Комунікативна лінгвістика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Комунікативна лінгвістика

КОМУНІКАТИ́ВНА ЛІНГВІ́СТИКА – напрям сучасного мовознавства, у центрі уваги якого перебувають засоби природної мови, які розглядають у процесах між­особистісного, групового, масо­вого та інших типів спілкування. К. л. вивчає живу людську мову як своєрід. комунікат. код, що виявляється у складній взаємодії з елементами ін. знакових сис­тем (жестами, мімікою, постава­ми тіла, одягом, прикрасами, запахами тощо) та ситуатив. (час і місце спілкування, орг-ція часу й простору взаємодії), соц. (соц. ролі учасників спілкування: керівник – підлеглий, колега – колега, студент – викладач), віковими (старший – молодший), ґендер. (чоловік – жінка), психол. і психіч. (темперамент, настрій, духовний світ), фізіол. (пе­ребування в нормал. чи змінених станах свідомості) чинника­ми. Останні знач. мірою вплива­ють на добір та орг-цію засобів мов­ного коду, формуючи катего­рії К. л. (дискурс, жанр мовний, мов­леннєвий акт). К. л. досліджує також окремі аспекти теорії мов­ної діяльності, породження і сприйняття мовлення. Вона взає­модіє з усіма розділами традиц. мовознавства, а також із новіт. напрямами лінгвіст. досліджень, зокрема теорією мовної діяльності, психолінгвістикою, етнолінгвістикою, лінгвокогнітологією, функціонал. структур. та прик­лад. лінгвістикою, дискурсологією. Спираючись на семіот., прагмат., структур. та ін. типи ана­лізу, К. л. виробила власні методи дослідж. спілкування. Так, за допомогою дискурс-ана­лізу виявляють соц. контекст, що стоїть за усним або писем. мовленням, взаємоз’язки між мовним кодом у спілкуванні та соц., психіч., психол., культур. процесами в сусп-ві. Контент-аналіз – об’єктив. (передусім кіль­кіс.) опис змісту і правил комунікації. Трансакцій. аналіз – дослідж. міжособистіс. стосунків з опорою на засоби мовного і паралінгвістич. (жести, міміка, постави тіла тощо) кодів; вивчення спілкування з урахуванням психол. ігор, в яких виявляються «его-стани» мовців, та «сце­наріїв», відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування. Сутність інтент-ана­лізу полягає у виявленні істин. намірів учасників спілкування шля­хом дослідж. їх комунікатив. поведінки, зокрема специфіки вживання мовних засобів.

Серед осн. проблем К. л. – питання про заг. закони міжособистіс., груп. і масового типів спіл­кування у зв’язку з орг-цією засобів мовного коду, специфіка комунікації залежно від умов (соц., культур. тощо), закони орг-ції елементів мови в процесах спілкування з урахуванням контекст. і ситуатив. чинників, за­кономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації, причини комунікатив. невдач, методи вивчення мови і засобів ін. семіотич. систем у процесах комунікації. Становлен­ня К. л. відбулося у 2-й пол. 20 ст. під впливом філософії позитивізму та прагматизму. Ідею ство­рення єдиної інтегратив. теорії комунікації сформулював на поч. 20 ст. К. Леві-Стросс. У розвитку К. л. важливу роль відіграли концепція комунікації К. Шеннона і В. Вівера, теорія знак. моделювання мови К. Бюллера, семіот. концепції мови Ч. Пірса, Ф. де Соссюра, Ч. Морріса, тео­рія мов. ігор Л. Вітґенштайна, функціонал. концепції мови вче­них праз. лінгвіст. осередку, соціально орієнтована динам. кон­цепція мови лондон. школи, ло­гічні та прагмат. ідеї філософів-аналітиків (Дж. Остін, Дж. Серль, П. Стронсон, Г.-П. Ґрайс, Дж. Ліч та ін.), положення теорії моск. пси­хол. школи (Л. Виготський, О. Леонтьєв, М. Жинкін, О. Лурія та ін.), етнопсихолінгвіст. дослідж. (передусім Е. Сепіра й Б.-Л. Вор­фа), соціопсихол. теорії амер. дос­лідників X. Гарфінкеля і Е. Гоф­манна та ін.

Літ.: S. Tubbs, S. Moss. Human com­munication. New York; Sydney, 1991; Рад­­зієвська T. В. Текст як засіб комунікації. К., 1993; Почепцов Г. Г. Теория комму­никации. Москва, 2001; Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. К., 2002; Макаров М. Л. Основы теории дискурса. Москва, 2003; Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Л., 2003; Його ж. Ос­­нови комунікативної лінгвістики. К., 2004; Де­ментьев В. В. Непрямая коммуникация. Москва, 2006.

Ф. С. Бацевич

Стаття оновлена: 2014