Аналіз політики - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Аналіз політики

АНА́ЛІЗ ПОЛІ́ТИКИ – вислів на позначення хоча і взаємопов’язаних, але все-таки відмінних різновидів діяльності. Розрізняють А. п., мета якого полягає в тому, щоб шляхом аналізу пояснити існуючу політ. ситуацію в усіх або деяких її важливих аспектах; А. п. – це також здійснення експертизи при прийнятті політ. рішень, здебільшого на рівні держ. органів влади. Оскільки А. п. у першому значенні є складовою частиною будь-якого розділу політ. науки, то варто зупинитися на з’ясуванні аналізу політики лише в другому із названих значень. Д. Веймер та Е. Вайнінґ у кн. «Аналіз політики», з’ясовуючи специф. особливості А. п., пишуть: «Продуктом аналізу політики є порада. Вона може бути такою ж простою, як твердження, що пов’язує запропон. дію з можливим результатом: ухвалення законопроекту А приведе до результату Х. <…> Оскільки наша зацікавленість зосереджується на А. п. як на профес. діяльності, то визначення нашого предмета вимагатиме, щоб політ. експерти в держ. чи приват. орг-ціях мали клієнтів, споживачів їхніх порад, і ці клієнти могли би брати участь в ухваленні держ. рішень. Зважаючи на ці міркування, спробуймо дати таке просте визначення: А. п. – це порада щодо держ. рішень, яка орієнтується на клієнта і ґрунтується на сусп. цінностях». Зазвичай споживачами результатів А. п. є не обов’язково ті, хто приймають державні рішення, але осн. його замовниками є держ. установи. Політика в найширшому значенні цього слова – це діяльність, що регулює взаємини між людьми з метою забезпечення певного стану відповідного сусп. утворення (сім’ї, етніч. чи реліг. спільноти, громад. чи політ. орг-ції, підпр-ва чи держави). Етична вимога до політики – це забезпечення деяких найважливіших передумов добробуту певного сусп. утворення (слово «добробут» тут позначає не лише добре матеріальне, а й добре культурне, моральне, духовне буття). У центрі А. п. – прийняття держ. політ. рішення, яке може стосуватися деяких дуже заг. аспектів внутр. чи зовн. держ. політики або ж певних ділянок сусп. життя (права, економіки, фінансів, культури тощо). Отже, А. п. вимагає від аналітика володіння необхід. мінімумом спец. знань; але він має також передбачати не тільки певний результат в окремо взятій галузі, а й «побічні» соц. та політ. наслідки прийнятого рішення. Досягнення бажаного результату має бути зіставлене з можливими збитками – коштами, необхід. для впровадження рішення, чи побічними негатив. наслідками його впровадження. Загалом обґрунтованість будь-якого рішення передбачає з’ясування не тільки передбачув. результату, а й механізмів упровадження рішення та найважливіших вірогідних негатив. наслідків цього впровадження. У випадку прийняття певних далекосяж. рішень, розрах. на віддалені позитивні наслідки, доводиться порівнювати певні безпосередні негативні наслідки з віддал. позитивними. Кожен аналітик (експерт) мусить так чи інакше спиратися на якусь теорію, що дає йому змогу передбачати поведінку різних категорій людей та сусп. груп у тих чи ін. сусп. ситуаціях. Це можуть бути як певні конкретні сусп. теорії (правові, екон., фінанс. та ін.), так і суто політ. (напр., теорія рац. вибору, теорія ігор, систем. підхід тощо). Знання таких теорій та концепцій є складовою частиною профес. підготовки експерта. Другою важл. характеристикою будь-якого експерта є його ціннісні орієнтації: їх можна визначити за тим, який стан сусп-ва він уважає бажаним. Традиційні європ. політико-філос. концепції (та відповідні ідеології) в їхніх класич. чи сучас. (оновлених) версіях містять образ (ідеал) бажаного майбутнього. Але навіть якщо експерт не виявляє тенденції дотримуватися таких ідеологій, він, якщо не є абсолют. релятивістом, має певні ціннісні переконання і може контролювати вплив своїх ціннісних переконань на свої висновки (аби бути об’єктивним у своїх передбаченнях). Та оскільки із його поради (у разі її прийняття) випливає певний стан речей, то для нього не може бути байдужим, чи відповідає цей стан його ціннісним орієнтаціям. Тим часом бажаний результат, як правило, визначає замовник експертизи: від експерта замовник чекає лише поради щодо технології досягнення бажаного результату; це і є джерело конфлікту між ціннісними орієнтаціями замовника експертизи та експерта. Питання про те, як експерт діє у випадку конфлікту ціннісних орієнтацій, значною мірою залежить від принципів його профес. етики. Можливі два осн. типи такої етики: коли експерт уважає, що повинен цінувати передусім інтереси клієнта (принцип, якого дотримуються адвокати); коли експерт уважає, що в разі конфлікту цінностей він повинен або відмовитися від надання послуги, або спробувати змінити ціннісні орієнтації клієнта (а якщо конфлікт настав під час виконання контракту, то вийти з угоди). Однією з особливостей А. п. є те, що експерт зазвичай працює в умовах дефіциту часу та інформації. Тож коли теорія, якою він користується, дає змогу з високою вірогідністю передбачати наслідки прийнятого рішення, то брак потріб. інформації (збір якої потребує більшого часу і додатк. коштів) може суттєво зменшувати вірогідність передбачення. Іноді експерта може виручати інтуїція, хоча вона може стати і джерелом помилки. Інформація, якої потребує аналітик, переважно стосується можливих реакцій з боку окремих осіб, різних категорій людей та сусп. груп на наслідки прийнятого рішення та спосіб його впровадження. Ця реакція часто ґрунтується на хибних уявленнях про очікувані наслідки прийнятого рішення. З ін. боку, самі результати значною мірою залежать від того, хто впроваджує рішення: очікування, що загалом навіть добре у своєму задумі рішення буде зумисно чи незумисно деформоване і, отже, не покращить стан справ, а, можливо, навіть погіршить його,– може дуже серйозно впливати на ставлення до спроектованого чи вже прийнятого рішення (а це великою мірою впливає на його ефективність). Якщо експерт має достатньо підстав, щоб передбачити такі види реакцій, він може порадити замовникові вдатися до підготовчих дій, які можуть зводитися до публіч. пояснення справж. мети (бажаних наслідків) певного рішення або ж наповнення адм. структур людьми, не схильними зумисне чи через брак відповід. знань та умінь деформувати прийняте рішення. А. п. стосується обґрунтування рішень, які мають бути прийняті. Воно охоплює різнорідні ділянки практ. дій, серед яких найважливіші дві: обґрунтування ефективності правових норм у діяльності законодавців (чи груп, які ініціюють законодавчі проекти); обґрунтування адм. рішень, що їх приймають на рівні виконав. гілки держ. влади. Загалом ідеться про розв’язання практ. проблем. Особливість практ. проблеми (на противагу теор.) у тому, що вона може бути сформульована тільки у зв’язку з певним контекстом (певною реал. ситуацією, у якій приймається рішення). З цим пов’язана та обставина, що розв’язання практ. проблеми обмежене в часі: більшість практ. ситуацій потребує негайної дії. Обґрунтування та прийняття рішення здійснюється шляхом практ. міркування. У випадку держ. діяча настанова на досягнення добробуту нації чи навіть людства в цілому є хоч і необхідною, але занадто загальною: практ. міркування зосереджене на тому, як це зробити. Практ. проблема вирішується в дії чи серії дій. Політика є практ. діяльністю, тобто полягає в усвідомленні практ. проблеми і знаходженні способів її розв’язання. Але вона – також мист-во, уміння, у ній велику роль відіграють ірраціональні чинники. Така діяльність часто пов’язана з ризиком, вона потребує відваги, волі, віри тощо. Та все-таки у багатьох ситуаціях рац. обґрунтування рішень здатне забезпечувати успішність дій.

Літ.: D. P. Gauther. Practical Reasoning. Oxford, 1963; Policy Analysis // The Blackwell Encyclopedia of Political Science. 1991; Веймер Д., Вайнінґ Е. Аналіз політики (Концепції і практика) / Пер. з англ. К., 1998.

В. С. Лісовий

Стаття оновлена: 2001