Комсомол

КОМСОМО́Л У вузькому значен­ні слова К. (скорочено від комуністичний союз молоді) — молодіжна організація при КП СРСР (РФ), у широкому — при будь-якій КП країн сві­­ту. У вузькому сенсі К. послідов­но мав наз­ви Російський ко­му­ністичний союз молоді (РКСМ, від 1918), Російський ленінський комуніс­тичний союз молоді (РЛКСМ, від 1924), Всесоюзний ленінський комуністичний союз молоді (ВЛКСМ, від 1926); його філія і складова час­тина у Рад. Україні — Комуністична спілка робітничої молоді України (КСРМУ, від 1919), Кому­ністична спілка молоді України (КСМУ, від 1920), Ленінська ко­му­ністична спілка молоді України (ЛКСМУ, від 1924). К. упродовж 20 ст. в усіх країнах, нез­важаючи на декларов. само­стій­ність, був організаційно та ідей­но повністю під­порядк. від­повід. КП. Лише в остан­ні роки у РФ зʼявилося декілька нечислен. комуніст. груп молоді (називають себе комсомольцями), не під­по­рядк. жодній політ. партії.

Виникне­н­ня й організац. офор­мле­н­ня РКСМ від­булося на 1-му Всерос. зʼ­їзді союзів робітн. та се­лян. молоді у Москві восени 1918. Ініціаторами створе­н­ня ок­ремої молодіж. комуніст. організації стали Л. Шацкін, О. Ривкін і Ю. Цет­лін, які пере­конали В. Леніна у необхідності існува­н­ня окремої молодіж. комуніст. організації. Згодом Л. Шацкін разом із А. Курел­лою (Німеч­чина) за­пропо­нували створити між­нар. молодіжну комуніст. організацію під егідою Комінтерну (див. Інтернаціонал Комуністичний). Таку організацію засн. восени 1919 на уста­нов. кон­гресі в Берліні під наз­­вою Ко­муністичний інтернаціонал молоді (КІМ), що діяв як секція Ко­мінтерну (секр. обрано Л. Шацкіна). Фінансува­н­ня і діяльність КІМ здійснювалися пе­реважно за рахунок ресурсів РКП(б), згодом — бюджет. доходів СРСР. Зав­­да­н­ня та методи роботи К. ви­значено резолюцією 3-го кон­гресу Комінтерну (1921): зі­брати маси юних робітників, по-ко­муністичному вихо­вати їх і по­ставити в лави борців комуніст. революції, зруйнувати центрист. і соціал-патріот. ідеологію серед робітн. молоді та звільнити її від соціал-демо­крат. опікунів і вождів. Основою кому­ніст. вихова­н­ня на­звано активну участь у «рев. боях», повʼязану з марксист. вихова­н­ням. Чітко окреслено організац. засади: від­­мова від політ. само­стійності, якнайтісніша єд­ність і централізація, політ. керівництво молод­дю (про­­грама, тактика, директиви) з бо­ку Комінтерну та його секцій в окремих країнах, пред­ставництво чл. Комінтерну в керів. органах усіх ланок комсомол. організацій. Після ліквідації Комінтерну та КІМ 1943 функції К. як «вірно­го помічника і бо­йового резерву партії» (Й. Сталін), «бо­йового резерву і надійного помічника партії» (Л. Брежнєв), номіналь­но організаційно само­стійного, але повністю під­порядк. парт. політиці, не змінилися. До 2-ї світової війни, не­зважаючи на активні зуси­л­ля та щедре фінансува­н­ня з боку керівництва СРСР, лави секцій КІМ зро­стали не над­то швидко — його основою були рад. комсомольці. Так, у серпні 1928 до КІМ входило понад 40 секцій, які нараховували 2157 тис. чл. (з них 2030 тис. — чл. ВЛКСМ); у жовтні 1935 — 56 секцій, які на­раховували 3773 тис. чл. (з них 3500 тис. — чл. ВЛКСМ). 1928 біль­шість серед комсомольців країн Заходу становили комсомольці Німеч­чини, 1935 — Франції. Спро­ба КІМ залучити до комуніст. руху широкі молодіжні маси, використовуючи тактику нар. фрон­ту та єд­ності молоді, на основі якої проведено між­нар. кон­греси молоді в Женеві (1936) та США (1938), мала лише тимчас. успіх. Оскільки йшлося про спіл. дії на під­тримку Іспан. респ., ви­ступи проти агресив. політики нім. на­цистів та італ. фашистів, а також проти війни Японії з Китаєм, після під­писа­н­ня т. зв. пакту Мо­лотова–Ріб­бентропа кількість симпатиків КІМ у світі різко змен­шилася, так само як і чл. нац. секцій цієї організації. Кризові явища у КІМ ще більше посилилися з поч. рад.-фін. війни 1939–40. Хоча на­прикінці 2-ї світової війни чи­сельність та активність молодіж. комуніст. організацій, які боролися з нацизмом і фашизмом, зросли, вони (як і КП) стали значно само­стійнішими, не в остан­ню чергу внаслідок припине­н­ня чи зменше­н­ня фінансува­н­ня з боку СРСР. Водночас зросла і нац. ви­значеність комуніст. структур, а без­за­стережний інтернаціоналізм («пролетарі не мають Вітчизни», «наше гасло — всесвітній Радянський Союз») було від­­кинуто. Під тиском цих об­ставин рад. керівництво роз­пустило Комінтерн і КІМ. Повоєн­ні спроби сталін. режиму від­новити в ін. фор­мі організац. та ідеол. єд­ність під­порядк. СРСР комуніст. руху в мас­штабах Європи (див. Комінформ) загалом виявилися нев­далими, тому поня­т­тя «К.» стосовно зарубіж. молодіж. комуніст. організацій по­ступово витіс­нив евфемізм «демократ. молодь», ядром якої ви­ступали мо­лоді комуністи. Від­так єдиним К. у прямому сенсі залишилась ВЛКСМ.

