>
КОМУНІКА́ЦІЯ МА́СОВА
– передавання за допомогою технічних засобів соціально значимої інформації великій, різнорідній і розсіяній у просторі аудиторії. К. м. є обов’язк. елементом сучас. сусп-в, що забезпечує їхню цілісність. Її здійснюють у символіч. формах і образах, які здатна сприймати та розуміти масова й індивід. свідомість. К. м. тісно пов’язана з мас-медіа (преса, радіо, телебачення), не існує поза ними і лише разом з ними має ознаки соц. ін-ту. У наук. літ-рі цим терміном позначають процес передачі та поширення інформації на масову аудиторію і ЗМІ. Як явище та соц. ін-т К. м. виникла із зародженням сучас. (модер.) сусп-в, що зумовлене як появою та розвитком перших форм ЗМІ, так і зміною масових орієнтацій з минулого на теперішнє та майбутнє. За допомогою К. м. транслюють домінанти й особливості сусп. устрою, соц. порядку та культури з метою утвердження духов. цінностей певного сусп-ва та ідей., політ., культур., організац. впливу на оцінки, думки, поведінку людей. Г. Лассуелл виокремив три осн. функції соц.-комунікатив. процесів: контроль за середовищем, узгодження всіх компонентів сусп-ва для його збереження та розвитку, передавання соц. досвіду наступ. поколінням. К. Райт запропонував додати розважал. функцію, Д. Мак-Квейл – функцію мобілізації. К. Лазарсфельд і Р. Мертон вважали, що осн. завданнями К. м. є надання певного статусу сусп. проблемам, особистостям, орг-ціям, сусп. рухам, закріплення соц. норм, трансформація енергії людей від актив. участі до пасив. знання. Рад. суспільствознавці розглядали К. м. переважно як один із інструментів панування в сусп-ві домінуючих груп (класів), забезпечення їхніх інтересів. К. м. здійснюють на когнітив. та інтерактив. рівнях. Когнітив. рівень – поширення соціально значущої інформації (знання про світ, зразки поведінки, норми взаємодії суб’єктів різного соц. статусу, культурні стереотипи) серед більшої частини насел., при цьому отримані через К. м. знання виступають ресурсом для формування уявлень, цінніс. орієнтацій людей, стають для них основою сприйняття картини світу; інтерактив. – участь інформації, розповсюджуваної через канали К. м., у регулюванні контактів людини із середовищем, її перетворення у ресурс соц. дії. За допомогою каналів К. м. індивіди та групи реалізують соц. ідентифікацію, символічно взаємодіють, конкурують за пріоритет своїх образів світу. Осн. складові К. м.: соц. суб’єкти, які взаємодіють в інформ. процесі; специфічні соц. ін-ти, що опосередковують цю взаємодію; масова інформація як сукупність знань, цінностей та норм (з одного боку, є предметом вироб-ва та поширення, з ін. – сприйняття і споживання). Класич. формулою аналізу К. м. стала формула Г. Лассуелла: необхідно знати, хто говорить (комунiкатор), що говорить (зміст повідомлення), по яких каналах (газети, радіо, телебачення), кому (аудиторія), з яким ефектом. Реалізація К. м. передбачає подолання фіз. (простір і час), соц. (статус індивідів у сусп-ві), гносеол. (відсутність досвіду чи знань), психол. (ставлення окремих індивідів до дійсності) перешкод. У соціології склалося декілька моделей вивчення К. м. Згідно з концепцією «тотал. впливу», домінуючі соц. групи за допомогою К. м. тотально впливають на інертну й пасивну аудиторію, прищеплюючи їй певні погляди, установки і звички (чл. аудиторії сприймають як пасив. споживачів, не здатних до самостій. інформ. вибору). За концепцією ефектів мас-медіа, останні обмежені системою соц. ін-тів і здатні лише частково впливати на свідомість і поведінку аудиторії, що не є соціокультурно однорідною та має власні уподобання, співвідносні з трансльованою інформацією. Таким чином, ефективність К. м. визначають не лише цілі й завдання впливу на аудиторію через повідомлення, але й відповідність змісту та форми цих повідомлень інформ. запитам аудиторії, хоча, коли увага аудиторії сконцентров. на фактах, джерело повідомлень має високий престиж і викликає довіру, предмет обговорення далекий від повсякден. досвіду, мас-медіа можуть мати переважаючий вплив. «Двоступ. модель» К. м. обґрунтовує вплив мас-медіа на індивідів не безпосередньо, а через призму поглядів значимих для індивідів посередників: спочатку повідомлення сприймає активна частина аудиторії (т. зв. лідери думок), яка згодом міжособистіс. каналами транслює їх пасив. частині. Постмодерніст. підхід наголошує на здатності мас-медіа здійснювати соц. контроль через зваблення публіки чуттєво-знаковою реальністю, яка має схильність до розмноження, надмірного нарощування знаків, що призводить до витіснення сенсів і значень. Мас-медіа здатні створювати різноманітні симулякри (правдоподібні образи дійсності), які витісняють саму дійсність і починають контролювати аудиторію не менш жорстко, ніж владні структури, прагнучи до тотальності. Такий стан перетворює аудиторію на споживачів зваблюючих знаків, що призводить до руйнування соц. зв’язків і зникнення соц. реальності. Дослідж. К. м. передбачають вивчення мас-медіа як орг-цій, аналіз змісту інформації та процесу її поширення, вивчення аудиторії ЗМІ (зокрема можливостей переконання та маніпуляції).
Літ.: Федотова Л. Н. Социология массовой коммуникации. С.-Петербург, 2003; Квіт С. Масові комунікації: Підруч. К., 2008; Назаров М. М. Массовая коммуникация и общество. Введение в теорию и исследования. Москва, 2010.
М. А. Паращевін
Покликання на статтю
М. А. Паращевін
. Комунікація масова // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=4424 (дата звернення: 12.04.2021)