Комунітаризм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Комунітаризм

КОМУНІТАРИ́ЗМ (від англ. community – спільнота, громада, община) – напрям соціальної філософії і політичної ідеології. Виникнення та поширення К. зумовлено реак­цією на занепад «реал. соціалізму» і колапс системи «світ. соціалізму», а також дійс. та уявними небезпеками з боку різних течій лібералізму, лібертаризму та ін. К. – спроба протиставлення діючих люд. (неформал.) спільнот великим анонім. утворенням (на зразок сучас. бюрократ. держави, сусп-ва, тенденціям уніфікуючої глобалізації), регенерації людяної соціальності за умов тотал. зневажання лю­диною, люд. гідністю, правами тощо. Водночас у К. можна вба­­чати орган. продовження вкоріненої в історії сусп. думки «громадівської» традиції (версії «се­­лянського соціалізму», зокрема народництво), яка у 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. надавала особ­­ливого значення селян. громаді (общині) як соц. ін-ту, вбачаючи в ньому запоруку некапіталіст. шляху розвитку (О. Герцен, П. Лавров, В. Берві-Флеровсь­кий; в Україні – напрямки «хлопоманства», «народолюбства» – В. Антонович, С. Подолинсь­кий, Т. Рильський та ін.) чи навіть бездерж. існування (анархізм М. Бакуніна, П. Кропоткіна). Комунітарну думку репрезентують такі сучасні мислителі, як А. Ет­ціоні, А. Макінтайр, М. Сен­­дел, М. Волцер, Ч. Тейлор, А. Вулф. Комунітаристи намагаються до­­вести, що лібертаристи недо­оцінюють притаманну людині по­требу ідентифікувати себе з при­­хил. (безпеч., зрозумілим) соц. оточенням, встановлювати і від­­новлювати стосунки соціальності, спілкування, взаємності. Реалізація лібертарист. установок, вважають представники К., неминуче призводить до руйнів. фрагментації сусп-ва, атомізації індивідів та їхнього взаємовідчуження, згубної гонитви за особистим успіхом за рахунок сусп. інте­ре­су і громад. обо­в’язків. Комунітаристи критику­ють індивідуаліст. ліберал. антропологію, яка недооцінює зна­чення тієї обставини, що соц. свободу можна реалізувати тіль­ки в умовах сусп-ва, що ліберал. спільнота – умова і запорука такої свободи. Деякі представники ліберал. теорії (В. Ким­лі­­ка) активно розробляють кон­цепцію «ліберал. ком’юніті». Ко­­мунітаристи дискутують також із соціалістами, зокрема стосовно віри останніх у спроможність держави захистити комунітарну соціальність від розпаду. Ідеал К. може бути окреслений як асоціат. мікроспільнота общин. типу, яку не підтримує й не контролює держава; вона існує як самодостатня і самоорганізована агрегація індивідів. Комунітаристи порушують питання про можливість і необхідність комунітар. солідарності як непримус. солідарності, добровіл. колективізму. Значна кіль­кість т. зв. нових соц. рухів певною мірою використовує засади та принципи К. Популярність комунітар. експериментів (зокрема реліг. общин. рухів, течій контркультури) підкреслює тяжіння сучас. громадян (зокрема в урбанізов. сусп-вах) до альтернатив. способів життя, більшої емоційності, інтимності і від­критої взаємності комунітар. форм. Частково це втілюється у втечі від стрес. реалій сучас. життя (ескапізм), відмові від його життєвих цінностей і стратегій (дауншифтінг) та ін. Комунітарні форми довели свою життєспроможність і доцільність у криз. транзицій. сусп-вах, зокре­­ма в умовах України (різні форми «адаптив. К.»: територ. само­організація насел. у межах т. зв. депресив. територій, створення сусід. громад), а також у подоланні людиною екстрем., межо­вих станів (громади наркоманів, анонім. алкоголіків, притулки для жінок, які зазнали насильства тощо) з метою соц. адаптації та повернення до нормал. існування (соц. інклюзії). Комуні­тарна розвиненість сприяє роз­­витку соц. партнерства, довіри та усіх ін. форм соц. капіталу (Р. Патнем). Слабка сформованість локал. (місц.) спільноти на рівні насел. пункту є перешкодою для повноцін. функціонуван­ня громадян. сусп-ва. Водночас комунітаристи переоцінюють пер­спективи і можливості кому­нітар. форм у вирішенні проб­лем сучасності. Критики К. вказують на сентименталізм комунітар. ідеологів, на їхню «утопіч­ну антропологію», недооцінку надзвич. мобільності сучас. лю­­дини. Варто відзначити стійкість громад мігрантів, які зберігають звич. побут і ритм існування, традиц. цінності та уявлення. Нац. К. у межах великих націй-держав допомагає артикулювати та зберігати права меншин, перш за все національних. Актив. розвитку набуває мережевий (віртуал.) К. в Інтернет-просторі, що уособлюється у без­лічі віртуал. груп і спільнот, які дозволяють розширити коло спілкування людини, підвищити темпи розповсюдження інформації, доповнити ресурси ідентичності та можливості самореалізації людини.

Літ.: Кокарев И. Соседские сообщес­тва: путь к будущему России. Москва, 2001; Патнем Р. та ін. Творення демократії. Традиції громадської активності в сучасній Італії / Пер. з англ. К., 2001; Заблоцький В. Адаптивний комунітаризм – стратегія демократичної участі // Культурол. вісн.: Наук.-теор. що­­­річ. Нижньої Наддніпрянщини. З., 2002. Вип. 9; Лэш К. Восстание плит и предательство демократии / Пер. с англ. Москва, 2002; Миллер Д. Полити­чес­кие учения: Крат. введение / Пер. с англ. Москва, 2007.

В. П. Заблоцький

Стаття оновлена: 2014