Комсомол - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Комсомол

КОМСОМО́Л У вузькому значенні слова К. (скорочено від комуністичний союз молоді) – молодіжна орг-ція при КП СРСР (РФ), у широкому – при будь-якій КП країн сві­­ту. У вузькому сенсі К. послідов­но мав наз­ви Російський ко­му­ністичний союз молоді (РКСМ, від 1918), Російський ленінський комуніс­тичний союз молоді (РЛКСМ, від 1924), Всесоюзний ленінський комуністичний союз молоді (ВЛКСМ, від 1926); його філія і складова час­тина у Рад. Україні – Комуністична спілка робітничої молоді України (КСРМУ, від 1919), Кому­ністична спілка молоді України (КСМУ, від 1920), Ленінська ко­му­ністична спілка молоді України (ЛКСМУ, від 1924). К. упродовж 20 ст. в усіх країнах, нез­важаючи на декларов. самостій­ність, був організаційно та ідей­но повністю підпорядк. відповід. КП. Лише в останні роки у РФ з’явилося декілька нечислен. комуніст. груп молоді (називають себе комсомольцями), не підпо­рядк. жодній політ. партії.

Виникнення й організац. офор­млення РКСМ відбулося на 1-му Всерос. з’їзді союзів робітн. та се­лян. молоді у Москві восени 1918. Ініціаторами створення ок­ремої молодіж. комуніст. орг-ції стали Л. Шацкін, О. Ривкін і Ю. Цет­лін, які переконали В. Леніна у необхідності існування окремої молодіж. комуніст. орг-ції. Згодом Л. Шацкін разом із А. Куреллою (Німеччина) запропо­нували створити міжнар. молодіжну комуніст. орг-цію під егідою Комінтерну (див. Інтернаціонал Комуністичний). Таку орг-цію засн. восени 1919 на уста­нов. конгресі в Берліні під наз­­вою Ко­муністичний інтернаціонал молоді (КІМ), що діяв як секція Ко­мінтерну (секр. обрано Л. Шацкіна). Фінансування і діяльність КІМ здійснювалися пе­реважно за рахунок ресурсів РКП(б), згодом – бюджет. доходів СРСР. Зав­дання та методи роботи К. визначено резолюцією 3-го конгресу Комінтерну (1921): зібрати маси юних робітників, по-ко­муністичному вихо­вати їх і поставити в лави борців комуніст. революції, зруйнувати центрист. і соціал-патріот. ідеологію серед робітн. молоді та звільнити її від соціал-демо­крат. опікунів і вождів. Основою кому­ніст. виховання названо активну участь у «рев. боях», пов’язану з марксист. вихованням. Чітко окреслено організац. засади: від­мова від політ. самостійності, якнайтісніша єдність і централізація, політ. кер-во молоддю (про­грама, тактика, директиви) з бо­ку Комінтерну та його секцій в окремих країнах, представництво чл. Комінтерну в керів. органах усіх ланок комсомол. орг-цій. Після ліквідації Комінтерну та КІМ 1943 функції К. як «вірно­го помічника і бойового резерву партії» (Й. Сталін), «бойового резерву і надійного помічника партії» (Л. Брежнєв), номіналь­но організаційно самостійного, але повністю підпорядк. парт. політиці, не змінилися. До 2-ї світ. війни, незважаючи на активні зусилля та щедре фінансування з боку кер-ва СРСР, лави секцій КІМ зростали не над­то швидко – його основою були рад. комсомольці. Так, у серпні 1928 до КІМ входило понад 40 секцій, які нараховували 2157 тис. чл. (з них 2030 тис. – чл. ВЛКСМ); у жовтні 1935 – 56 секцій, які на­раховували 3773 тис. чл. (з них 3500 тис. – чл. ВЛКСМ). 1928 біль­шість серед комсомольців країн Заходу становили комсомольці Німеччини, 1935 – Франції. Спро­ба КІМ залучити до комуніст. руху широкі молодіжні маси, використовуючи тактику нар. фрон­ту та єдності молоді, на основі якої проведено міжнар. конгреси молоді в Женеві (1936) та США (1938), мала лише тимчас. успіх. Оскільки йшлося про спіл. дії на підтримку Іспан. респ., виступи проти агресив. політики нім. на­цистів та італ. фашистів, а також проти війни Японії з Китаєм, після підписання т. зв. пакту Мо­лотова–Ріббентропа кількість симпатиків КІМ у світі різко змен­шилася, так само як і чл. нац. секцій цієї орг-ції. Кризові явища у КІМ ще більше посилилися з поч. рад.-фін. війни 1939–40. Хоча наприкінці 2-ї світ. війни чи­сельність та активність молодіж. комуніст. орг-цій, які боролися з нацизмом і фашизмом, зросли, вони (як і КП) стали значно самостійнішими, не в останню чергу внаслідок припинення чи зменшення фінансування з боку СРСР. Водночас зросла і нац. визначеність комуніст. структур, а беззастережний інтернаціоналізм («пролетарі не мають Вітчизни», «наше гасло – всесвітній Радянський Союз») було від­кинуто. Під тиском цих обставин рад. кер-во розпустило Комінтерн і КІМ. Повоєнні спроби сталін. режиму відновити в ін. фор­мі організац. та ідеол. єдність підпорядк. СРСР комуніст. руху в масштабах Європи (див. Комінформ) загалом виявилися нев­далими, тому поняття «К.» стосовно зарубіж. молодіж. комуніст. орг-цій поступово витіс­нив евфемізм «демократ. молодь», ядром якої виступали мо­лоді комуністи. Відтак єдиним К. у прямому сенсі залишилась ВЛКСМ.

