Аномалія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Аномалія

АНОМА́ЛІЯ (грец. ἀνωμαλία – нерівність, відхилення) – неправильність, відхилення від загальної закономірності, ненормальність. В астрономії дійсна А. – кут між радіусом-вектором небесного тіла і великою віссю його орбіти; у геофізиці магнітна А. – різке збільшення впливу земного магнетизму на будь-якій ділянці земної кори, зумовлене заляганням у ній великих скупчень магнетитових і титано-магнетитових руд (напр., Криворізька А.); гравітаційна А. – відхилення від середнього значення сили тяжіння; пояснюється наявністю під земною поверхнею порід важчих або легших за маси чи породи навколо них; у медицині та біології – стійке відхилення від нормальної структури і функції, притаманних даному біологічному видові; суспільна А. – відхилення від загальноприйнятих норм соціальної поведінки (див. Асоціальна поведінка); у педагогіці та психології – відхилення особи від нормального фізичного та розумового розвитку.

Аномалії у розвитку дитини вивчає дефектологія, яка використовує поняття «аномальні діти» (А. д.). Це діти, які мають суттєві відхилення від нормального фіз. або псих. розвитку і потребують спец. умов навч. і виховання, що забезпечують корекцію і компенсацію наявних вад. Залежно від виду аномалії, розрізняють осн. категорії А. д.: з обмеженими розум. можливостями (розумово відсталі); із затримкою псих. розвитку; з вадами слуху (глухі, зі зниженим слухом); з вадами зору (сліпі, зі зниженим зором); з важкими розладами мовлення; з порушенням опорно-рухового апарату. Серед зазнач. категорій є діти, що мають складні вади (глухі розумово відсталі, глухі з вадами зору, глухі з порушенням опорно-рухового апарату, глухі із затримкою псих. розвитку). Аналогічні суміжні вади зустрічаються і серед ін. типових категорій А. д.). Аномалії, що лежать в основі відхилень, можуть бути спадковими, вродженими і набутими. Спадкові А. зумовлені генетич. факторами. У виникненні вроджених дефектів важливу роль відіграє ендо- і екзогенний патолог. вплив на внутр.-утроб. розвиток дитини (захворювання матері в період вагітності, інтоксикації, імунний конфлікт, родові травми). Причиною набутих аномалій є шкідл. вплив на організм дитини в наступні періоди її розвитку (різноманітні захворювання: грип, кір, скарлатина, паротит, менінгіт, енцефаліт, поліомієліт та ін.; інтоксикація; рідше травми). Кожна категорія А. д. має своєрідні причини виникнення того чи ін. дефекту, особливості психічного та можливості інтелектуал. розвитку.

Теор. обґрунтування пед. класифікації А. д. зробили вчені-дефектологи – Р. Боскіс, Л. Виготський, І. Єременко, М. Земцова, Р. Левіна, В. Лубовський, Л. Нейман, М. Певзнер. Аналогічна класифікація А. д. є загальновизнаною у багатьох країнах світу. Закономірності розвитку дітей зазнач. категорій спільні, у них психофіз. розвиток детермінований як внутр., так і зовн. передумовами, втім перебіг цього процесу у кожної категорії має свої особливості. Врахування цих особливостей у навч.-вихов. процесі забезпечує ефективність реалізації можливостей розвиватися кожній категорії дітей. Тому кожний тип спец. школи має свою програму навч. і виховання, методи, режим роботи. Навч. план кожного типу спец. навч. закладу передбачає особливі види діяльності, зумовлені характером порушень, наявних у дітей (напр., у закладах для глухих дітей і дітей зі зниженим слухом – розвиток слухового сприймання та формування вимови, предметно-практ. навчання, муз.-ритмічні заняття та ін.; у закладах для сліпих дітей і дітей зі зниженим зором – навчання письма і читання рельєф. шрифту, рельєфне малювання і креслення, розвиток зорового сприймання, просторового орієнтування тощо). Тому важл. значення набуває рання диференціальна діагностика психофіз. розвитку всіх категорій дітей, включення їх у корекційне навч. у ранньому віці. Відбір дітей до спец. навч.-вихов. закладів у системі Мін-ва освіти і науки України здійснюють психолого-медико-пед. консультації (ПМПК), що проводять свою роботу відповідно до Положення, затвердженого 1993 Мін-вом освіти та МОЗ України. У Положенні передбачене створення зональних ПМПК (з розрахунку – одна консультація на 120 тис. дітей віком до 18 р.) для виявлення, обліку та діагностики дітей і підлітків з відхиленнями в розвитку, для відбору їх до спец. навч.-вихов., лікув. закладів відповід. типу, консультування батьків, педагогів з питань надання медико-психол. допомоги дітям, а також центральних ПМПК для координації діяльності зональних та розгляду діагностично складних і конфлікт. випадків. В окремих країнах з метою діагностики застосовують стандартиз. тести, за допомогою яких розвиток А. д. визначається за єдиним сумар. показником IQ. Проведені в Ін-ті дефектології АПНУ дослідження показали, що за допомогою таких тестів можна отримати лише кількісні показники інтелектуал. розвитку дитини, тобто встановити факт наявності або відсутності відхилень у показниках даної дитини від середньостатистич. результатів. У роботі зональних ПМПК використовують укр. методики, які містять 14 завдань, згрупованих у блоки, виконання кожного з них передбачає навантаження відповід. «аспектів» інтелектуал. діяльності. Ця методика враховує результати глибокого психолого-пед. обстеження, забезпечує якісно-кількісну характеристику інтелектуал. розвитку, дозволяє виявити специфіку відхилень, чим і відмінна від тестової діагностики. Навч. й виховання А. д. здійснюється диференційовано з урахуванням особливостей їхнього розумового і фіз. розвитку у спец. навч. закладах для кожної категорії дітей.

В Україні склалася і функціонує система спеціальної освіти. Об’єктом особл. уваги є А. д. дошкіл. віку (від 2 до 7 р.). Виховання їх здійснюється у 179 дошкіл. закладах компенсуючого типу (для всіх категорій), а також у формі спец. груп у 1,4 тис. дошкіл. закладів заг. типу. З метою спец. навчання А. д. створено диференційовану мережу шкіл-інтернатів 8-ми типів (391 одиниця з контингентом понад 61 тис. дітей), які перебувають на держ. утриманні. Кількість А. д. не є стабільною і суттєво вирізняється серед окремих категорій. Так, зокрема в 1999 (за даними МОЗ України) спец. навчанням було охоплено понад 800 сліпих та 4200 дітей зі зниженим зором, понад 4000 глухих, бл. 3500 дітей зі зниженим слухом, понад 2200 учнів з дит. церебрал. паралічем, понад 3100 – з вадами мовлення, бл. 5000 – із затримкою псих. розвитку, понад 38 500 – розумово відсталих. Загалом в Україні суттєвого зменшення кількості А. д. не спостерігається.

На різних етапах розвитку людства у різних країнах світу ставлення до осіб з психофіз. вадами було неоднаковим: від їхнього фізичного знищення до визнання повноправними членами сусп-ва. Для України характерним було і є гуманне ставлення до зазнач. категорії осіб. Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини та Всесвіт. декларації про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей посилило увагу громадськості до проблем дітей-інвалідів, викликало необхідність розроблення цілеспрямов. дій держави щодо створення найсприятливіших умов для їхньої інтеграції в систему сучас. сусп. відносин. Відтворення молодого покоління, збереження його фіз. й морал. здоров’я, забезпечення умов для якнайповнішої реалізації потенцій. можливостей кожної дитини стали пріоритет. напрямками Нац. програми «Діти України». Для виконання цієї програми Ін-т дефектології АПНУ розробив Концепцію спец. освіти осіб з фіз. та псих. вадами на найближчі роки та перспективу і Концепцію реабілітації дітей-інвалідів та дітей з обмеженими фіз. та розумовими можливостями. На сучас. етапі розв’язання проблем вивчення, навчання та виховання А. д., підготовкою їх до самост. життя займаються науковці Ін-ту дефектології АПНУ, колективи дефектологічних ф-тів НПУ ім. М. Драгоманова, Кам’янець-Подільського та Слов’ян. пед. ун-тів, Київ. НДІ отоларингології ім. О. Коломійченка. Значну різноаспектну роботу з А. д. проводять навч.-реабілітац. центри: у Києві – СУВАГ (Система універсальної вербальної аудіології проф. Губеріна), центри слухової реабілітації – ВАБОС (абревіатуру утворено від перших букв імен засновників центру), «Аврора»; у Львові – «Джерело», «Еліта», «Левеня». Роботу з важл. напрямків дефектол. досліджень очолюють В. Бондар, С. Максименко, В. Синьов, М. Ярмаченко, Є. Соботович та ін. вчені. В Україні суттєву допомогу в реабілітації осіб з вадами психофіз. розвитку, зокрема сенсорними, надають Укр. т-во глухих (УТОГ) та Укр. т-во сліпих (УТОС) – обидва у Києві, які мають значну кількість навч.-вироб. підпр-в, закладів культури та ін. Укр. дефектологи дають оптиміст. прогноз щодо можливостей розвитку осіб з психофіз. вадами, які за відповід. умов навч.-корекційної роботи можуть досягти значних успіхів у різних видах діяльності. Так, лише серед глухих є засл. працівники культури (В. Скурчинський), промисловості (Ю. Максименко), засл. артисти (В. Стьопкін) та інші. У Києві діють літ. об’єдн. «Відлуння» і театр «Веселка»; багатьом відомі імена художників М. Поплавка, В. Тимошенка, О. Саєнка та ін., скульпторів В. Борисанова, Ф. Кірназі, поетів Ю. Соловйової, Г. Швець, М. Нирова, І. Дуценка, О. Краснокутської та ін. Плідно працюють сліпі канд. пед. н. О. Фесенко, І. Таран – гол. ред. г. «Промінь» (Київ) і ж. «Заклик» (Київ) та ін. Система навч.-вихов. корекційної роботи з А. д. в Україні дозволяє значною мірою компенсувати наявні аномалії, сприяє здобуттю ними відповід. рівня освіти (включаючи вищу), профес. підготовки, інтеграції в сусп-во.

Літ.: Основы обучения и воспитания аномальных детей. Москва, 1965; Власова Т. А., Певзнер М. С. О детях с отклонениями в развитии. Москва, 1973; Ярмаченко Н. Д. Проблемы компенсации глухоты. К., 1976; Выготский Л. С. Основы дефектологии. Ч. 1 // Собр. соч. Т. 5. Москва, 1983; Коберник Г. Н., Синев В. Н. Введение в специальность дефектология. К., 1984; Еременко И. Г. Олигофренопедагогика. К., 1985; Юн Г. Дети с отклонениями / Пер. с нем. Кишинев, 1987; D. Hallahan, J. Kauffman. Exceptional children. Englewood Cliffs. New York, 1988; Лубовский В. И. Психологические проблемы диагностики аномального развития детей. Москва, 1989; Концепція спеціальної освіти осіб з фізичними та психічними вадами на найближчі роки та перспективу. К., 1996; Стадненко Н. М. та ін. Методика діагностики відхилень у розумовому розвитку. К., 1998.

В. І. Бондар, В. В. Засенко

Стаття оновлена: 2001