внутр. дел на пути к правовому государству. С.-Петербург, 1993. Вып. 1; Наумов А. Споры вокруг акта об амнистии: урок и права на завтра // Рос. Федерация. 1994. № 7; Архірейський Д. В. Амністія як елемент боротьби з українським пов­станством у 20-х роках // Наук. вісн. Дні­проп. юрид. ін­ституту МВС України. 2000. № 2.

Ю. В. Іщенко, М. І. Мельник

Завантажити статтю