Андрусов Миколa Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Андрусов Миколa Іванович

АНДРУ́СОВ Миколa Іванович (07(19). 12. 1861, Одесa – 27. 04. 1924, Прaгa) – геолог, стратиграф, палеонтолог. Акaд. С.-Петербур. AН (1914) та УAН (1920). Ломоносів. премія С.-Петербур. АН (1908). Зaкін. Новорос. ун-т (Одеса, 1884), де слухав лекції І. Мечникова, працював під кер-вом І. Синцова. Ще студентом (від 1882) досліджував Керчен. п-ів. 1884 виїздив у наук. відрядження до Відня, Мюнхена, Заґреба та деяких міст Італії. 1890 захистив магістер. дис. У 1891–92 знову виїздив за кордон, працював у Сорбонні (Париж), Заґреб. ун-ті, брав участь у з’їзді британ. натуралістів. Привaт-доц. С.-Петербур. ун-ту (1893–96), проф. Юр’єв. (нині Тартуського) ун-ту (1896–1904). У 1897 захистив доктор. дис. у С.-Петербур. ун-ті; того самого року брав участь у сесії Міжнар. геол. конгресу, який уперше відбувся в Росії, організував для членів конгресу екскурсію на Керчен. п-ів. У 1905–12 – проф., зав. каф. геології і палеонтології Київ. ун-ту. У київ. період працював над створенням детальної стратиграфії неогену Пд. Росії на палеонтол. основі. Широке визнання дістав андрусовський стратиграфічний метод, який ґрунтувався на детальних палеогр. реконструкціях, створюваних із застосуванням екол. аналізу. Від 1905 – почес. чл. Київ. т-ва природознавців, від 1907 – його голова. Водночас перший голова Київ. студент. гуртка дослідників природи. Від 1912 – проф. Вищих жін. курсів у С.-Петербурзі, від 1914 – дир. Геол. музею С.-Петербур. АН. 1918–20 – проф. Таврій. ун-ту. Від 1921 працював у лаб. Сорбонни, від 1922 – Карлового ун-ту (Прага). Осн. наук. праці присвячені динаміч. і регіон. геології, гідрогеології, стратиграфії, історії розвитку Понто-Каспій. обл. (Сх. Паратетис) в неогені, стратиграфії та палеонтології неоген. відкладів Пн. та Сх. Європи. Розробив стратигр. шкалу мор. осадових нашарувань Понто-Каспій. басейну, виділив тарханський, чокрацький, караганський та конкський горизонти, уточнив обсяг сармат. і понтич. ярусів. А. – засновник вітчизн. мор. геології. Провів глибоководні дослідж. Чорного (1890–91), Мармурового (1893–94) морів та затоки Кара-Богаз-Гол Каспій. моря. (1897). Уперше встановив сірководневе забруднення глибин. вод Чорного м. Здійснив експедиції в Середню Азію на Манґишлак (1907) та плато Устьюрт. Один із засн. палеоекології. На стіні геол. лаб. у Київ. ун-ті встановлено мемор. дошку з портретом А. до 100-річчя від дня його народження. У лаб. А. проходили стажування відомі у майбутньому вчені: М. Усов, П. Православлєв, К. Цитович та ін.

Пр.: Геологические исследования на Керченском полуострове, произведенные в 1882–1883 годах // Зап. Новорос. об-ва естествоиспытателей. 1885. Т. 9, вып. 2; Керченский известняк и его фaунa // Зaп. С.-Петербур. минерaл. об-ва. 1890; Геотектоника Керченского полуострова // Мат. для геологии России. С.-Петербург, 1893. Т. 16; Ископaемые и живущие Dreіssensіdae Еврaзии // Тр. С.-Петербур. об-ва естествоиспытaтелей. 1897; Террасы окрестностей Судака // Зап. Киев. об-ва естествоиспытателей. К., 1912. Т. 2, вып. 2; Верхний плиоцен Черноморского бaссейнa. Ленинград, 1929; Избранные труды. Т. 1. Москва, 1961–65.

Літ.: Борисяк А. А. Николай Иванович Андрусов // Изв. РАН. 1925. Т. 19, № 6–8; Эберзин А. Г. Николай Иванович Андрусов // ПЖ. 1961. № 4; Дaвитaшвили Л. Выдaющийся русский пaлеонтолог Н. И. Aндрусов // Aндрусов Н. И. Избр. тр. Т. 3. Москва, 1964; Воспоминaния учеников и современников о Н. И. Aндрусове // Очерки по истории геологических знaний. Москва, 1965. Т. 14; Эйнор О. Л. Николай Иванович Андрусов. К., 1990; Оноприенко В. И. Николай Иванович Андрусов. 1861–1924. Москва, 1990; Шаров І. Андрусов Микола Іванович // 100 видатних імен України. К., 1999; Биологи; Геологи. Географы; Краснопольский; Професори О(Н)У.

Д. Є. Макаренко

Стаття оновлена: 2001