Анімація

АНІМА́ЦІЯ (від лат. animatio — одухотвореність, animo — оживляю) — вид кіномистецтва, що творить художні образи за допомогою руху мальованих або обʼємних предметів. Інша назва — мультиплікація. Принцип А., заснований на персистенції — здатності люд. ока затримувати протягом якоїсь частки секунди глядацькі враже­н­ня, використовувався у різноманіт. приладах для від­творе­н­ня на екрані рухливих зображень задовго до вина­йде­н­ня кінемато­графа. Найдосконалішим був апарат, що складався зі стрічки з малюнками, системи дзеркал і ліхтаря, створ. франц. художником та інженером Е. Рейно, який у паризькому Музеї Ґревен демонстрував невеличкі сюжетні пантоміми у су­проводі музики і співу. Днем народже­н­ня А. вважається 28 жовтня 1892, коли «Оптичний театр» Е. Рейно був запатентований. Після вина­йде­н­ня методу покадрової кіно­з­йомки (1906–08) зʼявляються перші анімац. мальовані фільми — «Фантасмагорія» Е. Коля (Франція), «Магічна авторучка» С. Блектона (США). Зачинателем обʼємної А. був рос. режисер і оператор В. Старевич. Його стрічки-пародії, що висміювали штампи мелодрам. і псевдо­істор. сюжетів тогочас. кіно («Прекрасна Люканіда, або Війна вусачів та рогачів», «Помста кіно­оператора», «Авіаційний тиждень комах», 1912–13), вражають майстерністю виготовле­н­ня персонажів-ляльок. Одним із митців, якому належить видатна роль у формуван­ні й утверджен­ні анімац. мистецтва як самост. галузі кінемато­графа, був амер. режисер і продюсер В. Дісней, його творчість роз­почалася на поч. 20-х рр. і склала цілу епоху в історії А. Видат. май­стром світ. А. є Н. Мак-Ларен (Канада), перший володар спец. нагороди «За справу всього життя», засн. 1986 на Між­нар. фестивалі анімац. фільмів у Заґребі. Європ. А. в 20-х рр. роз­вивалася шляхом створе­н­ня екс­перим. авангардист. стрічок з метою дослідже­н­ня «чистих форм» зображув. ритму, руху абстракт. пластич. композицій (фільми В. Рутмана, В. Ег­гелінґа, Х. Ріхтера, Ф. Леже). Європ. митці Л. Рейніґер, Б. Бартош, П. Ґрімо, О. Алексєєв створили самобутні стрічки на основі оригін. анімац. технік. У СРСР анімац. мистецтво починалося в 20-х рр. з фільмів, стилістично повʼязаних із політ. плакатом і карикатурою. У цей час зародилася й дитяча А.: «Каток», реж. І. Іванов-Вано, Д. Черкес; «Самоїдський хлопчик», реж. М. Ходатаєв, О. Ходатаєва, В. і З. Брумберґи; «Пошта», реж. М. Цехановський. Серед фільмів 30-х рр. вирізняються сатир. стрічки, по­ставлені за ві­домими літ. творами («Блек енд вайт» за В. Маяковським, реж. Л. Амальрик, І. Іванов-Вано; «Органчик» за М. Салтиковим-Щедріним, реж. М. Ходатаєв; «Новий Гул­лівер» за Дж. Свіфтом, реж. О. Птушко). Після 2-ї світової війни особл. увага в А. приділяється жанрові класич. і сучас. казки («Федя Зайцев», реж. В. і З. Брумберґ; «Сіра шийка», реж. Л. Амальрик, В. Полковников; «Снігова королева», реж. Л. Атаманов; «Снігуронька», реж. І. Іванов-Вано). Зверне­н­ня до фольклору, нар. зображувал. культури, класич. традицій і сучас. досягнень літ-ри і мистецтва сприяло роз­ширен­ню можливостей А., звільнен­ню від стереотипів худож. мисле­н­ня. Потік свіжих образів та ідей, характерний для всієї світ. А., від­крив широке поле для нових пошуків і екс­периментів. Фільми С. Босустова, Дж. Габлі, Р. Кен­нона, П. Бернса, Т. Пармелі, Е. Пінтофа, Т. Авері, Р. Бакші (США), Д. Дан­нінґа, Дж. Галаса, братів Квей, Б. Годфрі (Велика Британія), О. Алексєєва, П. Фолдеса, Р. Лалу, П. Ґрімо, В. Боровчика, Ж.-Ф. Лагіоні (Франція), Ж. і Е. Ансоржів (Швейцарія), Ф. Бака, К. Ліф (Канада), Р. Серве (Бельгія), Ф. Хитрука, Ю. Норштейна, А. Хржановського, Р. Качанова, О. Татарського, Е. Назарова, Г. Бардіна, О. Петрова (Росія), І. Трнки, К. Земана, Г. Тирлової, Я. Шванкмайєра (Чехія), Т. Дінова, Д. Донєва, Х. Топузанова, І. Веселінова (Болгарія), Й. Попеску-Гопо (Румунія), Д. Вукотича, В. Міміци, Б. Довниковича, Н. Драгича, А. Заніновича (Хорватія), Й. Курі, К. Кавамото (Японія), М. Янковича (Угорщина), Я. Леніци, З. Рибчинського, П. Камлера (Польща), провід. майстрів Естонії, Латвії, Вірменії, Грузії дають під­ставу говорити про цілком новий гармоній. синтез звукозорових можливостей А., про аудіовізуальне мисле­н­ня, втіле­н­ня на екрані життя люд. духу, фантазії і світовід­чу­т­тя художника.

