Асоціація пролетраських музикантів України - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Асоціація пролетраських музикантів України

АСОЦІА́ЦІЯ ПРОЛЕТА́РСЬКИХ МУЗИКА́НТІВ УКРАЇ́НИ (АПМУ) – ліворадикальне творче об’єднання молодих українських радянських композиторів. Існу-вала 1929–32. Центр містився в Харкові, філії – у Києві, Одесі та Дніпропетровську. Створ. під впливом Рос. асоц. пролетар. музикантів і фактично була ретранслятором її ідей в Україні. Виникла після розколу Асоціації революційних композиторів України (АРКУ), об’єднавши її членів та деяких представників Всеукраїнського товариства революційних музикантів (ВУТОРМ). Ідейні засади АПМУ ґрунтувалися на вульгарно-соціол. розумінні мист-ва як мех. відтворення класової боротьби на «культурному фронті». Її пропагандист. риторика була пройнята вкрай войовничою фразеологією, демонстрат. неприйняттям усього, що не вкладалося в рамки «пролетарського мистецтва», а дописи «апмівців» мали виразні ознаки політ. доносу. Абсолютизуючи жанр мас. пісні, «апмівці» виробляли тематику та ідею «загальнозрозумілості» музики трудящими масами і відповідні критерії «оцінки» ін. жанрів і темат. струменів творчості: опера, симфонія, камерна музика вважалися вартими уваги лише тоді, коли відповідали канонам мас. пісні і надихали аудиторію на соціаліст. буд-во. Протиставляючи профес. мист-во самодіяльному (як «істинно пролетарському»), одних класиків муз. культури іншим винятково за ідей. спрямуванням, «апмівці» влаштовували брутал. шельмування класиків укр. музики (М. Лисенко – «буржуазний націоналіст», К. Стеценко – носій «музичної попівщини», відомий диригент і пропагандист нар. мист-ва Г. Давидовський – «малоросійський халтурник»), паплюжили діяльність ін. муз.-творчих угруповань (зокрема ідейно близьких – АРКУ, ВУТОРМ), публічно «викривали» митців «сумнівного» соц. походження тощо. Використовуючи машкару «незалежної» мист. інституції, правлячі кола тоталітар. режиму фактично наділили АПМУ повноваженнями «муз. жандарма» України, розглядаючи цю «громадську» орг-цію як засіб озвучування своїх істин. намірів щодо муз. культури, перетворення митців на пересічних «ідеологічних функціонерів», свідомої профанації укр. нац. культури. Найпоказовішими щодо ідей. платформи АПМУ були дописи її відп. секр. О. Білокопитова «Проти фокстрота і джаз-банда», «Проти циганщини в музиці» (обидва – 1931), «Музикознавство на боротьбу з ворожою музикою» (1932) тощо, у царині муз. творчості – вокал.-симф. поема «Штурм Тракторного» М. Коляди (1932). Серед чл. АПМУ – О. Арнаутов, Ф. Богданов, В. Борисов, О. Дашевський, М. Коляда, Т. Шутенко. В АПМУ розпочинали свою творчу діяльність П. Гайдамака, А. Штогаренко, Р. Верещагін та ін. композитори, переважно студенти Харків. консерваторії. Більшість чл. АПМУ згодом відійшла від її ідей. настанов. Найортодоксальнішу позицію зберіг музикознавець В. Довженко, який упродовж 40–50-х рр. брав активну участь у кампаніях проти «формалізму», «націоналізму» та «безрід. космополітизму» в укр. музиці, а згодом став одним із лідерів консерват. табору в укр. муз. культурі. АПМУ ліквідовано разом з ін. мист. угрупованнями згідно з постановою ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» (1932).

Літ.: Довженко В. Нариси з історії української радянської музики. Ч. 1. К., 1957; Розвиток української культури за роки Радянської влади. К., 1967; Історія української музики. К., 1992. Т. 4.

О. О. Різник

Стаття оновлена: 2001