Антагонізм соціальний - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Антагонізм соціальний

АНТАГОНІ́ЗМ СОЦІА́ЛЬНИЙ (грец. ἀνταγώνισμα – суперечка, боротьба, лат. socialis – громадський) – форма соціальних суперечностей або конфліктів між класами (групами, спільнотами), що характеризується непримиренністю економічних інтересів, позицій, систем цінностей і гострою боротьбою між їх суб’єктами-носіями. Особливістю А. с. є те, що пов’язані з ним суперечності можуть бути розв’язані тільки шляхом взаємної боротьби, яка призводить або до повної деструкції того соціуму, в якому вона точиться, або ж до виходу соціуму в якісно новий стан зі зняттям суперечностей чи подоланням їхнього антагоніст. характеру. Категорія А. с. притаманна передусім марксист. соціології, згідно з якою цей феномен, по-перше, зумовлюється експлуататор. приватновласн. відносинами (привласненням меншою частиною сусп-ва додатк. вартості, виробленої більшою його частиною); по-друге, пов’язаний лише з певними фазами розвитку продукт. сил сусп-ва (їх відносно низьким рівнем) і, отже, має історично минущий характер; по-третє, долається шляхом соц. революції, діалект. перетворенням одного сусп. ладу на інший. А. с. має місце як у тих суперечностях, що стосуються розвитку приватновласн. (експлуататор.) сусп-в, так і в тих, що становлять основу їхнього існування (функціонування). Якщо розглядати А. с. стосовно капіталізму, то в першому випадку (суперечності розвитку) йдеться, за К. Марксом, про суперечність між сусп. характером засобів вироб-ва і приватновласн. формою їх привласнення, у другому (суперечності функціонування або суперечності самої форми існування капіталіст. ладу) – про суперечності між працею і капіталом. Проте марксист. соціологія не розрізняє ці різновиди суперечностей, а поєднує їх, вбачаючи лише рев. шлях їх подолання. Однак істор. практика свідчить, що суперечності між працею і капіталом мають функціон. характер і розв’язуються в такій формі боротьби (між роботодавцями-власниками і профспілками, що репрезентують інтереси робітників, за арбітраж. ролі держави), яка не завжди призводить до соц. вибуху. Хоч у найбільш теор. систематиз. вигляді А. с. постає саме в марксист. соціології, це поняття виникло задовго до К. Маркса. Неабияке місце воно посідало в соціол. поглядах Т. Гоббса, який розглядав А. с. саме як форму існування капіталіст. сусп-ва, ототожнюючи останнє з люд. сусп-вом як таким. Він тлумачив А. с. як одну з одвіч. і вихід. засад люд. буття, коли «війна всіх проти всіх» породжує інституціональні (державні) чинники, завдяки яким сусп-во утримується в межах «соц. порядку» і віднос. взаємоузгодженості протилеж. інтересів. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. ідеї інтернального характеру А. с., що походять від Т. Гоббса, розвивав Г. Зіммель, розглядаючи – у дещо абстрактно-формаліз. формі – «антагоністичну тенденцію» як похідну від соціально масштабнішого та глибшого процесу – дисоціації, що діє на противагу асоціації («моністичній тенденції»). На відміну від К. Маркса, який акцентував на зовнішніх чинниках, соц.-екон. детермінантах А. с., Г. Зіммель уважав, що останній породжується інстинктом ворожнечі, люд. «потребою ненавидіти й боротися», а в ширшому контексті розглядав його як негатив. бік соц. взаємодії. У сучас. конфліктології категорія «А. с.» трапляється зрідка, фактично вона трансформувалась у такі поняття, як «гострий соціальний конфлікт» або «насильницький характер конфлікту», що часто вживаються в діалект. конфліктології Р. Даррендорфа. В Україні ідеї А. с. мали місце в соціол. поглядах С. Подолинського, І. Франка, М. Туган-Барановського (кін. 19 – поч. 20 ст.), О. Назарчука, С. Рудницького, Д. Садинського (20– 30-і рр. 20 ст.). Більшість із зазначених наук. та громад. діячів були знайомі з марксист. концепцією, повністю або частково поділяли її. Проте для них було властивим прагнення синтезувати марксист. ідею клас. боротьби з соціал-дарвініст. поглядами одвічної боротьби за існування та гоббсівським принципом «війни всіх проти всіх» (С. Подолинський, С. Рудницький, Д. Садинський). При цьому витоки антагоніст. ворожнечі між людьми укр. суспільствознавці, зокрема С. Подолинський, вбачали переважно не в «людській натурі», не в біол. засадах люд. буття, а у «відносинах господарських», які змушують найманих робітників працювати «чужими машинами та чужим струментом для чужого здобутку». Що ж до «боротьби за існування» (конкуренції), то не вона сама собою, а матеріал. умови життя створюють у сусп-ві ворожнечу, в якій конкуренція між індивідами є лише механізмом добору, селекції конкрет. людей, їх «розміщення» на ієрарх. сходинах соц. структури сусп-ва. Поділяючи погляди К. Маркса на класово-антагоніст. характер істор. процесу, на непримиренність клас. інтересів, відомий укр. економіст і соціолог М. Туган-Барановський водночас виступав проти абсолютизації ним визначал. ролі А. с. в житті сусп-ва, звертаючи увагу на об’єднавчу роль заг.-люд. чинників, духов. культури, морал. та естет. цінностей. На думку М. Туган-Барановського, сам собою клас. антагонізм не має конструктив., життєстверджувал. засад і ніяк не може бути критерієм «калакогатії» – єдності добра, істини і краси. Розвиток заг.-люд. культури обмежує соц. поле і гостроту міжкласових конфліктів, тому, як стверджував учений, у цивілізов. сусп-ві боротьба між класами точиться уже не за фіз. виживання, а за вільніше, повніше, культурніше існування.

Літ.: Туган-Барановский М. Теоретические основы марксизма. С.-Петербург, 1906; Винниченко В. Про мораль пануючих і мораль пригноблених: Одвертий лист до моїх читачів і критиків. Л., 1911; Франко І. Наука і взаємини з працюючими класами // Зібр. тв. Т. 45. К., 1986; Васюта С. І. Історичний генезис і сучасний стан соціально-екологічних протиріч урбанізованих територій України. Л., 1995; Барков В. Ю. Украина сегодня: политические, социальные и национальные детерминанты развития. К., 1998; Бех В. П. Социальный организм: Философско-методологический анализ. З., 1998; Власенко Д. Идея «сильного слабого государства» и противоречия либеральных схем модернизации общества. О., 1998; Данильян О. Г. Соціальні протиріччя у посттоталітарних системах. Методологія дослідження та розв’язання. Х., 1998; Можаровський В. Конфлікт та консенсус (До використання ідей та моделей конфліктологічної теорії Л. Козера) // Схід. 1998. № 6; Барков В. Ю. Социально-политический идеал в массовом сознании Украины. К., 1999.

Є. І. Суїменко

Стаття оновлена: 2001