Анатомія рослин

Визначення і загальна характеристика

АНАТО́МІЯ РОСЛИ́Н (грец. ἀνατομή — роз­січе­н­ня, роз­тин, роз­членува­н­ня) — наука, що ви­вчає внутрішню будову рослин­них організмів із викори­ста­н­ням різноманітної техніки й методів мікро­скопії. Обʼєктами дослідж. є рослин­ні клітини, їхні органели, а також тканини, органи або цілі рослини. Мета — ви­вче­н­ня їхньої внутр. будови, закономірностей утворюва­н­ня та роз­витку у звʼязку з виконув. функціями. Формува­н­ня А. р. як роз­ділу ботаніки стало можливим завдяки вина­йден­ню в 1-й пол. 17 ст. лінзових збільшув. приладів та їх подальшим удосконале­н­ням до рівня мікро­скопів (гол­ланд. оптик А. Левенгук і англ. учений Р. Гук). Італ. біо­лог М. Мальпіґі та англ. лікар Н. Ґрю на поч. 2-ї пол. 17 ст. вперше провели ґрунтовне мікро­скоп. дослідже­н­ня рослин. обʼєктів і результати узагальнили у наук. трактатах, які ви­значили подальший роз­виток А. р. Згодом нім. ботанік Й. Мольденгавер установив, що рослин­ні клітини є індивідуаліз. структурами й обовʼязково мають власну оболонку (1812). На­ступним видат. від­кри­т­тям можна вважати виявле­н­ня Р. Броуном наявності ядра в клітинах (1831). Нім. ботанік Г. Моль дослідив утворе­н­ня і структуру епідерми з кутикулою, послідовність формува­н­ня коркового шару і сочевичок. Так по­ступово склалася нім. школа анатомів рослин, видат. пред­ставниками якої вважаються Т. Гартіґ (будова деревини і флоеми), К. Саніо (походже­н­ня та діяльність камбію), Й. Ганштайн (анатомія меристем), Ю. Сакс (функціон. анатомія рослин і класифікація рослин. тканин) та його послідовники С. Швенденер, Е. Страсбурґер, Г. Габерландт. Знач. внесок у подальший роз­виток А. р. і формува­н­ня її нових важл. напрямів зробили дослідже­н­ня франц. ботаніка Ф. Ван-Тіґема, творця стелярної теорії, а також роботи в цьому напрямі Е. Джефрі. Нову сторінку в А. р. від­крили дослідж. його спів­вітчизників. Зокрема Л. Плантефоль (1948), Р. Бʼюва (1952), А. Ланж (1954), А. Нугаред (1965) сприяли оформлен­ню концепції «меристеми очікува­н­ня», яка виявлена в субапікальній зоні верхівкової меристеми пагонів. Подібну своєрідну ділянку меристеми, тільки в точці росту коренів, виявив і дослідив Ф. Клоус (1961). Існує велика кількість під­ручників і навч. посібників з А. р., написаних такими ві­домими фіто­анатомами, як А. де Барі, К. Гебель, Б. Губер, Б. Каусман, Е. Кʼюстер, К. Езау та ін.

У Рос. імперії А. р. почала роз­виватися ще в 1-й пол. 19 ст., про що свідчать такі наук. праці, як «Основания ботаники» (С.-Петербург, 1828) укр. вченого М. Максимовича, першого ректора Київ. університету, під­ручник «Начальные основания ботаники» (С.-Петербург, 1827) П. Горянінова. Трохи пізніше зʼявилася праця К. Меркліна «Анатомия коры и древесины стебля разных лесных деревьев и ку­старников Рос­сии» (С.-Петербург, 1857), у якій описано мікро­скопічну будову стебла різних деревних порід. За під­ручником А. Бекетова «Учебник ботаники» (С.-Петербург, 1883) на­вчалося не одне поколі­н­ня майбутніх рос. біо­логів. Саме на цей період припадає початок перших наук. публікацій з А. р.: праці І. Бородіна, О. Баранецького, І. Шмальгаузена, М. Леваковського, С. Ро­занова, В. Ротерта та ін. Майже водночас від­бувається становле­н­ня А. р. без­посередньо на укр. землях, що входили до Рос. імперії. Як правило, такими центрами ставали університети, куди за­прошували ві­домих фахівців-ботаніків, біля яких по­ступово гуртувалася талановита молодь, що згодом стала основою вітчизн. школи анатомів рослин. Першими публікаціями з анат. досліджень у наук. ви­да­н­нях можна на­звати праці І. Борщова, М. Спешнєва, Я. Вальца (Київ. університет), Є. Деларю (Харків. університет) та ін. Від 1873 в Київ. університеті починає працювати О. Баранецький, по­глиблюючи та роз­ширюючи здобутки галузі. На­прикінці 19 ст. істотно роз­ширюється гео­графія анатом. досліджень і, від­повід­но, збільшується кількість публікацій. Заслуговують на увагу праці Г. Боровикова, В. Заленського, В. Колкунова та ін. Від 20-х рр. 20 ст. починається новий етап становле­н­ня й роз­витку А. р. в Україні. Це, перед­усім, фундам. дослідже­н­ня анатомії цукр. буряків, які виконали О. Табенцький та його учні й послідовники — С. Копил-Гомоляко, В. Сакало та ін. Продовжує дослідж. анатомії зерн. культур В. Колкунов. Анатом. дослідже­н­ня набувають подальшого практ. спрямува­н­ня, ви­вчаються прядивні культури (Г. Сакало), хвойні рослини (М. Мойсєєва), ягідні культури (Д. Проценко), декор. (Ю. Первова) і тех. (В. Ніколаєвський) рослини. Ґрунтовні дослідж. анатом. показників різних сортів озимих пшениць здійснили науковці Харків. с.-г. ін­ституту (нині аграр. університет) М. Іл­лінська-Центилович, К. Тетерятченко. У Харкові сформувалася наук. школа з ви­вче­н­ня анатом. будови лікар. рослин (Л. Картмазова, П. Ляпунова, Л. Городнянська, І. Друльова). Свою наук. школу з фізіології та анатомії рослин створив у Київ. університеті Д. Проценко. Він та його колеги й учні (С. Мінінберґ, Л. Поліщук, А. Капля, О. Бра­йон, М. Мусієнко, В. Чикаленко, П. Славний, Т. Мороз та ін.) докладно ви­вчили анатом. будову зерн., плод. та декор. рослин і її зміни під впливом різноманітних екол. чин­ників. Електрон­но-мікро­скоп. дослідже­н­ня будови хлоропластів провели А. Силаєва, А. Ширяєв в Ін­ституті фізіології рослин та генетики НАНУ. Аналіз сучас. стану роз­витку А. р. в Україні свідчить про збереже­н­ня традиц. напрямів анатом. досліджень приклад. та екол.-фізіол. характеру. Світ. ви­зна­н­ня набуває укр. космічна ботаніка, одним із зав­дань якої є ви­вче­н­ня впливу умов косміч. польоту на внутр. будову рослин (К. Ситник, Є. Кордюм, О. Демків, О. Недуха).

Літ.: Бра­йон О. В., Чикаленко В. Г. Анатомія рослин. К., 1982; Бра­йон А. В. Анатомия растений // Развитие биологии на Украине: В 2 т. К., 1984–85; Абрамова Л. И., Березина Н. А. Анатомия, морфология и систематика растений. Москва, 1990; Лазарєв О. В. Анатомія рослин: Лаборатор. практикум. К., 1997; Войтюк Ю. О. та ін. Морфологія рослин з основами анатомії та цитоембріології. К., 1998.

О. В. Бра­йон

Завантажити статтю