Амурська область - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Амурська область

АМУ́РСЬКА О́БЛАСТЬ – регіон на південному сході Російської Федерації. Утвор. 20 жовтня 1932 у складі Хабаров. краю, в самост. область виділено 2 серпня 1948. Центр – м. Благовіщенськ. Пл. 363,7 тис. км2. Насел. 1050 тис. осіб (1989); переважають росіяни, українці, живуть також білоруси, евенки, якути та ін. Станом на 1996 населення А. о. зменшилося до 1032 тис. осіб унаслідок відтоку до ін. регіонів (зокрема й повернення українців в Україну). Нині знач. відсоток сучас. насел. А. о. складають особи укр. походження, які вважають себе росіянами. А. о. поділяється на 20 р-нів, має 9 міст і 29 смт. А. о. розташ. у бас. Амуру – гол. річки А. о., з Пн. її тер. обмежена Становим хребтом (найбільша вис. 2312 м). У межах області – Верхньозей., Зейсько-Буреїн. рівнини і Амурсько-Зейське плато. Клімат різко континентальний. А. о. перебуває під впливом далекосхід. мусонів. Ґрунти переважно підзолисті, бурі лісові, подекуди чорноземоподібні. Бл. 65 % тер. А. о. вкрито лісами хвойними (переважають модрина даурська та сосна) і мішаними (дуб, клен, кедр корейський, ясен, липа, виноград амурський, лимонник, бархат амурський). В А. о. є родовища золота, заліз. руди, вугілля, каоліну, вапняків, кварц. пісків, мінерал. джерела. Розвиваються с.-г., харч., лісова, деревообробна та гірн. пром-сть. Є маш.-буд., суднобуд. та металообробні підпр-ва. Виробляються буд. матеріали. Осн. с.-г. культури – пшениця та соя. Вирощують картоплю, овочі. Розводять велику рогату худобу та свиней. Бджільництво, оленярство, хутровий промисел. Територію А. о. перетинає Транссибір. залізнична магістраль, на Пн. області проходить центр. ділянка Байкало-Амур. магістралі. Судноплавство по Амуру, Зеї, Селемджі, Буреї. В А. о. – 4 ВНЗи, 22 середні спец. навч. заклади; 2 театри, краєзнав. музей.

