Аскетизм

АСКЕТИ́ЗМ (від грец. ἀσκητής — на­вчений вправам) — концепція, спосіб життя, що полягає у добровільній від­мові від жит­тєвих благ та насолод в імʼя спасі­н­ня. Пропаганда А. властива тим релігіям, що роз­глядають земний світ як царство зла, вважаючи від­мову від нього — боговгодною справою. У християнстві А. — форма морал. вдосконале­н­ня. Основоположники християн. А. — Антоній Великий, Павло Фівейський, Пахомій Великий та ін. А. практикується в широкому діапазоні — від поміркованих до крайніх форм. Серед них: приборка­н­ня «грішної плоті», без­шлюбність, по­стійна молитва, тривале мовча­н­ня, самокатува­н­ня тощо. В епоху середньовіч­чя виникали аскет. чернечі ордени, напр., убогих і босоногих ченців, братства самокатівників (флагелантів) тощо. Різні су­спільно-політ. вче­н­ня критикували А. за його крайній індивідуалізм і антисоц. спрямованість. Гуманісти епохи Від­родже­н­ня проти­ставляли йому ідеал щасливої людини. Реформація висунула принцип світського А., що регламентував земні радощі не задля спасі­н­ня, а для морал.-психол. мобілізації людини до інтенсив. ділової активності. В ідеології антифеод. рухів 16–17 ст. А. низів виражав протест проти роз­коші і марнотного способу життя вельмож та вищого духовенства, що від­ображено у віровчен­ні багатьох сучас. сект. Метою А. може бути досягне­н­ня свободи від потреб, зосередже­н­ня волі, досягне­н­ня над­природ. здібностей (напр., йога) тощо. Мотивом А. може бути від­мова від користува­н­ня привілеями в умовах сусп. нерівності. В Україну А. принесли грец. ченці. Його центром згодом стала Києво-Печерська лавра, де набула пошире­н­ня одна з форм А. — усамітне­н­ня. А. в Україні вирізнявся від­сутністю крайнощів і роз­глядався в народі як один із способів досягне­н­ня морал. досконалості. У сучас. катол. теології помітна тенденція істотно послаблювати наголос на аскетизмі.

М. М. Закович

А. у світському житті — надмірна вимогливість до себе і самооб­меже­н­ня у повсякден­ні. А. ґрунтується на проти­ставлен­ні сакрального і профан­ного. У СРСР А. як особл. вимогливість до себе в офіціоз., санкціон. жит­тєписах часто приписували борцям за світ. пере­могу комунізму. Ви­значений компарт. ідеологією тип більшовицького А. ві­домий і в укр. рад. літературі та мистецтві. Елементи А. простежуються також у культових описах нац. героїв. Сакралізація борців за нац. справу через міфологізацію їхнього А. типова для багатьох народів, зокрема тих, що звільнилися від комуніст. диктатури. А. продовжує ві­ді­гравати величезну роль у роз­витку ідеалізов. за­мкнутих структур, як-от монастирі, секти, партії з тоталітар. ідеологією, терорист. угрупува­н­ня, міленістичні та апокаліптичні рухи.

О. А. Герасимчук

Завантажити статтю