Андерс Владислав - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Андерс Владислав

А́НДЕРС Владислав (Anders Władysław; 11. 08. 1892, м. Блонє, Польща – 12. 05. 1970, Велика Британія, похов. на військ. цвинтарі під Монте-Кассіно, Італія) – польський політичний і громадський діяч, генерал. Закін. Політех. ін-т у Ризі. Від поч. 1-ї світ. війни на фронті як підофіцер кавалерії в рос. армії. Закін. курс Академії Ген. штабу в Петрограді (1917). Після більшов. перевороту – в 1-му Польс. корпусі генерала Й. Довбур-Мусницького. Від січня 1919 у Польс. війську, на протибільшов. фронті. Під час держ. перевороту в травні 1926 – нач. штабу військ, вірних урядові. У 1926–37 командував бригадою кавалерії «Броди» (від 1934 – генерал бригади), згодом Новогрод. бригадою кавалерії. У вересні 1939 ком-р Операц. групи кавалерії, потрапив до рад. полону. Відкинув пропозицію служити в Червоній Армії в ранзі командарма, через що 2 р. перебував у в’язниці. Після поч. нім.-рад. війни й підписання рад.-польс. угоди 30 липня 1941 – командувач Армії Польської в СРСР (генерал дивізії), до якої увійшло бл. 2 тис. українців, польс. громадян, вивезених рад. владою із зх.-укр. земель. Після реформування армії в 2-й Польс. корпус у 1944 брав участь у воєн. діях в Італії, зокрема у битві під Монте-Кассіно. Після закінчення війни та розформування корпусу оселився в Англії (1945), оскільки був позбавлений комуніст. владою польс. громадянства і можливості повернутися до Польщі. Від 1946 – Головний вождь і Ген. інспектор ЗС, підпорядкованих Польс. урядові в екзилі. Брав участь у політ. і громад. житті польс. еміграції, зокрема був у числі тих, хто обстоював польс. претензії на укр. землі – Галичину й Волинь.

Літ.: Климковский Е. Я был адъютантом генерала Андерса. Москва, 1991.

Ю. Гаврилюк

Стаття оновлена: 2001