Молодіжні орг-ції соціаліст. спря­мування на тер. України виникли після Лютн. революції 1917 у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві (окрім більшовиків, до них входили меншовики, есери та представники ін. партій). Ці орг-ції дотримувалися марксист. ідеології, однак не підпорядковувалися РКСМ (на її першому з’їзді був присутній лише один представник від укр. губерній) і не мали єдиної структури. У січні 1919 створ. Комуніст. юнацьку спілку (понад 15 тис. чл.), що орієн­тувалася на Укр. КП (боротьбистів) і пропагувала комуніст., але незалежну Україну. Ле­гально чи напівлегально існували Євр. комуніст. спілка молоді при «Поалей-Ціон», Рос. с.-д. спіл­ка робітн. молоді, секції мо­лоді при есерів. парт. орг-ціях, Комуніст. спілка учнів. молоді тощо. З метою підпорядкувати й очолити молодіж. комуніст. рух КП(б)У в червні–липні 1919 про­вела в Києві 1-й організац. з’їзд КСРМУ, в рішеннях якого зазна­чено, що спілка поділяє погляди і тактику більшовиків та працює під їхнім кер-вом. Із перших днів створення КСРМУ гол. увагу зо­середила на мобілізації комсомольців до Червоної армії та за­лученні їх до придушення селян. повстань. На 2-му з’їзді КСРМУ в Харкові (травень 1920) змінено назву на КСМУ, яку проголошено складовою РКСМ, засудже­но діяльність ін. молодіж. комуніст. орг-цій. Після самоліквідації під тиском більшовиків Укр. КП (боротьбистів) припинила ді­яльність і Комуніст. юнацька спіл­ка. Більшість її чл. вступила до КСМУ, решта, разом із чл. Неза­леж. с.-д. спілки молоді при Укр. КП, у червні 1921 у Харкові ство­рила Укр. комуніст. робітн. юнаць­ку спілку (конкурувала з ЛКСМУ до саморозпуску 1925). Не бу­ло єдності й у самому укр. К.: 1921 частина його активу обстою­вала необхідість створення масових об’єднань робітн. молоді у формі спец. рад і секцій при профспілках, виступала проти за­лучення молоді з селян-середняків та інтелігенції (цю групу називали «класовиками»). На­томість «масовики» вважали, що потрібно приймати у К. і представників непролетар. молоді, але обов’язково з кандидат. ста­жем. Унаслідок дискусії «класовиків» звинуватили у анархо-син­дикаліст. ухилі, а пропаганду їхніх ідей визнали несумісною з членством у КСМУ. Для подолання опозиції на поч. 1922 із КСМУ виключено 17 % від заг. кількості чл., діяльність усіх ін. молодіж. комуніст. орг-цій у різ­ні способи (від саморозпуску до ліквідації) припинено. На поч. іс­нування до К. приймали пере­важ­но дітей робітників і найбідніших селян, хоча перші кер. цієї орг-ції – вихідці із сімей, які за більшов. термінологією належали до дрібної та середньої буржуазії. Надалі соц. база ВЛКСМ розширилася, і у повоєн. час до К. приймали вже майже всіх учнів старших класів заг.-осв. шкіл і технікумів. Членство у К. перетворилося у необхід. атрибут ус­піш. просування молоді по соц. драбині. Вступ до ВНЗу абітурієнта, який не був комсомольцем, став практично неможливим, то­му на поч. 1980-х рр. ВЛКСМ на­раховувала бл. 40-а млн членів. ВКП(б), а згодом КПРС задіювали К. у різноманіт. широкомасш­таб. акціях, зокрема у 1920–30-х рр. активно використовували комсомол. агітац. бригади («сині блу­зи») та групи контролю за вироб. процесами («легка кавалерія»), рейди яких часто завершувалися передачею справ на «шкідни­ків» до ГПУ. Тоді ж розпочалась антицерк. кампанія К.: «войовничі безбожники» зривали богослужіння, виганяли з церков священиків, вели атеїстичну агі­тацію, брали участь у знищенні храмів та арештах священнослу­жителів