АНДРІЄ́ВСЬКИЙ Олексій Олександрович (псевд. і крипт. — Андибер, Каневський А., Канівець Ол., А. А., А. Т-ий та ін.; 16(28). 03. 1845, м. Канів, нині Черкас. обл. — 09(22). 07. 1902, Київ) — історик, літератор, педагог, громадський діяч. Закін. Київський університет (1865). Учителював у гімназіях Катеринослава (нині Дні­пропетровськ), Одеси, Києва, Тули (Росія). Був на заслан­ні у Вʼятці (нині Кіров, РФ, 1879–81). Від 1881 редагував неофіц. частину «Киевских губернских ведомостей», працював у Київ. комісії нар. читань, організовував ви­да­н­ня популяр. брошур з різних галузей знань, громад.-культурні заходи. Від 1896 — директор сиріт. будинку в Одесі. Автор дослідж. з історії запороз. козацтва, Прав­обереж. України, Києва, Вʼятської губ. Під­готував і видав 10 вип. «Исторических материалов» (К., 1882–86) з архіву Київ. губ. управлі­н­ня. Опублікував багато статей, нарисів, роз­відок, присвяч. творчості Т. Шевченка («Об отношении Т. Г. Шевченка к жизни», 1899; «“Кобзарь” Т. Г. Шевченка», 1901; «Пере­бендя» Т. Г. Шевченка», 1901 та ін.). Ініціатор створе­н­ня фонду для упорядкува­н­ня могили поета і заснува­н­ня школи його імені в Каневі. А. належать біогр. нарис про Г. Квітку-Основʼяненка, стат­ті про В. Жуковського, Є. Баратинського, Д. Веневітінова, О. Жемчужникова та ін.