А́Н­НЕНСЬКИЙ Інокентій Федорович (Ан­ненский Ин­нокентий Фёдорович; 20. 08(01. 09). 1855, Омськ, Росія — 30. 11(13. 12). 1909, С.-Петербург) — російський поет, драматург, пере­кладач, критик та літературо­знавець. Закін. С.-Петербур. університет (1879). За дипломну працю «Южнорус­ский язык», виконану під керівництвом академік І. Срезневського, йому присуджено ступ. кандидата і нагороджено університет. золотою меда­л­лю. Викладав рос. та класичні мови, теорію словесності та античну літературу в г-зіях, на Вищих жін. курсах у С.-Петербурзі. 1891–93 — директор колегії П. Ґалаґана в Києві, 1896–1905 — директор елітар. Ніколаєв. гімназії в Царському Селі. Збірка літературо­знав. праць А. «Книга отражений» (С.-Петербург, 1906), теор. засади яких спиралися на вче­н­ня О. Потебні про взаємну активність внутр. і зовн. форми слова, ви­значала нові шляхи в літературо­знавстві й критиці 20 ст. Пере­клав з давньо­грецької повне зібр. пʼєс Евріпіда зі своїми тлумаче­н­нями. Досвід модернізов. інтер­претації мотивів та персонажів давньої грец. літ-ри по­значився на його власних драмах («Меланип­па-философ», 1901; «Царь Иксион», 1902; «Лаодамия», 1902, опубл. 1906 (усі — С.-Петербург); «Фамира-Кифаред», 1906, опубл. 1913 у Москві, по­ставив реж. О. Таїров у Камерному театрі, 1916), спів­звучних пошукам європ. поет. драматургії кін. 19 — поч. 20 ст. Як поет А. сформувався у традиціях рос. класичної поезії 19 ст., перед­усім лірики Є. Баратинського та Ф. Тютчева, під впливом франц. та бельг. символістів, «парнасців» та «проклятих» (Ш. Бодлер, А. Рембо, П. Верлен, Ш. Леконт де Ліль, Сюллі-Прюдом, С. Малярме та ін.), а також психол. прози А. Чехова. Значний вплив на лірику А. справила поезія Т. Шевченка. Як поет почав друкуватися дуже пізно (єдину прижит­тєву зб. поезій «Тихие песни» ви­дано 1904 у С.-Петербурзі під криптонімом «Ник. Т-о»). Осн. поет. доробок А. зі­брано у книгах «Кипарисовый Ларец» (С.-Петербург, 1910) та «Посмертные стихи» (Петро­град, 1923). Від­разу після смерті А. було під­несено до рангу поета-класика, одного з попередників новіт. рос. поезії 20 ст. Поезія А. пройнята почу­т­тям трагедійності, ката­строфічності буття, самотності люд. існува­н­ня, пошуками нових засобів поет. вираже­н­ня, по­значена багатством ритмів, вишук. образністю. Творчі імпульси поет. практики та естет. про­грами А. від­чутні в поетиці укр. неокласиків: М. Рильського, М. Зерова, П. Филиповича та М. Драй-Хмари. Окремі вірші А. українською мовою пере­клали Б. Якубський, М. Орест, Г. Кочур, Д. Павличко та ін.