В Україні вперше майстерню мультиплікац. фільмів (Одеса, 1926) створив В. Левандовський. Його фільми «Казка про соломʼяного бичка» (1927) і «Казка про Білку-господарочку та Мишу-лиходієчку» (1928) ґрунтувалися на укр. фольклорі, нар. казці й були справжнім від­кри­т­тям для свого часу. Митець започаткував худож. напрям, що став характерним для укр. А. У 30-х рр. в А. плідно працюють С. Гуєцький, Є. Горбач, І. Лазарчук. До творчих на­дбань цього періоду належать: мальов. звук. фільм «Мурзилка в Африці»; стрічка, створ. методом целулоїд. пере­кладок, — «Тук-Тук та його товариш Жук»; кольор. картина «Лісова угода», а також картина в епіч. жанрі «Чарівний перстень». Остан. фільм, знятий за мотивами укр. нар. казок з яскраво вираженим нац. колоритом, стилістично подібний до «Звенигори» О. Довженка. Його авторів звинуватили в бурж. націоналізмі, а фільм заборонили. Незабаром майстерні мультиплікації при Одес. та Київ. кіностудіях були ліквідовані, а кадри мультиплікаторів після 2-ї світової війни — роз­порошені. Від­родже­н­ня укр. А. від­булося майже через чверть столі­т­тя — у 1959 на студії «Київнаукфільм» заснували Творче обʼ­єдн. худож. мультиплікації (під керівництвом І. Лазарчука, який мав досвід роботи в А.), де 1961 було створ. фільм на актуал. екол. тему «Пригоди Перцю». Становле­н­ня і роз­виток укр. А. 60–70-х рр. від­бувалися водночас із пере­осмисле­н­ням зав­дань і цілей у світ. анімац. мистецтві, зміною самих уявлень про його можливості і навіть природу, оновле­н­ням стильового регістру, створе­н­ням нової поетики, жанрів, худож. напрямів. Мультиплікація почала звертатися до актуал., склад. про­блем дійсності, за­глиблюючись у смисл і філософію люд. буття, заво­йовуючи сфери, досі їй не до­ступні. За два десятилі­т­тя сформувалася школа укр. А., що характеризується роз­маї­т­тям темат.-жанр. напрямів, творчих манер і стилів. Роботи «Золоте яєчко» І. Лазарчука, «Веснянка» і «Веселий художник» Н. Василенко, «Лелеченя» І. Гурвич засвідчили професіоналізм авторів, пошук ними нових темат.-жанр. форм. З анімалістами працювали письмен­ники І. Драч, Б. Олійник, Б. Заходер, В. Славкін, Г. Сапгір, С. Козлов, Ф. Кривін, Ю. Чеповецький, сценаристи В. Капустян, М. Татарський, Б. Крижанівський, Р. Вік­керс, О. Каневський, М. Рибалко, С. Куценко, Т. Павленко, В. Роньшин, Ж. Вітензон, В. Гайдай, композитори І. Шамо, Б. Буєвський, М. Скорик, Л. і Ж. Колодуби, А. Муха, В. Губа, О. Білаш, Я. Лапинський, В. Бистряков, І. Карабиць, Є. Станкович, Л. Грабовський. Етапом у роз­витку укр. А. є творчість І. Гурвич, доробок якої складають сатир., ліричні, героїчні фільми різноманіт. жанр. форм: політ. памфлет «Марс-XX», романт. балада «Вересковий мед», екранізації нар. пісень «Як жінки чоловіків продавали» (Спец. приз журі за музику на 2-му Між­нар. кінофестивалі (МКФ) анімац. фільмів у Заґребі, 1973; Почесний диплом за 3-є м. на 3-му МКФ анімац. фільмів у Нью-Йорку, 1974), «Як чоловіки жінок провчили», патетична «Легенда про полумʼяне серце» (за М. Горьким), «Журавлик», «Казка про місячне сяйво», «Салют», «Теплий хліб», «Гра» — диплом МКФ анімац. фільмів в Ан­несі (Франція, 1987). Фільми реж. Н. Василенко «Микита Кожумʼяка», «Маруся Богуславка», «Сказа­н­ня про Ігорів похід» від­крили нову сторінку в роз­виткові укр. А., повʼязану зі зверне­н­ням до рідкісних у мальов. кіно жанрів: билин, дум, героїч. поеми «Слово о полку Ігоревім». Викори­ста­н­ня фольклор. традицій стало ви­значал. рисою укр. мультфільмів. На цьому ґрунті виник комед.