Молодіжні організації соціаліст. спря­мува­н­ня на території України виникли після Лютн. революції 1917 у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві (окрім більшовиків, до них входили меншовики, есери та пред­ставники ін. партій). Ці організації дотримувалися марксист. ідеології, однак не під­порядковувалися РКСМ (на її першому зʼ­їзді був присутній лише один пред­ставник від укр. губерній) і не мали єдиної структури. У січні 1919 створ. Комуніст. юнацьку спілку (понад 15 тис. чл.), що орієн­тувалася на Укр. КП (боротьбистів) і пропагувала комуніст., але незалежну Україну. Ле­гально чи напів­легально існували Євр. комуніст. спілка молоді при «Поалей-Ціон», Рос. с.-д. спіл­ка робітн. молоді, секції мо­лоді при есерів. парт. організаціях, Комуніст. спілка учнів. молоді тощо. З метою під­порядкувати й очолити молодіж. комуніст. рух КП(б)У в червні–липні 1919 про­вела в Києві 1-й організац. зʼїзд КСРМУ, в ріше­н­нях якого зазна­чено, що спілка поділяє по­гляди і тактику більшовиків та працює під їхнім керівництвом. Із перших днів створе­н­ня КСРМУ гол. увагу зо­середила на мобілізації комсомольців до Червоної армії та за­лучен­ні їх до придуше­н­ня селян. пов­стань. На 2-му зʼ­їзді КСРМУ в Харкові (травень 1920) змінено назву на КСМУ, яку проголошено складовою РКСМ, засудже­но діяльність ін. молодіж. комуніст. організацій. Після самоліквідації під тиском більшовиків Укр. КП (боротьбистів) припинила ді­яльність і Комуніст. юнацька спіл­ка. Більшість її чл. вступила до КСМУ, решта, разом із чл. Неза­леж. с.-д. спілки молоді при Укр. КП, у червні 1921 у Харкові ство­рила Укр. комуніст. робітн. юнаць­ку спілку (конкурувала з ЛКСМУ до саморозпуску 1925). Не бу­ло єд­ності й у самому укр. К.: 1921 частина його активу об­стою­вала необхідість створе­н­ня масових обʼ­єд­нань робітн. молоді у формі спец. рад і секцій при проф­спілках, ви­ступала проти за­луче­н­ня молоді з селян-середняків та інтелігенції (цю групу називали «класовиками»). На­томість «масовики» вважали, що потрібно при­ймати у К. і пред­ставників не­пролетар. молоді, але обовʼязково з кандидат. ста­жем. Унаслідок дис­кусії «класовиків» звинуватили у анархо-син­дикаліст. ухилі, а пропаганду їхніх ідей ви­знали несумісною з членством у КСМУ. Для подола­н­ня опозиції на поч. 1922 із КСМУ виключено 17 % від заг. кількості чл., діяльність усіх ін. молодіж. комуніст. організацій у різ­ні способи (від саморозпуску до ліквідації) припинено. На поч. іс­нува­н­ня до К. при­ймали пере­­важ­но дітей робітників і найбідніших селян, хоча перші кер. цієї організації — вихідці із сімей, які за більшов. термінологією належали до дрібної та середньої буржуазії. Надалі соц. база ВЛКСМ роз­ширилася, і у повоєн. час до К. при­ймали вже майже всіх учнів старших класів заг.-осв. шкіл і технікумів. Членство у К. пере­творилося у необхід. атрибут ус­піш. просува­н­ня молоді по соц. драбині. Вступ до ВНЗу абітурієнта, який не був комсомольцем, став практично неможливим, то­му на поч. 1980-х рр. ВЛКСМ на­раховувала бл. 40-а млн членів. ВКП(б), а згодом КПРС задіювали К. у різноманіт. широкомасш­таб. акціях, зокрема у 1920–30-х рр. активно використовували комсомол. агітац. бригади («сині блу­зи») та групи контролю за вироб. процесами («легка кавалерія»), рейди яких часто завершувалися пере­дачею справ на «шкідни­ків» до ГПУ. Тоді ж роз­почалась антицерк. кампанія К.: «во­йовничі без­божники» зривали