Андріяшик Роман Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Андріяшик Роман Васильович

АНДРІЯ́ШИК Роман Васильович (09. 05. 1933, с. Королівка, нині Борщів. р-ну Терноп. обл. – 02. 10. 2000, Київ) – письменник. Чл. НСПУ (1966). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1998). Навч. на фіз.-мат. ф-ті Чернів. ун-ту (1951–54). Був призваний до армії (1954), після демобілізації працював журналістом (1957–68). Закін. Львів. ун-т (1964). Друкуватися почав 1957. У 1968–76 – на творчій роботі, 1976–78 – наук. ред. УРЕ ім. М. Бажана, 1978–93 – ст. ред., зав. ред. прози вид-ва «Український письменник». А. належить до покоління, яке прийшло у літ-ру в 60-х рр. і принесло із собою спрагу сусп. перемін, вивільнення з-під обтяжливої влади культівських догм та ідеол. приписів і табу. Однак відносну «хрущовську відлигу» невдовзі змінили брежнєвсько-суслов. «заморозки», і твори багатьох письменників, з-поміж яких і роман «Полтва» (1969) А., зазнали брутал. критики, потрапили під прес цензури; А. на довгі роки позбавлено можливості друкуватися в Україні. Саме тому чимало його творів спершу було видано в Москві. У романі «Люди зі страху» (К., 1966) подано нове трактування війни – не як вияв героїзму, а як абсурд., антигуманний за своєю суттю механізм продукування насильства й духов. нищення, що не лише нівелює люд. індивідуальність і на генет. рівні закладає у підсвідомість українців почуття страху, а й підриває морал. сили народу, його духовну спромогу. Тему цього роману, де ареною боротьби між духовністю і бездуховністю, нац. свідомістю і космополітизмом стали події 1916–19 рр. у Зх. Україні, позначені розпадом Габсбур. імперії та проголошенням і крахом ЗУНР, продовжує роман «Додому нема вороття» // «Дніпро», 1969, № 1, де А. показує відчайдушне намагання героя роману, закинутого долею в молох воєн. подій, вижити й зберегти своє люд. обличчя, усвідомлення себе чужим, стороннім на рідній землі, засіяній ненавистю й жорстокістю воюючих сторін. Цей своєрід. триптих антимілітар., антинасильницької тематики завершує роман «Сад без листопаду» (К., 1980), герой якого відчув на собі руйнівну силу «неоголошеної атомної війни», ставши жертвою ядер. опромінення. Інша тема прози А. – пошук українством свого влас. шляху на складних перегонах історії.

Герой, глибоко закорінений у нац. ґрунт, несе в собі як усвідомлений, так і стихій. протест проти яничарства, нав’язування нац. бездоріжжя, втрати родового коріння, він утверджує право на свою культурну самобутність, нац. та люд. гідність. Письменник, не обтяжений соцреаліст. догмами й не обмежений внутр. цензурою (певним винятком став «виробничий» роман «Кровна справа», К., 1978, – як компроміс. крок після політ. звинувачень за «ідеологічні збочення» в романі «Полтва»), – тяжіє до худож. осмислення дійсності як складної, багатозначної, варіативної, точкою опору в якій завжди залишаються для нього люд. дух і люд. гідність. Художнє мислення А. ґрунтується на органіч. поєднанні нац. традиції зі стильовими особливостями новітнього зх.-європ. модерну, і це ставить його в ряд найцікавіших укр. прозаїків 2-ї пол. 20 ст. У прозі письменника сильний інтелект. струмінь, зокрема в романі про долю Ю. Федьковича «Сторонець» (1993), що його можна назвати худож. портретом і всього українства на його довгій дорозі до нац. самосвідомості. Перу А. належать також драми «В кінці престолу» // «Українські проблеми», 1994, № 4/5 та «Велика гра» (не опубл.) – про патріарха Володимира (Романюка). Під час пожежі в батьків. хаті письменника згоріли заверш. рукопис роману «Камінний хрест», присвяч. В. Стефаникові, та незакінч. роман про І. Франка «Мойсей». Художньо-стильові пошуки привели А. до лірико-трагічної та героїко-оптимістичної тональності письма.

Тв.: Думна дорога. К., 1982.

Літ.: Руденко В. Прокіп Повсюда знаходить істину // Вітчизна. 1966. № 10; Коваленко Л. Це – людинознавство // ЛУ. 1966, 8 серп.; Чендей И. Роман о доле народной // Андрияшик Р. Люди из страха. Москва, 1968; Дудикевич Б. Чисті джерела теми в потоці суб’єктивізму: [Рец. на кн. «Полтва»] // Рад. Україна. 1970, 8 груд.; Всупереч історичній правді: [Рец. на кн. «Полтва»] // ЛУ. 1971, 12 січ.; Дорошенко І. А з позицій реалізму? [Рец. на кн. «Полтва»] // Там само. 1971, 26 січ.; Кондратюк А. Доля людини, доля народу // Ранок. 1982. № 11; Покальчук Ю. Жить без репетиций // Радуга. 1982. № 12; Бєляєв В. Про книгу Р. Андріяшика // Андріяшик Р. Додому нема вороття. Люди зі страху. К., 1983; Воловець Л. Дорогою страждань // Жовтень. 1983. № 6; Слабошпицький М. На крутих перевалах історії // Дніпро. 1983. № 5; Кондратюк А. Витоки художньої істини (Над сторінками прози Р. Андріяшика) // УМЛШ. 1987. № 10; Андріяшик Р. Усе те саме – навпаки, «пропащий час», або лад Руїни: Анкета «Літ. України» // ЛУ. 1995, 14 груд.; На полі крови: Роман Андріяшик, Василь Портяк: письменницькі роздуми // УкрС. 1996. № 4–5; Верстюк О. Україна в наративній перспективі (за «Полтвою» Р. Андріяшика) // СіЧ. 1998. № 8; Здоровега В. «Що важливішим є для світу сьогодні» // ВзУ. 1998, 9 квіт.; «Не вмирає душа наша, не вмирає воля»: Нотес громадського обговорення роману «Сторонець» Р. Андріяшика // ЛУ. 1998, 5 лют.; Автор у художньому творі: «деміург» чи «фантом»? / Розмову з укр. письменником записала О. Логвиненко // Там само. 1999, 22 квіт.

Л. Б. Тарнашинська, Г. П. Герасимова

Стаття оновлена: 2001