Українці брали активну участь у процесі формування сучас. населення А. о. Перші укр. родини з Полтавщини прибували в ці краї 1860–61, а 1863–64 тут було засн. перші укр. села: Троїцьке, Середньобільське та Новотроїцьке на р. Голуба. Осн. масу укр. переселенців у перші роки дали Полтав., Київ., Харків. та Черніг. губ. Значна кількість укр. переселенців була з Кубані, Воронез., Курської губ., Бессарабії та Донщини. Українці осідали переважно на Зейсько-Буреїн. рівнині, сприятливій для хліборобства; вздовж Амуру на теренах Амур. козачого війська, а згодом уздовж Амур. залізниці, де працювали службовцями на залізнич. станціях. Українці мешкали переважно у сільс. місцевості. За даними перепису, 1923 в А. о. проживало 124 407 українців – 33 % від усього насел. (слід зауважити, що за методикою цього перепису як українців записували лише осіб, народжених в Україні, а їхніх нащадків уважали вже росіянами). Крім того, на даних перепису, безсумнівно, позначилися репресії, яких зазнав укр. рух на Зеленому Клину після встановлення там більшов. влади, що зумовило свідоме приховування українцями своєї справж. етнічної приналежності. Перепис 1926 засвідчив зменшення кількості українців до 103 536 осіб (24 % усього насел.), що було наслідком зазнач. вище причин та перекручень під час проведення перепису. У 20-х рр. укр. мова найкраще збереглася в центр. р-нах Амурщини з найбільш компактним укр. насел., однак, як свідчать дослідж. діалектологів, уже на той час серед укр. насел. поширювалася укр.-рос. двомовність. У серед. 50-х рр. в А. о. на спецпоселенні було 4,4 тис. українців. Під час першого повоєн. перепису насел. (1959) назвали себе українцями 56,2 тис. осіб, 1970 – 41,5 тис., 1979 – 57,6 тис., 1989 – 70,7 тис. З-поміж усього насел. області українці становили відповідно 7,84 % у 1959; 5,23 % – 1970; 6,16 % – 1979 і 6,73 % – 1989. Частка українців, які вважають рідною мовою укр., зросла від 37 % у 1959 до 44,6 % у 1989. Початком організованого укр. нац. життя в А. о. можна вважати створення в Благовіщенську Укр. клубу, який 1911 здобув офіц. дозвіл на свою діяльність. Значне піднесення укр. громад. активності відбулося після Лютн. революції 1917; вже весною цього року створюються укр. громади в містах Благовіщенськ, Свободний, на ст. Рухлово (нині Сковородино), Гондатті (нині м. Шимановськ), Бочкарьово (нині м. Білогорськ), Завита, селах Білоногове, Добрянка, Велика Сазанка, Кустанаївка, Ключі, Нижнєбузулі, Чембари, Верхнєполтавка, Грибське, Костянтиноградівка, Черкасівка, хуторах Волковський, Миколаївський. Крім перелічених громад, що мали сталу орг-цію, виборні органи, печатки, існувало ще багато місц. громад з аморфнішою струк-турою. У травні 1917 в Благовіщенську відбувся Амурський Укр. обл. з’їзд, де було обрано Амур. обл. укр. раду, яка подала свій список кандидатів на вибори до Всерос. Установ. зборів (1917). 1918 на тер. А. о. було створ. дві Укр. окружні ради – Благовіщенську та Свободненську. Тут також діяли укр. кооп. «Хлібороб» та «Українець». У 1920–22 у м. Свободний існувало т-во «Просвіта». У 1917 в Благовіщенську почала виходити г. «Українська Амурська справа». У 1919 Свободненська окружна рада зорганізувала своїми силами дві укр. школи (у Свободному та Великій Сазанці), а в період існування Далекосхідної Республіки (1921–22) на Амурщині закладається ціла мережа укр. шкіл. Однак ця діяльність укр. орг-цій зустрічала гостру протидію з боку місц. влади (уряд есера Алексєєвського в 1918, комуністи – в 1920–21), що виявлялася у забороні діяльності укр. орг-цій, репресіях проти укр. діячів та конфіскації майна укр. кооперативів. Остаточно діяльність укр. орг-цій в А. о. заборонили більшовики наприкінці 1922, після встановлення там рад. влади, а їх активісти та провідники були заарештовані. У період проведення політики українізації на Далекому Сході (1931–32) Олександрів. та Завитин. р-ни А. о. були перетворені на укр. нац. р-ни, а Іванів., Мазанов. та Тамбов. – оголошені р-нами часткової українізації, де мало бути забезпечене обслуговування укр. насел. рідною мовою. У Благовіщенському агропед. ін-ті було відкрито укр. відділення. Однак від 1933, з припиненням політики українізації, всі укр. культ.-осв. установи ліквідовано. Протягом 1920–80-х рр. відбувався постій. притік до А. о. українців з різних регіонів України, як примусового характеру (втікачі від голодомору та репресій карал. органів, в’язні до таборів ГУЛАГу, молоді фахівці за призначенням після закінчення навч. закладів, військові), так і добровільного (організ. переселення до сільс. місцевості, законтрактовані робітники та спеціалісти для пром-сті, молодь за комсомол. путівками на буд-во Зейської та Бурейської ГЕС, БАМу тощо), однак через відсутність будь-яких умов для збереження нац. ідентичності це укр. насел. зазнавало безупин. асиміляції. Сучасне укр. населення А. о. складають переважно особи, народжені в Україні, які прибули сюди за останні десятиліття. Після проголошення незалежності України відбувається процес повернення українців на Батьківщину і відповідно – скорочення місц. укр. населення. На поч. 1990-х рр. у м. Завитинськ засн. Амурське товариство української мови.

Літ.: Мицюк О. Про переселення на Далекий Схід. К., 1913; Дрок Р. Зелений Клин – українська передня стежа на Далекому Сході // Вісник. 1939. Т. 1, кн. 3; Його ж. Українці на Далекому Сході: (Допис з Харбіна) // Там само. 1939. Т. 2, кн. 6; Світ І. Український Далекий Схід. О.; Хабаровськ, 1944 (на правах рукопису); Попок А. А. Громадсько-політичне та релігійне життя українців на Далекому Сході в ХХ ст. // УІЖ. 1998. № 6; Народні пісні українців Зеленого Клину у записах Василя Сокола. Л., 1999.

В. А. Чорномаз

Стаття оновлена: 2001