-сатир. напрям в укр. А., започаткований «Пригодами Перцю» і продовжений фільмами «Життя навпіл» І. Лазарчука, «Осколки», «Від дзвінка до дзвінка» Є. Сивоконя, «Моя хата скраю» Є. Пружанського, «Колумб при­стає до берега», «Якого дідька хочеться» Д. Черкаського (Почес. диплом журі 12-го МКФ короткометраж. фільмів у Кракові, 1978). Величезну популярність здобула в Україні та за її межами серія В. Дахна про пригоди козаків. Успіх серії ви­значили сюжетна винахідливість, роз­маїтість дотепних трюків, глибина автор. думки. Фільм «Як козаки наречених визволяли» отримав приз «Срібний сестерцій» на 6-му МКФ документ. і короткометраж. фільмів у Нь­йоні (Швейцарія, 1973). Широта фантазії, висока зображал. культура, влучна метафора, що надає рельєф. форм абстракт. ідеям і поня­т­тям, характерні для картин Є. Сивоконя — «Людина, яка вміла літати», «Добре імʼя», «Людина і слово» (Диплом на 3-му МКФ анімац. фільмів у Заґребі, 1974). Зовсім ін. почерк у реж. Д. Черкаського: його фільми «Короткі історії», «Чарівник Ох», «Навколо світу мимоволі», «Якого дідька хочеться» вирізняються багатством трюків, зображал. знахідок, несподів. сюжет. поворотів. Умі­н­ня будувати багатоплан. сюжет, володі­н­ня мистецтвом гротеску, пародії дали змогу Д. Черкаському екранізувати «Містерію-буф» В. Маяковського та зняти телевіз. серіал за твором О. Некрасова «Пригоди капітана Врунгеля». Без­посередність, простота, щирість, ліризм, теплий гумор характеризують картини реж. А. Грачової — «Ведмедик і Той, хто живе в річці» (гол. приз «Золотий черевичок» на 2-му МКФ дит. фільмів у Ґотвальдові, Чехословач­чина, 1965), «Пісенька в лісі», «Тигреня в чайнику», «Хлопчик і хмаринка». Одна з найви­значніших її робіт — поет. екранізація «Лісової пісні» Лесі Українки. Плідно працювали у галузі дит. А. режисери О. Баринова, Є. Пружанський, Ц. Оршанський, Б. Храневич. Створе­н­ня лялькових картин повʼязане з творчістю Л. Зарубіна. У його фільмах «Про поросятко, яке вміло грати в шашки», «Оленятко — білі ріжки», «Казка про чудесного лікаря» вдало викори­стано специфіку обʼємної мультиплікації. У цьому жанрі вирізняється своєю працею реж. В. Костилєва. Здобув ви­зна­н­ня фільм реж. Ц. Оршанського «Жили собі матрьошки» — диплом МКФ анімац. фільмів (Тур, Франція, 1982). Активізація функції зображе­н­ня ви­значила зро­ста­н­ня ролі художника в анімац. кіно. Укр. А. значно по­жвавила творчість художників Р. Сахалтуєва, Е. Кирича, М. Чурилова, О. Лаврова, Ю. Скирди, А. Пе­дана, М. Драйцуна, І. Будзя, Г. Уманського, А. Корольова, А. Вадова, К. Чикіна, Г. Бабенко, Н. Гузь, В. Серцової, І. Дівішек, Н. Чернишової, М. Титова, Н. Марченкової та ін., які стали повноправними спів­авторами багатьох фільмів. Якісно новий період у роз­витку укр. А. припав на 80–90-і рр. У 1990 мультобʼ­єд­на­н­ня пере­творено на студію «Укранімафільм». 