богослужі­н­ня, виганяли з церков священиків, вели ате­їстичну агі­тацію, брали участь у знищен­ні храмів та арештах священ­нослу­жителів і парафіян. Сільські та міські комсомол. організації залучали до процесів колективізації й роз­куркуле­н­ня (1930 у селах діяло бл. 120 тис. комсомольців). Разом із тим, лише 1932–33 за від­мову брати участь у тій чи ін. політ. кампаніях з ЛКСМУ виклю­чено понад 18 тис. осіб. Ударні будови в роки перших пʼятирічок, освоє­н­ня цілини у 1950-х рр., будівництво Байкало-Амур. магістра­лі у 1970-х рр. та багато ін. стра­тег. проектів реалізовували з опо­рою на К., енергію та природ. ентузіазм молоді. На ці ж чин­ники щодо К. спиралася КПРС й у намага­н­нях організувати в по­воєн. період рух «демократ. мо­лоді» світу, парад. формою якого (а водночас місцем посиленого вербува­н­ня спів­роб. КДБ і Гол. роз­відув. упр. Ген­штабу ЗС СРСР агентури в молодіж. середовищі країн Заходу та т. зв. третього світу) стали Всесвітні фестивалі молоді й студентів. Однак із часом, особливо в ос­тан­ні десятилі­т­тя існува­н­ня СРСР, К., бюрократизацію якого від­значали ще Л. Троцький і його прихильники у серед. 1920-х рр., остаточно пере­творився на органічну складову номенклатурно-бюрократ. системи, що домінувала в КПРС й усьому апараті упр. у СРСР. Багато рад. кер. починали свою карʼєру в К., зо­крема комсомол. ватажки респ. й обл. рівнів — Ю. Андропов і М. Горбачов — ді­сталися до вершини влад. піраміди й очолюва­ли КПРС і СРСР. Таку спробу зро­бив у 1960-х рр. і колиш. 1-й секр. ВЛКСМ О. Шелепін зі своєю «ком­сомол. командою», але за­­знав невдачі у боротьбі з кланом Л. Брежнєва. Упродовж усього періоду існува­н­ня і КІМ, і ВЛКСМ були складовими тоталітар. політ., ідеол.-пропагандист. й ре­пресив­но-карал. механізму з центром у СРСР і числен. між­нар. епіфено­менами. Крім цього, від самого поч. діяльність РКСМ (ВЛКСМ), особливо у 1920–30-х рр., від­значалася знач. рівнем мілітари­зації. КІМ намагався пере­нести цю мілітаризацію і на деякі європ. комсомол. організації. Знач. успіху досягнуто у Німеч­чині, де Юнґ­штурм (комуніст. молодіжна бо­­йо­ва організація, 1924) зʼявився ра­ніше за Гітлерюґенд (нацист. мо­лодіжна бо­йова організація, 1926). Частково від­новити воєнізов. дух й стилістику ВЛКСМ намагалися у 1960-х рр. О. Шелепін та його однодумці, які організували ком­сомол. оперативні загони, що мали свою уніформу та претендували на роль не тільки паралель­ного з міліцією охоронця соціаліст. порядку, а й удар. сили у бо­ротьбі з найменшими проявами впливу «роз­тлін­ного Заходу» (рок-музика, носі­н­ня стильного одягу, слуха­н­ня пісень В. Висоцького, проведе­н­ня без­ідей. літ. вечорів тощо). Після усуне­н­ня О. Шеле­піна від влади у 1970–80-х рр. комсомол. оперативні загони втратили масовість і вплив. Воєнізов. комуніст. молодіжні організації існували і в деяких ін. країнах, напр., у НДР та Чилі часів президентства С. Альєнде. Під час хвиль масових ре­пресій в СРСР (найпотужніша у 1937–38) К. був одночасно субʼєктом і обʼєк­том ре­пресив. політики. З одного боку, пере­січні комсомольці (серед них — кадри НКВС) і кер. усіх рівнів брали активну участь у «викурюван­ні та нищен­ні троць­кістсько-фашистських блощичників», а ВЛКСМ разом із Союзом во­йовничих без­божників, проф­­спілками, піонер. організацією вико­нували роль парт. «приводних пасків» (офіц. термін тих років); з ін. — ре­пресії торкнулися як ря­дових чл. К., так і керівників. У ці роки