КОМУНІКА́ЦІЯ МА́СОВА – передавання за допомогою технічних засобів соціально зна­чимої інформації великій, різ­­но­рідній і розсіяній у просторі аудиторії. К. м. є обов’язк. еле­­ментом сучас. сусп-в, що забез­­печує їхню цілісність. Її здійсню­ють у символіч. формах і образах, які здатна сприймати та розуміти масова й індивід. свідомість. К. м. тісно пов’язана з мас-медіа (преса, радіо, телебачення), не існує поза ними і лише разом з ними має ознаки соц. ін-ту. У наук. літ-рі цим тер­міном позначають процес передачі та поширення інформації на масову аудиторію і ЗМІ. Як явище та соц. ін-т К. м. виникла із зародженням сучас. (модер.) сусп-в, що зумовлене як появою та розвитком перших форм ЗМІ, так і зміною масових орієнтацій з минулого на теперішнє та майбутнє. За допомогою К. м. транслюють домінанти й особливості сусп. устрою, соц. порядку та культури з метою утвердження духов. ціннос­тей певного сусп-ва та ідей., політ., культур., організац. впливу на оцінки, думки, поведінку людей. Г. Лассуелл виокремив три осн. функції соц.-комуніка­тив. процесів: контроль за середовищем, узгодження всіх ком­понентів сусп-ва для його збере­ження та розвитку, передаван­ня соц. досвіду наступ. поколін­ням. К. Райт запропонував додати розважал. функцію, Д. Мак-Квейл – функцію мобілізації. К. Ла­зарсфельд і Р. Мертон вва­жали, що осн. завданнями К. м. є надання певного статусу сусп. проблемам, особистостям, орг-ціям, сусп. рухам, закріплен­ня соц. норм, трансформація енергії людей від актив. участі до пасив. знання. Рад. суспільствознавці розглядали К. м. переважно як один із інструментів панування в сусп-ві домінуючих груп (класів), забезпечення їхніх інтересів. К. м. здійснюють на когнітив. та інтерактив. рівнях. Когнітив. рівень – поширення со­­ціально значущої інформації (знання про світ, зразки поведінки, норми взаємодії суб’єк­тів різного соц. статусу, культурні стереотипи) серед більшої частини насел., при цьому отри­мані через К. м. знання виступають ресурсом для формуван­ня уявлень, цінніс. орієнтацій лю­­дей, стають для них основою сприйняття картини світу; інтерактив. – участь інформації, розповсюджуваної через канали К. м., у регулюванні контактів людини із середовищем, її перетворення у ресурс соц. дії. За допомогою каналів К. м. індивіди та групи реалізують соц. ідентифікацію, символічно взаємодіють, конкурують за пріоритет своїх образів світу. Осн. складові К. м.: соц. суб’єкти, які взаємодіють в інформ. процесі; специфічні соц. ін-ти, що опосередковують цю взаємодію; масова інформація як сукупність знань, цінностей та норм (з одного боку, є предметом вироб-ва та поширення, з ін. – сприйняття і споживання). Класич. формулою аналізу К. м. ста­ла формула Г. Лассуелла: необхідно знати, хто говорить (комунi­катор), що говорить (зміст повідомлення), по яких каналах (газети, радіо, телебачення), ко­му (аудиторія), з яким ефектом. Реалізація К. м. передбачає подолання фіз. (простір і час), соц. (статус індивідів у сусп-ві), гносеол. (відсутність досвіду чи знань), психол. (ставлення окре­мих індивідів до дійсності) перешкод. У соціології склалося декілька моделей вивчення К. м. Згідно з концепцією «тотал. впли­ву», домінуючі соц. групи за допомогою К. м. тотально вплива­ють на інертну й пасивну ауди­торію, прищеплюючи їй певні погляди, установки і звички (чл. аудиторії сприймають як пасив. споживачів, не здатних до само­стій. інформ. вибору). За кон­цеп­цією ефектів мас-медіа, останні обмежені системою соц. ін-тів і здатні лише частково впливати на свідомість і поведінку аудиторії, що не є соціокультурно однорідною та має власні уподобання, співвідносні з трансльованою інформацією. Таким чином, ефективність К. м. визначають не лише цілі й завдан­ня впливу на аудиторію через повідомлення, але й відповідність змісту та форми цих повідомлень інформ. запитам ауди­торії, хоча, коли увага ауди­торії сконцентров. на фактах, джерело повідомлень має високий престиж і викликає довіру, предмет обговорення далекий від повсякден. досвіду, мас-медіа можуть мати переважаючий вплив. «Двоступ. модель» К. м. обґрунтовує вплив мас-медіа на індивідів не безпосередньо, а через призму поглядів значимих для індивідів посередників: спочатку повідом­лення сприймає активна частина аудиторії (т. зв. лідери думок), яка згодом міжособистіс. каналами транслює їх пасив. частині. Постмодерніст. підхід наголошує на здатності мас-медіа здійснювати соц. конт­­роль через зваблення публіки чуттєво-знаковою реальністю, яка має схильність до розмноження, надмірного нарощування знаків, що призводить до ви­тіснення сенсів і значень. Мас-медіа здатні створювати різноманітні симулякри (правдо­по­діб­ні образи дійсності), які витісняють саму дійсність і починають контролювати аудиторію не менш жорстко, ніж владні струк­тури, прагнучи до тотальності. Такий стан перетворює аудиторію на споживачів зваблюючих знаків, що призводить до руйнування соц. зв’язків і зни­­кнення соц. реальності. Дослідж. К. м. передбачають вивчення мас-медіа як орг-цій, аналіз зміс­­ту інформації та процесу її поширення, вивчення аудиторії ЗМІ (зокрема можливостей переконання та маніпуляції).

Літ.: Федотова Л. Н. Социология мас­­совой коммуникации. С.-Пе­тербург, 2003; Квіт С. Масові комунікації: Підруч. К., 2008; Назаров М. М. Массовая коммуникация и общество. Введение в теорию и исследования. Москва, 2010.

М. А. Паращевін