Асканійська тонкорунна порода овець

Визначення і загальна характеристика

АСКАНІ́ЙСЬКА ТОНКОРУ́ННА ПОРО́ДА ОВЕ́ЦЬ  — вовно-м’ясна порода овець. Вивів М. Іванов 1925–34, схрещуючи місц. мериносів із амер. рамбульє та прекос. Це перша укр. порода меринос. овець. Апробовано 1935 з назвою «асканійський тип рамбульє», а 1949 перейм. на асканійську тонкорунну. Завдяки своїм високим племінним і продуктив. якостям у свій час мала знач. вплив на розвиток тонкорунного вівчарства України, республік СРСР та деяких ін. країн.

Її використовували при створенні порід: кавказького, азербайджанського гірського мериноса, радянського мериноса, сальської, забайкальської, красноярської та ін. 1979–93 проведено цілеспрям. роботу з удосконалення вовнових якостей породи шляхом формування перспектив. типу методами чистопородної селекції та використанням австралій. мериносових баранів. Новий тип апробований і затверджений як «таврійський внутрішньопородний тип асканійських тонкорунних овець». Вівці цього типу характеризуються доброю пристосованістю до природ. умов Пд. України, мають міцну конституцію. Середня жива маса баранів-плідників 115–135 кг (макс. 183 кг), вівцематок — 55–65 кг (макс. 105 кг). Настриг митої вовни у дорослих баранів — 7–9 кг, у кращих — 12–13 кг, у вівцематок — 3,5–3,8 кг. Вовна густа, типово камвольна; довж. її у баранів — 10–12 см, у вівцематок — 9 — 10 см. Плодючість вівцематок за першим ягнінням 105– 110 %, за наступними — 130– 140 %. М’ясні показники овець високі. Генеалогічну структуру складають: внутр.-породний тип, три завод. типи, австралізовані лінії та споріднені групи кращих баранів. Розводять у господарствах Херсон., Запоріз., Микол., Дніпроп., Кіровогр. та Луган. обл. За комплексом якісних показників мериносова вовна цих овець відповідає кращим світ. стандартам.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю