Аналіз політики

Визначення і загальна характеристика

АНА́ЛІЗ ПОЛІ́ТИКИ — вислів на по­значе­н­ня хоча і взаємоповʼязаних, але все-таки від­мін­них різновидів діяльності. Роз­різняють А. п., мета якого полягає в тому, щоб шляхом аналізу пояснити існуючу політ. ситуацію в усіх або деяких її важливих аспектах; А. п. — це також здійсне­н­ня екс­пертизи при прийнят­ті політ. рішень, здебільшого на рівні держ. органів влади. Оскільки А. п. у першому значен­ні є складовою частиною будь-якого роз­ділу політ. науки, то варто зупинитися на зʼясуван­ні аналізу політики лише в другому із на­званих значень. Д. Веймер та Е. Вайнінґ у кн. «Аналіз політики», зʼясовуючи специф. особливості А. п., пишуть: «Продуктом аналізу політики є порада. Вона може бути такою ж про­стою, як твердже­н­ня, що повʼязує за­пропон. дію з можливим результатом: ухвале­н­ня законо­проекту А приведе до результату Х. <…> Оскільки наша зацікавленість зосереджується на А. п. як на профес. діяльності, то ви­значе­н­ня нашого предмета вимагатиме, щоб політ. екс­перти в держ. чи приват. організаціях мали клієнтів, споживачів їхніх порад, і ці клієнти могли би брати участь в ухвален­ні держ. рішень. Зважаючи на ці міркува­н­ня, спробуймо дати таке просте ви­значе­н­ня: А. п. — це порада щодо держ. рішень, яка орієнтується на клієнта і ґрунтується на сусп. цін­ностях». За­звичай споживачами результатів А. п. є не обовʼязково ті, хто при­ймають державні ріше­н­ня, але осн. його замовниками є держ. установи. Політика в найширшому значен­ні цього слова — це діяльність, що регулює взаємини між людьми з метою забезпече­н­ня певного стану від­повід­ного сусп. утворе­н­ня (сімʼї, етніч. чи реліг. спільноти, громад. чи політ. організації, під­приємства чи держави). Етична вимога до політики — це забезпече­н­ня деяких найважливіших перед­умов добробуту певного сусп. утворе­н­ня (слово «добробут» тут по­значає не лише добре матеріальне, а й добре культурне, моральне, духовне буття). У центрі А. п. — прийня­т­тя держ. політ. ріше­н­ня, яке може стосуватися деяких дуже заг. аспектів внутр. чи зовн. держ. політики або ж певних ділянок сусп. життя (права, економіки, фінансів, культури тощо). Отже, А. п. вимагає від аналітика володі­н­ня необхід. мінімумом спец. знань; але він має також перед­бачати не тільки певний результат в окремо взятій галузі, а й «побічні» соц. та політ. наслідки прийнятого ріше­н­ня. Досягне­н­ня бажаного результату має бути зі­ставлене з можливими збитками — коштами, необхід. для впровадже­н­ня ріше­н­ня, чи побічними негатив. наслідками його впровадже­н­ня. Загалом об­ґрунтованість будь-якого ріше­н­ня перед­бачає зʼясува­н­ня не тільки перед­бачув. результату, а й механізмів упровадже­н­ня ріше­н­ня та найважливіших вірогідних негатив. наслідків цього впровадже­н­ня. У випадку прийня­т­тя певних далекосяж. рішень, роз­рах. на від­далені позитивні наслідки, доводиться порівнювати певні без­посередні негативні наслідки з від­дал. позитивними. Кожен аналітик (екс­перт) мусить так чи інакше спиратися на якусь теорію, що дає йому змогу перед­бачати поведінку різних категорій людей та сусп. груп у тих чи ін. сусп. ситуаціях. Це можуть бути як певні конкретні сусп. теорії (правові, екон., фінанс. та ін.), так і суто політ. (напр., теорія рац. вибору, теорія ігор, систем. під­хід тощо). Зна­н­ня таких теорій та концепцій є складовою частиною профес. під­готовки екс­перта. Другою важл. характеристикою будь-якого екс­перта є його цін­нісні орієнтації: їх можна ви­значити за тим, який стан су­спільства він уважає бажаним. Традиційні європ. політико-філос. концепції (та від­повід­ні ідеології) в їхніх класич. чи сучас. (оновлених) версіях містять образ (ідеал) бажаного майбутнього. Але навіть якщо екс­перт не виявляє тенденції дотримуватися таких ідеологій, він, якщо не є абсолют. релятивістом, має певні цін­нісні пере­кона­н­ня і може контролювати вплив своїх цін­нісних пере­конань на свої висновки (аби бути обʼєктивним у своїх перед­баче­н­нях). Та оскільки із його поради (у разі її прийня­т­тя) випливає певний