і парафіян. Сільські та міські комсомол. орг-ції залучали до процесів колективізації й розкуркулення (1930 у селах діяло бл. 120 тис. комсомольців). Разом із тим, лише 1932–33 за відмову брати участь у тій чи ін. політ. кампаніях з ЛКСМУ виклю­чено понад 18 тис. осіб. Ударні будови в роки перших п’ятирічок, освоєння цілини у 1950-х рр., буд-во Байкало-Амур. магістра­лі у 1970-х рр. та багато ін. стра­тег. проектів реалізовували з опо­рою на К., енергію та природ. ентузіазм молоді. На ці ж чинники щодо К. спиралася КПРС й у намаганнях організувати в по­воєн. період рух «демократ. мо­лоді» світу, парад. формою якого (а водночас місцем посиленого вербування співроб. КДБ і Гол. розвідув. упр. Генштабу ЗС СРСР агентури в молодіж. середовищі країн Заходу та т. зв. третього світу) стали Всесвітні фестивалі молоді й студентів. Однак із часом, особливо в ос­танні десятиліття існування СРСР, К., бюрократизацію якого відзначали ще Л. Троцький і його прихильники у серед. 1920-х рр., остаточно перетворився на органічну складову номенклатурно-бюрократ. системи, що домінувала в КПРС й усьому апараті упр. у СРСР. Багато рад. кер. починали свою кар’єру в К., зо­крема комсомол. ватажки респ. й обл. рівнів – Ю. Андропов і М. Горбачов – дісталися до вершини влад. піраміди й очолюва­ли КПРС і СРСР. Таку спробу зро­бив у 1960-х рр. і колиш. 1-й секр. ВЛКСМ О. Шелепін зі своєю «ком­сомол. командою», але за­знав невдачі у боротьбі з кланом Л. Брежнєва. Упродовж усього періоду існування і КІМ, і ВЛКСМ були складовими тоталітар. політ., ідеол.-пропагандист. й репресив­но-карал. механізму з центром у СРСР і числен. міжнар. епіфено­менами. Крім цього, від самого поч. діяльність РКСМ (ВЛКСМ), особливо у 1920–30-х рр., відзначалася знач. рівнем мілітари­зації. КІМ намагався перенести цю мілітаризацію і на деякі європ. комсомол. орг-ції. Знач. успіху досягнуто у Німеччині, де Юнґ­штурм (комуніст. молодіжна бо­йо­ва орг-ція, 1924) з’явився ра­ніше за Гітлерюґенд (нацист. мо­лодіжна бойова орг-ція, 1926). Частково відновити воєнізов. дух й стилістику ВЛКСМ намагалися у 1960-х рр. О. Шелепін та його однодумці, які організували ком­сомол. оперативні загони, що мали свою уніформу та претендували на роль не тільки паралель­ного з міліцією охоронця соціаліст. порядку, а й удар. сили у бо­ротьбі з найменшими проявами впливу «розтлінного Заходу» (рок-музика, носіння стильного одягу, слухання пісень В. Висоцького, проведення безідей. літ. вечорів тощо). Після усунення О. Шеле­піна від влади у 1970–80-х рр. комсомол. оперативні загони втратили масовість і вплив. Воєнізов. комуніст. молодіжні орг-ції існували і в деяких ін. країнах, напр., у НДР та Чилі часів президентства С. Альєнде. Під час хвиль масових репресій в СРСР (найпотужніша у 1937–38) К. був одночасно суб’єктом і об’єк­том репресив. політики. З одного боку, пересічні комсомольці (серед них – кадри НКВС) і кер. усіх рівнів брали активну участь у «викурюванні та нищенні троць­кістсько-фашистських блощичників», а ВЛКСМ разом із Союзом войовничих безбожників, проф­спілками, піонер. орг-цією вико­нували роль парт. «приводних пасків» (офіц. термін тих років); з ін. – репресії торкнулися як ря­дових чл. К., так і керівників. У ці роки заарешт. і розстріляно 72 з 93-х чл. і канд. у чл. ЦК ВЛКСМ, 319 з 385-ти обл. і 2210 з 2750-ти рай. секретарів. Із 7-ми осіб, які очолювали К. від заснування до 1938, Л. Шацкіна, Ю. Цетліна, О. Ривкіна, П. Смо­родіна, М. Чапліна, О. Косарева