Аскеназі Шимон - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Аскеназі Шимон

АСКЕНА́ЗІ Шимон (Askenazy Szymon; 28. 12. 1866, за ін. даними – 23. 12. 1865, с. Завихост Радомської губ., нині Польща – 22. 06. 1935, Варшава) – польський історик. Чл. Краків. академії знань (1910). Почес. чл. Польс. істор. т-ва (1924). Навч. на правничому ф-ті Варшав. ун-ту (1883–87), де отримав ступ. д-ра права. Згодом вивчав історію на філос. ф-ті Ґеттінґен. ун-ту (1889–93), після закінчення якого отримав ступ. д-ра філософії. Стажувався в б-ці ім. Оссолінських (1894–97, нині ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ). Від 1897 працював у Львів. ун-ті, де від 1902 мав ступінь надзвичай. професора. У травні 1907 очолив новостворену каф. історії нового часу зі спец. оглядом польс. історії. Офіційно перебував на цій посаді до листопада 1919, коли відмовився від кер-ва каф., однак фактично завершив викладання у Львові з поч. 1-ї світ. війни. Під час війни перебував у Швейцарії, був одним із засн. ком-ту допомоги жертвам війни у Польщі та видавців часопису «Moniteur Polonais». Робив численні спроби отримати посаду проф. Варшав. ун-ту, однак лише 1928 адміністрація ун-ту надала йому титул почес. професора, від якого А. рішуче відмовився. 1920–23 – представник Польщі у Лізі Націй. За своїми поглядами був близький до «пілсудчиків». Спеціалізувався в галузі політ. історії Польщі 19–20 ст., залишаючи осторонь її екон. проблеми. Вів гостру полеміку з представниками краків. істор. школи, протистояв песимізмові в поглядах на історію Польщі, засуджував політ. угодовство. Обстоював і поширював тезу про можливість відбудови незалежної Польщі. Своїми творами, написаними досконалим літ. стилем, пробуджував незалежницькі настрої серед польс. сусп-ва. Творець львів. школи польс. істориків – «школи Аскеназі», з якої вийшли відомі науковці К. Моравський, М. Льорет, А. Скалковський, А. Прухнік, Я. Лєщинський, К. Рудницький, В. Конопчинський та ін.

Тв.: Rosja-Polska 1815–1830. Lwów; Warszawa, 1907; Napoleon a Polska. T. 1–3. Warszawa, 1918–19; Książe Józef Poniatowski, 1763–1813. Wyd. 4. Warszawa, 1922; Łukasiński. T. 1–2. Warszawa, 1929.

Літ.: J. Dutkiewicz. Szymon i jego szkoła, Warszawa, 1958; H. Barycz. Na przełomie dwóch stuleci. Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1977; A. Zagorski. Szymon Askenazy // Historycy warszawscy ostatnich dwóch stuleci. Warszawa, 1986.

Р. М. Шуст

Стаття оновлена: 2001