Асоціація

АСОЦІА́ЦІЯ (лат. associatio — зʼ­єд­на­н­ня, сполуче­н­ня, від associo — зʼ­єд­ную) — форма обʼ­єд­на­н­ня людей для спів­праці заради досягне­н­ня певної спільної мети. Мотиви такого обʼ­єд­на­н­ня різноманітні і можуть стосуватися як заг. про­блем екон., політ., культур. характеру, так і досить вузьких, конкрет. зацікавлень не­значної кількості осіб. Його ви­значальна риса — добровільність. Будь-яка А. утворюється на основі доброї волі осіб, які входять до її складу. Цей факт породжує ще дві характерні ознаки А. — активну позицію її членів у досягнен­ні обʼ­єд­нув. мети і реальну можливість продуктив. по­єд­на­н­ня їхніх колект. «інтелектуальних схем», або ідей з індивід. вольовими зуси­л­лями кожної окремої особи. А. як соц. явище сприяє подолан­ню альтернативи комунітаризм (коли наголошується момент колект., спільного стосовно індивідуального) — антикомунітаризм (коли пріоритетним щодо спільного вважається індивідуальне, окреме). На рівні А. ця суперечність послаблюється завдяки тому, що індивід. воля сприйнятлива до ро­зумно вибудуваних заг. ідей-цілей, що здатні до еволюц. змін (за змістом, системою аргументів, логікою та стилістикою викладу) від­повід­но до індивід. очікувань та зусиль конкретних чл. А. Взаємодоповнювальність чин­ників волі та ро­зуму створює оптимально сприятл. умови для досягне­н­ня спільних цілей.

У заг.-філос. аспекті А. як соц.-організац. одиниця є своєрід. формою зня­т­тя суперечності між єд­ністю та різноманітністю, втіле­н­ням у соц. стосунках динамічно-кон­структив. сторони плюралізму, орієнтов. на єд­на­н­ня людей на під­ставі вільно обраних спільних цілей. Через урізноманітне­н­ня сфер локального вибору та діяльності від­бувається згуртува­н­ня, а не роз­ʼ­єд­на­н­ня людей. З по­гляду соц. та політ. філософії ін­ститут А. є однією з характерних прикмет демократ. су­спільства, важливим соц. механізмом урівноваже­н­ня двох тенденцій — централістичної, носієм якої ви­ступає адм.-упр. апарат, і від­центрової, закладеної в цілях та діяльності, що ґрунтуються на приват. ініціативі. На важливість виріше­н­ня цього пита­н­ня у контекс­ті науки управлі­н­ня вказували у 19 ст. фундатори соц. та політ.-філос. досліджень ролі А. в су­спільстві Дж. Ст. Мілль та А. де Токвіль. Низка висловлених ними ідей актуальна для будь-якого демократ. су­спільства, особливо в період його становле­н­ня. Зокрема для сучас. укр. су­спільства, знесиленого тривалим панува­н­ням імперського тоталітаризму, плідними є ідеї про значе­н­ня актив. приват. діяльності під егідою А. як для індивід. творчого роз­витку особи, її самореалізації, так і для становле­н­ня громадян. сві­домості, почу­т­тя причетності до заг.-сусп. справ. Дж. Ст. Мілль від­значав, що «вільні асоціації» облаштовують «практичний бік політичного вихова­н­ня вільного народу», вводять індивіда у сферу близьких йому спільних інтересів, допомагають долати егоїзм, притаман­ний ліберал. демократії. А. де Токвіль під­креслював, що американці боролися з індивідуалізмом, зумовленим рівністю, за допомогою свободи і в такий спосіб його здолали. Для сучас. України кон­структив. потенціал має ідея взаємо­впливу між громад. та політ. А. Громад. обʼ­єд­на­н­ня створюють ґрунт для політ. А., а ті сприяють роз­виткові і вдосконален­ню перших. А. де Токвіль вважав, що участь у політ. обʼ­єд­на­н­нях слід роз­глядати як без­коштовну школу, де кожний громадянин спроможний ви­вчити «загальну теорію створе­н­ня асоціацій». А., повʼязаним з періодич. пресою, належить важл. роль у морал. вихован­ні та інтелект. роз­виткові громадян, у справі культивува­н­ня пресою, особливо газетами, почу­т­тя від­повід­альності перед своїм читачем, адже «газети створюють асоціації, а асоціації засновують газети» (А. де Токвіль). З теоретиків націоналізму до про­блеми А. звертався Дж. Мац­ціні. Його ідейний доробок у цій галузі не втратив своєї актуальності і для сучас. України, і для людства в цілому. Він роз­глядав А. як засіб про­гресу, оскільки світ потребує перед­усім морал. єд­ності, яка може ґрунтуватися «лише на асоціації рівних і вільних людей та націй».

Поня­т­тя «А.» використовують також у психології, де під А. ро­зуміють субʼєкт. образ існуючих поза сві­домістю людини звʼязків між явищами і предметами реального світу. Фізіол. механізмом А. є тимчас. нерв. звʼязки, які утворюються в центр. нерв. системі під впливом обʼєктивно діючих по­дразників. Свого часу Аристотель поділяв А. на чотири види: за схожістю, контрастом, суміжністю у просторі, часі. Термін «А.» у психологію за­провадив Дж. Локк для по­значе­н­ня звʼязку між уявле­н­нями, викликаними випадк. збігом подій у часі. У хімії А. — це сполуче­н­ня молекул або іонів у групи під впливом сил між­молекуляр. взаємодії електр. природи. А. виникає у роз­чинах електролітів внаслідок кулонів. взаємодії між іонами.

Літ.: Милль Дж. Ст. Цивилизация. Токвиль о демократии в Америке // Рас­суждения и ис­следования: полит., филос., истор. / Пер. с англ. С.-Петербург, 1864; 1865. Ч. 1, 2; J. St. Mill. On Liberty // Utilitarianism. On Liberty. Essay on Bentham. Cleveland, 1963; Де Токвиль Ал. Демократия в Америке / Пер. с франц. Москва, 1992; Лісовий В. Феномен громадянства // Культура — ідеологія — політика. К., 1997; Мац­ціні Дж. Зверне­н­ня до італійців. Про­грама «Roma dei Popoio» 1871 р. / Пер. з італ. // Націоналізм: Антологія. К., 2000.

Н. П. Поліщук

Завантажити статтю