розстріляно, О. Мільчаков отри­мав 15 р. таборів. У періоди по­слаблення комуніст. тоталітариз­му – хрущов. «відлиги» (1955–64) та горбачов. «перебудови» (1985–90) – у К. виникали, з певною мірою умовності, ліберал. течії, зокрема і в кер-ві (секр. ЦК ВЛКСМ 1958–62 Л. Карпінський, зав. відділу ЦК ВЛКСМ 1989–91 О. Зінченко, 1-й секр. ЦК ЛКСМУ 1989–91 А. Матвієнко та ін.). Під егідою К. у роки «відлиги» про­водили нестандартні, як на той час, культурні заходи: вечори сучас. поезії у кіноконцерт. залах та на стадіонах, пісенні конкурси, зус­трічі з представниками «демократ. молоді» (молодими комуністами) країн Заходу; створювали клуби творчої молоді та експериментал. молодіжні театри. Усе це повністю згорнуто у 2-й пол. 1960-х рр. Тих комсомол. кер., хто не погоджувався з переходом до відносно «м’якого» неосталінізму, знято з посад, де­кого (Л. Карпінський) виключено з КПРС. У часи горбачов. «пере­будови» в комсомол. середовищі виникало чимало цікавих культурниц. ініціатив, але нев­довзі їх витіснили суто бізнесові проекти комсомол. номенкла­тури. Після розпаду СРСР пред­ставники цієї номенклатури очо­лили торг. фірми, біржі, банки, трасти, турист. компанії тощо, тому достатньо спокійно спри­йняли падіння комуніст. ладу. У ве­ресні 1991 на 22-му надзвич. з’їз­ді ВЛКСМ оголошено істор. роль К. вичерпаною й ухвале­но рі­шен­ня розпустити орг-цію. Спро­ба 1-го секр. ЦК ЛКСМУ А. Матвієнка та групи його одно­думців за рік до розпаду СРСР перетворити К. УРСР на незалеж­ну від союз. центру молодіжну с.-д. орг-цію – Демократ. спілку молоді – зазнала невдачі внаслідок опору кер. обл. орг-цій пд. і сх. областей, які захищали «принципи інтернаціоналізму» та «ленінську спадщину». Після розпаду СРСР були спроби відродити ВЛКСМ (формальні та без­успішні) й створити нові комсомол. орг-ції у колиш. союз. респ. при відновлених КП. В Україні діє ЛКСМУ – сателітна орг-ція КПУ. Спроба створення націонал-ко­муніст. молодіж. групи під час ак­ції «Україна без Кучми» у 2000–01 виявилася невдалою. У рад. часи історію ЛКСМУ не виокрем­лювали, оскільки цю структуру засн. як складову рос. молодіж. комуніст. орг-ції, згодом перейменов. на всесоюзну. Вперше етніч. українець очолив ЛКСМУ тільки у серед. 1920-х рр. Загалом із 10-ти перших і ген. секр. ЛКСМУ за перше двадцятиліття її існування тільки троє були етніч. українцями, при цьому рішення про призначення на цю посаду ухвалювали не у Харкові чи Києві, а у Москві. Так само і комсо­мол. ініціативи затверджували у ЦК ВЛКСМ. Організац. самостій­ність допускалася лише на найнижчих рівнях – навіть обласні кадри затверджували у Москві. Тільки після розпаду СРСР відновлений К. України організаційно підпорядк. безпосередньо ЦК КПУ, хоча у сенсі ідеології він зберігає спорідненість із КП РФ. Гол. у ній є протистояння «ворожому Заходу», передусім США (зокрема шляхом пропаган­ди відвертої антизх. ксенофобії), беззастережна підтримка ідеї сх.-слов’ян. єдності, захист «ка­ноніч.» православ’я та «славет. рад. спадщини». Ця ідеологія ко­ристується певною популярністю серед молоді Пд. і Сх. України.

Літ.: Пятницкий В. И. Осип Пятниц­кий и Коминтерн на весах истории. Минск, 2004; Фролов М. О. Комсомол у політичній системі Радянської України 1920–1930 рр. // Наук. пр. істор. ф-ту За­поріз. ун-ту. 2010. Вип. 29; Криворученко В. К. Молодежь, комсомол, ощество 30-х го­­дов XX столетия: к проблеме реп­рес­сий в молодежной среде. Москва, 2011.

С. І. Грабовський

Стаття оновлена: 2014