Анатомія тварин і людини

АНАТО́МІЯ ТВАРИ́Н І ЛЮДИ́НИ — наука, що ви­вчає форму й будову тіла людини та тварини методом роз­тину й препарува­н­ня. Анатомія (А.) описує особливості будови тіла в цілому, внутр. архітектоніку та просторове роз­міще­н­ня органів у процесі їх появи, становле­н­ня й роз­витку. Використовуючи дані палеонтології та зоології, А. ви­вчає еволюцію роз­витку систем і органів у тварин — від нижчих до вищих (порівняльна А.), досліджує будову органів людини у філогенезі та онтогенезі. Такий усебічний під­хід необхідний для виявле­н­ня внутр. і зовн. причин, що ви­значають анатом. специфіку людини порівняно з тваринами, функціон. при­стосува­н­ня форми та будови органів, закономірності їхньої зміни з віком, статеві й індивід. особливості. А. й фізіологія — осн. складові частини біо­логії, фундам. дисципліни в галузі медицини та ветеринарії.

Ві­домості з А. знаходять уже в стародав. памʼятках культури (китай. «Канон медицини», 2 тис. до н. е.; індій. «Веди», 1 тис. до н. е.), а деякі уявле­н­ня про будову тіла, ймовірно, були в людей ще в до­істор. часи. В античну епоху певні анатом. ві­домості зу­стрічаються в трактатах Аристотеля, Гіп­пократа, у пред­ставників александрій. школи (Еразістрат, Герофіл). Ці дуже неповні й нерідко помилкові дані антич. часів, причому одержані пере­важно при ви­вчен­ні організму тварин, а не людини, узагальнив рим. лікар Ґален (2 ст. н. е.). Протягом майже 1,5 тис. рр. вони служили основою мед. практики, оскільки за часів середньовіч­чя церква забороняла препарува­н­ня трупів і заня­т­тя А. Лише на Близькому Сх. окремі вчені (Авіцен­на, 2 ст., та ін.) ви­вчали А. Сучасна А. формувалася в епоху Від­родже­н­ня, коли А. Везалій на під­ставі систем. ви­вче­н­ня трупів зробив точний опис будови тіла людини, доповнений і роз­винутий згодом його учнями та послідовниками. Тільки після Везалія роз­тин і препарува­н­ня трупів широко вві­йшли в практику наук. дослідж. тіла людини. 16 ст. було періодом великих анатом. від­крит­тів. Г. Фал­лопій, Б. Євстахій, К. Варолій ви­вчили й докладно описали не тільки кістки та мʼязи, а й внутр. органи, спин. і голов. мозок, органи чут­тів і нерви людини. З ініціативи падуан. анатома Бенедет­ті для демонстрації анатом. роз­тину в Падуї (1594) і Болоньї (1673) було побудовано спец. приміще­н­ня — анатом. театри. Нова А. дала можливість англ. лікареві В. Гарвею роз­робити вче­н­ня про кровообіг, чим фактично було започатковано фізіологію. На поч. 17 ст. центр роз­витку анатом. науки пере­міщується до Франції, Великої Британії, Нідерландів, де на той час зʼявилися нові університети. Нідерланд. анатом Ф. Рюйш уперше створив анатом. музей, у якому екс­понувалися числен­ні анатом. препарати, що викликали широкий інтерес; він також удосконалив процес бальзамува­н­ня трупів. У цей час у Франції завдяки успішним працям анатома й хірурга Льєто набуває роз­витку прикладний, хірург. напрям А. У Лондоні широко ві­домими стали анатом. колекції братів В. та Дж. Гунтер, що мали знач. вплив на пошире­н­ня анатом. знань. Подальші успіхи А. повʼязані з роз­витком морфол. наук, зокрема порівняльної А. й мікро­скопічної А. На­прикінці 18 ст. франц. учений К. Біша на основі ви­вче­н­ня тканин організму людини зробив висновок про спільність структур різних органів. Дещо пізніше нім. дослідник Т. Шванн створив клітин­ну теорію, ґрунтовно довівши, що клітина є осн. структур. одиницею всіх живих тканин як у тварин., так і рослин. організмі. Отже, було доведено єд­ність усієї живої природи. 2-а пол. 19 ст. збагатила біо­логію новими від­кри­т­тями: створ. теорію філогенезу та онтогенезу — істор. та індивід. роз­витку органіч. форм; еволюц. вче­н­ня Ч. Дарвіна про рушійні сили істор. роз­витку організмів; зʼявились умови для ви­окремле­н­ня нових морфол. наук: гістології та ембріології.