1984 у Києві засн. кінофестиваль анімац. фільмів «Крок», який 1991 отримав статус між­народного. Зменшився, а згодом зі­йшов нанівець цензурний контроль. Пошуками нової стилістики, оповід­альною ліричною інтонацією по­значені фільми Є. Сивоконя «Невід­правлений лист» (дипломи МКФ анімац. фільмів у Ан­несі, Франція, 1987 та у Гіросімі, Японія, 1987), «Вікно». Новий під­хід до втіле­н­ня фольклорної теми знаходимо в картині В. Гончарова «Чумацький шлях». Подією в укр. кіномистецтві стали фільми «Енеїда» В. Дахна та «Острів скарбів» Д. Черкаського. Кадри режисерів укр. А. поповнилися дебютантами, які раніше працювали художниками-по­становниками, художниками-аніматорами: Н. Марченкова, М. Титов, Н. Чернишова, І. Смирнова, О. Вікен. Серед творів цих режисерів вирізняються такі фільми: «Людина з дитячим акцентом» О. Вікена, «Коха­н­ня і смерть картоплі звичайної», «Зна­йда», «Залізний вовк» Н. Марченкової (приз журі 6-го МКФ «Крок», 1999), «Коза-дереза» І. Смирнової, «Лякалки-жахалки» Н. Чернишової, І. Гуньковського, Н. Марченкової (приз 2-го МКФ «Крок», 1993), «Синя шапочка» Н. Чернишової (1-а премія за кращий фільм в роз­ділі «Анімація» Нац. журі та 1-а премія Між­нар. журі кінофестивалю «Від­крита ніч — дубль три», 1999; приз за музику на МКФ у Пн. Кореї, 2000), «Страшна помста» М. Титова, «Бобе Майсес» О. Касавіної (1-й приз МКФ жінок-кінемато­графістів, 1993; 1-й приз 2-го МКФ «Крок», 1993), «Колода» С. Кушнерьова, «Історія одного поросятка» А. Ткачикової за твором Ю. Вин­ничука (приз «Кришталеве яблуко» 3-го МКФ жінок-кінемато­графістів у Мінську, 1995; приз журі 3-го МКФ «Крок», 1995), «Колобок» В. Конопльова (приз МКФ анімац. фільмів «Крок», 1991). Фільми остан­нього десятиріч­чя обʼ­єд­нує виразна нац. спрямованість. Це або варіації на теми фольклору («Покрово-Покровонько» А. Трифонова — диплом журі МКФ словʼян. і православ. народів «Золотий витязь» (1998), «Як у нашого Омелечка невеличка сімеєчка...» Є. Сивоконя — дипломи МКФ анімац. фільмів в Ешпіньо (Португалія, 1999), Ан­несі (Франція, 2000), «Рукавичка» Н. Марченкової, «Кривенька качечка» А. Грачової, «Круглячок» Т. Павленка, «Ходить гарбуз по городу» В. Костилєвої); або екранізація літ. творів («Вій» А. Грачової за М. Гоголем, «Різдвяна казка» А. Трифонова за «Сльозою» М. Черемшини, «Казка про богиню Мокошу» Н. Чернишової за мотивами твору С. Плачинди; «Тополя» В. Костилєвої за мотивами поеми Т. Шевченка). Екон. криза остан­ніх років по­значилася і на А. — різко скоротилося виробництво фільмів: якщо до серед. 90-х рр. студія «Укранімафільм» випускала 6–8 стрічок на рік, то на­прикінці десятиріч­чя кількість їх знизилася до 2–3, щоправда від 2000 кількість стрічок збільшилася. Окрім «Укранімафільму», виробництвом анімац. фільмів від 1994 за­ймається спільне укр.-франц. під­приємство-студія «Борисфен-Лютес», на якому створ. низку фільмів для дітей виразного виховного спрямува­н­ня — «Нещастя Софі», «Бридке каченя», «Віслюкова шкіра», «Кози пана Сегена» В. Гончарова, «Записничок діда Мороза» О. Вікена, «Муві-няня» Є. Пружанського, а також стрічки для дорослої аудиторії — «Оста­н­ня дружина Синьої Бороди» О. Бубнова (Ґран-Прі на МКФ короткометражних фільмів у Монреалі, 1997), «Е=mc²» А. Чурикової (приз «За творчий пошук» і «Яскравий дебют» на 4-му МКФ «Крок», 1997). Від 90-х рр. під­готовку режисерів-аніматорів в Україні здійснює Київ. держ. ін­ститут театр. мистецтва (майстерня Є. Сивоконя).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю