Асканійська тонкорунна порода овець - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Асканійська тонкорунна порода овець

АСКАНІ́ЙСЬКА ТОНКОРУ́ННА ПОРО́ДА ОВЕ́ЦЬ – вовно-м’ясна порода овець. Вивів М. Іванов 1925–34, схрещуючи місц. мериносів із амер. рамбульє та прекос. Це перша укр. порода меринос. овець. Апробовано 1935 з назвою «асканійський тип рамбульє», а 1949 перейм. на асканійську тонкорунну. Завдяки своїм високим племінним і продуктив. якостям у свій час мала знач. вплив на розвиток тонкорунного вівчарства України, республік СРСР та деяких ін. країн.

Її використовували при створенні порід: кавказького, азербайджанського гірського мериноса, радянського мериноса, сальської, забайкальської, красноярської та ін. 1979–93 проведено цілеспрям. роботу з удосконалення вовнових якостей породи шляхом формування перспектив. типу методами чистопородної селекції та використанням австралій. мериносових баранів. Новий тип апробований і затверджений як «таврійський внутрішньопородний тип асканійських тонкорунних овець». Вівці цього типу характеризуються доброю пристосованістю до природ. умов Пд. України, мають міцну конституцію. Середня жива маса баранів-плідників 115–135 кг (макс. 183 кг), вівцематок – 55–65 кг (макс. 105 кг). Настриг митої вовни у дорослих баранів – 7–9 кг, у кращих – 12–13 кг, у вівцематок – 3,5–3,8 кг. Вовна густа, типово камвольна; довж. її у баранів – 10–12 см, у вівцематок – 9 – 10 см. Плодючість вівцематок за першим ягнінням 105– 110 %, за наступними – 130– 140 %. М’ясні показники овець високі. Генеалогічну структуру складають: внутр.-породний тип, три завод. типи, австралізовані лінії та споріднені групи кращих баранів. Розводять у госп-вах Херсон., Запоріз., Микол., Дніпроп., Кіровогр. та Луган. обл. За комплексом якісних показників мериносова вовна цих овець відповідає кращим світ. стандартам.

Літ.: Іванов М. Ф. Вівчарство. Х., 1928; Його ж. Курс вівчарства. К.; Х., 1950; Гребень Л. К., Бозриков К. А., Летучев К. П. Племенная работа с тонкорунными овцами асканийской породы. Москва, 1951; Гребень Л. К. Тонкорунне вівчарство на Україні. К.; Х., 1952; Бозриков К. Основные вопросы племенной работы с овцами асканийской породы в колхозах и совхозах юга УССР // Развитие овцеводства на юге Украины. К., 1961; Государственная племенная книга овец асканийской породы. К., 1983. Т. 12; 1985. Т. 13; Летучев К. П. Асканийская порода овец. К., 1991; Дяченко Л. С., Стороженко В. В. Продуктивність ярок асканійської тонкорунної породи залежно від рівня протеїну в раціонах // ВАН. 1994. № 8; Антонець О. Г. Взаємозв’язок тонини вовни з основними селекційними ознаками вівцематок асканійської тонкорунної породи // Вівчарство. 1995. Вип. 28; Підорич І. В. Спадковість основних селекційних ознак у ярок асканійської тонкорунної породи // Там само; Іовенко В. М., Глазко В. І. Внутрішньопородна диференціація генетичної структури асканійських мериносів // Агроекологія і біотехнологія: Зб. наук. пр. 1998. Вип. 2; Нежлукченко Т. І. Використання інформаційно-статистичних методів оцінки рівня консолідації нового типу овець асканійської тонкорунної породи // Розведення і генетика тварин: Міжвід. темат. наук. зб. 1999. Вип. 31–32.

Г. К. Даниленко

Стаття оновлена: 2001