Амплуа - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Амплуа

АМПЛУА́ (франц. emploi – використання, посада, роль) – сукупність ролей, які своїм характером і змістом відповідають сценічним даним актора. А. у муз. театрі – це партії, які співак виконує в залежності від вокал. даних, ролі та місця в трупі. Виникненню та утвердженню А. сприяли два зустрічні процеси в історії театру: перехід із п’єси в п’єсу однопланових персонажів та усталення виконав. традицій, що створювало можливості індивід. тлумачення ролі. А. започатковується у давньогрец. театрі масок, де актори поділялися на трагіків та коміків. Типізовані персонажі-маски були й у стародав. рим. ателланах. У європ. театрі персонажі дурника, нечистого, алегор. фігури Розуму, Заздрості, Самовпевненості та ін. з’являються у середні віки. У масках, що закріплювалися на все життя і підкреслювали не індивід., а типову соц. характеристику образу, грала більшість акторів італ. комедії. Без масок виступали лише «закохані». Маски поділялися на дві групи: пн. (венеціанську) – Бриґелла, Арлекін, Панталоне, Доктор та пд. (неаполітанську) – Кав’єло, Пульчинела, Скарамучо, Тарталья. Кожен персонаж носив костюм своєї маски. Чітку градацію образів визначив франц. класицист. театр 17 ст. Для європ. театрів еталоном було сусп. положення персонажа: герой, героїня, коханець, коханка, король, тиран, субретка, наперсник, наперсниця, інженю, комік, резонер, фат та ін. У європ. опер. театрі А. існували до серед. 19 ст. Композитори писали опери на конкретні А. Стійкими були А. в театрах сх. країн. Так, п’ять осн. груп (кожна поділялася на підгрупи) існувало у китай. театрі. З восьми осн. груп А. складалися япон. театр «Кабукі», цейлон. «Колама», індій. «Катахалі», індонезій. «Тоненг» та ін. У Рос. імперії А. запроваджено 1766 згідно з указом директора циркуляр. театрів і музики. Поділ на А. існував також у 20-х рр. у СРСР. В. Мейєрхольд, В. Бебутов та І. Аксьонов за дорученням Наук. відділу Держ. вищої режисер. майстерні (Москва, 1922) склали таблицю, до якої увійшли А. героя, героїні, пустуна, пустунки, блазня, куртизанки, мораліста, товариша, матрони та ін. На певних стадіях розвитку театр. мист-ва А. мало позитивне значення, даючи змогу акторові спеціалізуватись у визначених ролях, удосконалювати майстерність, зберігати традиції. Робота акторів в усталених А. відкривала можливість працювати в умовах приват. антрепризи, переходячи від трупи до трупи. З розвитком реаліст. драматургії, що вимагала створення різноплан. життєвих характерів, з утвердженням актор. ансамблю в театрі А. обмежувало індивід. тлумачення ролі, стримувало розвиток актор. майстерності, призводило до штампів. Проти А. виступали К. Станіславський, І. Франко, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, Лесь Курбас, В. Качалов, І. Москвін та ін. Сучасне театр. мист-во практично відмовилося від закріплення за виконавцями вузького кола ролей, утверджуючи широкий діапазон творчого самовираження актора. Нині А. існує за поділом голосів в опер. театрі, за жанром ролей співака в опереті (герой, героїня, комік-буфф, комік-простак, каскадна співачка, комічна бабуся та ін.) та в балеті (провідні солісти, танцівник, дует тощо).

Літ.: Дмитрова Л. Італійський театр 18 ст. // Підручна книга з історії світового театру. Х., 1929; Саксаганський П. По шляху життя. К., 1935; Сабінін Л. Сорок п’ять років на українській сцені. К., 1937; Гуревич Л. История русского театрального быта. Москва; Ленинград, 1939. Т. 1; Данилов С. Очерки по истории русского драматического театра. Москва; Ленинград, 1948; Макульский С. Хрестоматия по истории западноевропейского театра. Москва, 1953. Т. 1; Станиславский К. Статьи, речи, беседы. Письма. Москва, 1953; Родина М. Русское театральное искусство в начале 19 в. Москва, 1961; Давыдов В. Рассказы о прошлом. Москва; Ленинград, 1962.

К. С. Шевякова

Стаття оновлена: 2001