У Рос. імперії роз­виток А. започаткували у 18 ст. учень М. Ломоносова О. Протасов і вихованці Києво-Могилян. академії українці Н. Амбодик-Максимович та О. Шумлянський. Найбільшу рос. анатом. школу заснував у С.-Петербур. мед.-хірург. академії українець з походже­н­ня (родом із Чернігівщини) проф. П. Загорський, який 1802 видав перший у країні оригін. посібник з А. людини — книгу, що слугувала під­ручником протягом кількох десятиліть. В анатом. школі П. Загорського про­йшли під­готовку І. Книгін, П. Корейша, П. Наранович, І. Буяльський, М. Пирогов, які створили нові напрями й нові осередки А. Такими осередками в Україні були анатом. каф. в Харкові, Києві, Одесі та ін. У Київ. університеті каф. А. очолював послідовник М. Пирогова О. Вальтер, а трохи згодом — видат. укр. учений В. Бець, який уславився від­кри­т­тям гігант. пірамідних клітин кори гол. мозку. На поч. 20 ст. у Києві працював основоположник еволюц. морфології О. Сєверцов, діяльність якого сприяла виникнен­ню укр. шкіл порівняльної А. (І. Шмальгаузен, М. Вос­кобійников, Б. Домбровський, В. Касьяненко). У Харкові каф. А. створили учні П. Загорського — І. Книгін, Г. Венедиктов та П. Наранович. У подальшому роз­витку цієї каф. та А. в Україні взагалі велику роль ві­ді­грав видатний укр. учений В. Вороб­йов — основоположник т. зв. макро-мікро­скоп. методу в А., а також автор першого вітчизн. під­ручника та атласу з А. людини. Після 2-ї світової війни в Україні виникло багато анатом. закладів, пере­важно у ви­гляді каф. А. т. і л. у мед. та вет. ВНЗах (у Донецьку, Одесі, Сімферополі, Дні­пропетровську, Він­ниці, Тернополі, Луганську, Чернівцях, Ужгороді, Полтаві та ін.), де налагоджені й успішно проводяться дослідж. з актуал. про­блем А. т. і л. 1963 в Ін­ституті зоології АН УРСР створено наук. під­роз­діл із ви­вче­н­ня клітин. структур тварин. організму — від­діл цитології та гістогенезу, де готують кваліфік. кадри цитологів і проводять дослідж. із про­блеми диференціюва­н­ня клітин у процесі роз­витку органів кровотворе­н­ня, судин. і скелет. систем.

Сучасну А. називають описовою, або нормальною, від­повід­но до її осн. змісту — доклад. опису форми та структури нормальних, тобто не змінених хворобливим процесом, органів і тканин. Від­повід­но до поділу організму на функціон. системи, нормальна А. містить роз­діли: остеологію (наука про кістки), синдесмологію (наука про сполуче­н­ня кісток, зокрема про су­глоби), міологію (наука про мʼязи), спланхологію (наука про внутр. органи, зокрема органи травле­н­ня, диха­н­ня, виділе­н­ня та роз­множе­н­ня), ангіологію (наука про кровонос. та лімфатичні судини), неврологію (наука про органи чут­тів), ендокринологію (наука про залози внутр. секреції). Від А. уже в 19 ст. від­окремились як самост. науки гістологія, патологічна анатомія, топографічна (прикладна) анатомія та ін. Окрім зга­даних, самост. прикладне значе­н­ня мають пластична А., що дає опис зовн. форм тіла людини для образотвор. мистецтва (живопис, скульптура); типова А., що досліджує індивід. особливості будови та форми органів, тканин, систем і тіла в цілому; функціональна (теоретична) А., що обстежує форми та будову органів під оглядом їх звʼязку з функцією; вікова А., що ви­вчає вікові зміни у формі та будові органів і тканин та ін. Предметом студіюва­н­ня сучас. А. є також тонка будова мозку (цитоархітектоніка) у звʼязку з його функціями, інервація та архітектоніка кровонос. і лімфат. судин та ін. Основним і з давніх часів традиц. методом ви­вче­н­ня А. було й залишається препарува­н­ня, тобто від­окремле­н­ня на трупі з допомогою скальпеля (анатом. ножа) та пінцета тих чи інших утворень (мʼязів, звʼязок, судин, нервів та ін.) від прилеглих тканин і роз­кри­т­тя порожнин тіла. Для ви­вче­н­ня кровонос. судин використовують: наповне­н­ня їх контрастними (для рентґено­графії) масами або такими, що тверднуть; метод кислотного гідролізу навколиш. тканин або просвічува­н­ня їх за допомогою спец. рідин. Для ви­вче­н­ня будови мозку користуються серій. зразками. А. людини викладають у мед. ін­ститутах, на біол. ф-тах університетів та пед. ін­ститутів, в ін­ститутах фізичної культури та худож. навч. закладах. А. тварин ви­вчають на вет. і зооінж. ф-тах. У серед. школі А. ви­вчають разом із фізіологією.

Літ.: Вороб­йов В. П. Короткий під­ручник анатомії людини. Т. 1–2. К.; Дн., 1936–38; Шмальгаузен И. И. Основы сравнительной анатомии позвоночных животных. Москва, 1947; H. Braus. Anatomie des Menschen. Bd. 1–2. Berlin; Heidelberg, 1954–56; Тонков В. М. Під­ручник нормальної анатомії людини. Т. 1–2. К., 1955–56; Климов А. Ф., Акаевский А. И. Анатомия домашних животных. Т. 1–2. Москва, 1955; Ку­приянов В. В., Никитюк Б. А. Методологические про­блемы анатомии человека. Москва, 1985; Ромер А., Парсонс Т. Анатомия позвоночных: В 2 т. Т. 2 / Пер. с англ. Москва, 1992; Забел­ло Є. М. Патологічна анатомія інфекційних хвороб тварин. К., 1997; Лисенко М. В., Бойко В. І., Замазій М. Д. Анатомія і фізіологія сільськогосподарських тварин. К., 1999.

П. М. Мажуга

Завантажити статтю