заарешт. і роз­стріляно 72 з 93-х чл. і канд. у чл. ЦК ВЛКСМ, 319 з 385-ти обл. і 2210 з 2750-ти рай. секретарів. Із 7-ми осіб, які очолювали К. від заснува­н­ня до 1938, Л. Шацкіна, Ю. Цетліна, О. Ривкіна, П. Смо­родіна, М. Чапліна, О. Косарева роз­стріляно, О. Мільчаков отри­мав 15 р. таборів. У періоди по­слабле­н­ня комуніст. тоталітариз­му — хрущов. «від­лиги» (1955–64) та горбачов. «пере­будови» (1985–90) — у К. виникали, з певною мірою умовності, ліберал. течії, зокрема і в кер-ві (секр. ЦК ВЛКСМ 1958–62 Л. Карпінський, завідувач від­ділу ЦК ВЛКСМ 1989–91 О. Зінченко, 1-й секр. ЦК ЛКСМУ 1989–91 А. Матвієнко та ін.). Під егідою К. у роки «від­лиги» про­водили не­стандартні, як на той час, культурні заходи: вечори сучас. поезії у кіноконцерт. залах та на стадіонах, пісен­ні конкурси, зус­трічі з пред­ставниками «демократ. молоді» (молодими комуністами) країн Заходу; створювали клуби творчої молоді та екс­периментал. молодіжні театри. Усе це повністю згорнуто у 2-й пол. 1960-х рр. Тих комсомол. кер., хто не погоджувався з пере­ходом до від­носно «мʼякого» нео­сталінізму, знято з посад, де­кого (Л. Карпінський) виключено з КПРС. У часи горбачов. «пере­­будови» в комсомол. середовищі виникало чимало цікавих культурниц. ініціатив, але нев­довзі їх витіснили суто бізнесові проекти комсомол. номенкла­тури. Після роз­паду СРСР пред­­ставники цієї номенклатури очо­лили торг. фірми, біржі, банки, трасти, турист. компанії тощо, тому до­статньо спокійно спри­йняли паді­н­ня комуніст. ладу. У ве­ресні 1991 на 22-му над­звич. зʼїз­ді ВЛКСМ оголошено істор. роль К. вичерпаною й ухвале­но рі­шен­ня роз­пустити організацію. Спро­ба 1-го секр. ЦК ЛКСМУ А. Матвієнка та групи його одно­думців за рік до роз­паду СРСР пере­творити К. УРСР на незалеж­ну від союз. центру молодіжну с.-д. організацію — Демократ. спілку молоді — за­знала невдачі внаслідок опору кер. обл. організацій пд. і сх. областей, які захищали «принципи інтернаціоналізму» та «ленінську спадщину». Після роз­паду СРСР були спроби від­родити ВЛКСМ (формальні та без­­­успішні) й створити нові комсомол. організації у колиш. союз. респ. при від­новлених КП. В Україні діє ЛКСМУ — сателітна організація КПУ. Спроба створе­н­ня націонал-ко­муніст. молодіж. групи під час ак­ції «Україна без Кучми» у 2000–01 виявилася не­вдалою. У рад. часи історію ЛКСМУ не ви­окрем­лювали, оскільки цю структуру засн. як складову рос. молодіж. комуніст. організації, згодом пере­йменов. на всесоюзну. Вперше етніч. українець очолив ЛКСМУ тільки у серед. 1920-х рр. Загалом із 10-ти перших і ген. секр. ЛКСМУ за перше двадцятилі­т­тя її існува­н­ня тільки троє були етніч. українцями, при цьому ріше­н­ня про при­значе­н­ня на цю посаду ухвалювали не у Харкові чи Києві, а у Москві. Так само і комсо­мол. ініціативи затверджували у ЦК ВЛКСМ. Організац. само­стій­ність допускалася лише на найнижчих рівнях — навіть обласні кадри затверджували у Москві. Тільки після роз­паду СРСР від­новлений К. України організаційно під­порядк. без­посередньо ЦК КПУ, хоча у сенсі ідеології він зберігає спорідненість із КП РФ. Гол. у ній є проти­стоя­н­ня «ворожому Заходу», перед­усім США (зокрема шляхом пропаган­ди від­вертої антизх. ксенофобії), без­за­стережна під­тримка ідеї сх.-словʼян. єд­ності, захист «ка­ноніч.» православʼя та «славет. рад. спадщини». Ця ідеологія ко­ристується певною популярністю серед молоді Пд. і Сх. України.

Завантажити статтю