стан речей, то для нього не може бути байдужим, чи від­повід­ає цей стан його цін­нісним орієнтаціям. Тим часом бажаний результат, як правило, ви­значає замовник екс­пертизи: від екс­перта замовник чекає лише поради щодо технології досягне­н­ня бажаного результату; це і є джерело конфлікту між цін­нісними орієнтаціями замовника екс­пертизи та екс­перта. Пита­н­ня про те, як екс­перт діє у випадку конфлікту цін­нісних орієнтацій, значною мірою залежить від принципів його профес. етики. Можливі два осн. типи такої етики: коли екс­перт уважає, що повинен цінувати перед­усім інтереси клієнта (принцип, якого дотримуються адвокати); коли екс­перт уважає, що в разі конфлікту цін­ностей він повинен або від­мовитися від на­да­н­ня послуги, або спробувати змінити цін­нісні орієнтації клієнта (а якщо конфлікт на­став під час викона­н­ня контракту, то вийти з угоди). Однією з особливостей А. п. є те, що екс­перт за­звичай працює в умовах дефіциту часу та інформації. Тож коли теорія, якою він користується, дає змогу з високою вірогідністю перед­бачати наслідки прийнятого ріше­н­ня, то брак потріб. інформації (збір якої потребує більшого часу і додатк. коштів) може сут­тєво зменшувати вірогідність перед­баче­н­ня. Іноді екс­перта може виручати інтуїція, хоча вона може стати і джерелом помилки. Інформація, якої потребує аналітик, пере­важно стосується можливих реакцій з боку окремих осіб, різних категорій людей та сусп. груп на наслідки прийнятого ріше­н­ня та спосіб його впровадже­н­ня. Ця реакція часто ґрунтується на хибних уявле­н­нях про очікувані наслідки прийнятого ріше­н­ня. З ін. боку, самі результати значною мірою залежать від того, хто впроваджує ріше­н­ня: очікува­н­ня, що загалом навіть добре у своєму задумі ріше­н­ня буде зумисно чи незумисно деформоване і, отже, не покращить стан справ, а, можливо, навіть погіршить його,– може дуже сер­йозно впливати на ставле­н­ня до спроектованого чи вже прийнятого ріше­н­ня (а це великою мірою впливає на його ефективність). Якщо екс­перт має до­статньо під­став, щоб перед­бачити такі види реакцій, він може порадити замовникові вдатися до під­готовчих дій, які можуть зводитися до публіч. поясне­н­ня справж. мети (бажаних наслідків) певного ріше­н­ня або ж наповне­н­ня адм. структур людьми, не схильними зумисне чи через брак від­повід. знань та умінь деформувати прийняте ріше­н­ня. А. п. стосується об­ґрунтува­н­ня рішень, які мають бути прийняті. Воно охоплює різнорідні ділянки практ. дій, серед яких найважливіші дві: об­ґрунтува­н­ня ефективності правових норм у діяльності законодавців (чи груп, які ініціюють законодавчі проекти); об­ґрунтува­н­ня адм. рішень, що їх при­ймають на рівні виконав. гілки держ. влади. Загалом ідеться про роз­вʼяза­н­ня практ. про­блем. Особливість практ. про­блеми (на противагу теор.) у тому, що вона може бути сформульована тільки у звʼязку з певним контекс­том (певною реал. ситуацією, у якій при­ймається ріше­н­ня). З цим повʼязана та об­ставина, що роз­вʼяза­н­ня практ. про­блеми обмежене в часі: більшість практ. ситуацій потребує негайної дії. Об­ґрунтува­н­ня та прийня­т­тя ріше­н­ня здійснюється шляхом практ. міркува­н­ня. У випадку держ. діяча на­станова на досягне­н­ня добробуту нації чи навіть людства в цілому є хоч і необхідною, але занадто загальною: практ. міркува­н­ня зосереджене на тому, як це зробити. Практ. про­блема вирішується в дії чи серії дій. Політика є практ. діяльністю, тобто полягає в усві­домлен­ні практ. про­блеми і знаходжен­ні способів її роз­вʼяза­н­ня. Але вона — також мистецтво, умі­н­ня, у ній велику роль ві­ді­грають ір­раціональні чин­ники. Така діяльність часто повʼязана з ризиком, вона потребує від­ваги, волі, віри тощо. Та все-таки у багатьох ситуаціях рац. об­ґрунтува­н­ня рішень здатне забезпечувати успішність дій.

Літ.: D. P. Gauther. Practical Reasoning. Oxford, 1963; Policy Analysis // The Blackwell Encyclopedia of Political Science. 1991; Веймер Д., Вайнінґ Е. Аналіз політики (Концепції і практика) / Пер. з англ. К., 1998.

В. С. Лісовий

Завантажити статтю