Комунікативна філософія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Комунікативна філософія

КОМУНІКАТИ́ВНА ФІЛОСО́ФІЯ – напрям у сучасній західній фі­­лософії, де основним предметом і методом дослідження постає повсякденне мовленнєве спілкування між людьми. Серед представників – К.-О. Апель, Д. Бьолер, Ю. Габермас, В. Куль­ман, П. Ульріх. Комунікація пере­творюється на парадигму фі­ло­софування, яка заступає філософію буття та філософію сві­до­мості. Продовжуючи тенденції герменевтично-прагматично-лінгвістично-семіотичного повороту в післягеґелевій філософії, що спрямовано на по­долання «метод. соліпсизму» і монологізму філософії суб’єк­тив­ності, К. ф. звертається до традицій класич. трансцендентал. ідеалізму, трансформуючи останній на засадах інтерсуб’єк­тив­ності. Зміна парадигми, яка позначається переходом від фі­­лософії свідомості до філософії комунікації і від соціології, що ґрунтується на цілераціональній дії, до соц. теорії комунікатив. дії, спрямована на виявлення фундаментальніших засад філо­софування, порівняно з тими, які могли б бути виведені з люд. суб’єктивності. Це стосується та­кож визначення достеменності й універсальності знання, обґрунтування правильності та за­­гальнозначущості етич. норм і цінностей, де критерієм істини та останньою інстанцією, яка легітимує етичні й правові норми, постає аргументов. консен­сус (консенсуал. теорія істини), що досягається в дискурсі. При цьому фактичне взаєморозуміння в емпірич. комунікації має бути перевірене на істинність та правильність на основі апріорі трансцендентал. (ідеал.) комунікації. Апріорі ідеал. дискурсу (трансцендентал. комунікації) пе­редбачає необмеженість комунікації, тобто дискурс має бути відкритим для участі будь-якого розумного суб’єкта та вільним від відносин панування. З апеляцією до комунікації пов’язу­ється надія на те, що в філос. та соц. теорію буде введено етич. вимір (комунікація передбачає суб’єкт-суб’єктні стосунки, визнання в ін. людині суверен. осо­бистості). К. ф. безпосередньо пов’язана із комунікатив., або дискурсив. етикою, яка розроб­ляє процедуру практ. дискурсу – метаінстанції легітимації морал. та правових норм. Вводячи ін­терсуб’єктивність до засад соц. теорії комунікатив. дії, К. ф. досліджує можливості пом’як­шен­ня суперечності між «життєвим світом» і «системою», що в політиці позначається прагненням до демократизації, консенсуально-дискурсив. розв’язан­ня конфлікт. ситуацій шляхом досягнення порозуміння, а також консенсуально-дискурсив. легітимації держави. В економіці представники комунікатив. теорії обґрунтовують можливість підпорядкування цілераціональ­ності (зокрема підприємниц. діяльності, ринк. відносин) комунікатив. раціональності, тобто дискурсивно обґрунтов. етич. нормам; у педагогіці обстоюють ідею потенц. симетричності агентів процесу виховання. На основі дискурсу К. ф. створює процедуру вирізнення справ­ді уні­версально значущих норм і цінностей від їх догматич. та ідеол. замінників, а тому постає також критикою ідеології, крит. теорією сусп-ва загалом.

Літ.: J. Habermas. Theorie des kommuni­kativen Handelns. Frankfurt am Main, 1981. Bd. 1, 2; Ермоленко А. Н. Этика ответственности и социальное бытие человека (современная немецкая практическая философия). К., 1994; Ситни­ченко Л. А. Першоджерела комунікатив­ної філософії. К., 1996; Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підруч. К., 1999; Назарчук А. В. Этика глобализирующегося общества. Мос­ква, 2002; Ґронке Г. Сократичний діалог. Дискурсивна етика як суспільна етика відповідальності і її діалогічна практика / Пер. з нім. // Цінності громадян. сусп-ва і морал. вибір: укр. до­­свід. К., 2006; Тур М. Г. Некласичні мо­­делі леґітимації соціальних інститутів. К., 2006; D. Böhler. Zukunftsverantwor­tung in globalen Perspektive. Zur Aktu­ali­tät von Hans Jonas und der Diskursethik. Bad Homburg, 2009; Апель К.-О. Дис­курс і відповідальність: проблема пере­ходу до постконвенціональної моралі / Пер. з нім. К., 2009; Єрмоленко А. М. Соціальна етика та екологія. Гідність лю­­дини – шанування природи. К., 2010.

А. М. Єрмоленко

Стаття оновлена: 2014