Асоціація революційних композиторів України - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Асоціація революційних композиторів України

АСОЦІА́ЦІЯ РЕВОЛЮЦІ́ЙНИХ КОМПОЗИ́ТОРІВ УКРАЇ́НИ (АРКУ) – музично-громадське об’єднання лівацького спрямування. Існувало у Харкові 1927–31. Програмні засади АРКУ мали еклект. характер: з одного боку, вона проголошувала орієнтацію на жанри академ. муз. культури (оперна, симф., камерно-інструм. та вокал. музика), пріоритет міської культури в сполученні з питомо укр. нац. засадами, з другого – зверненість до мас. робітн. аудиторії, культивування рев. та індустр. тематики, пропаганду «пролетарського інтернаціоналізму», добір профес. муз. кадрів за класово-ідеол. ознаками. Естет. засади АРКУ найповніше викладено в одній з відозв його засн. і голови, харків. композитора В. Костенка: «Класова музика мусить бути оптимістичною і бадьорою, без ліричних зітхань ..., форма музичних творів повинна бути ясною, нескладною ... й без зловживання зовнішніми ефектами. Характер творчості – у дусі народної пісні, але без рабського копіювання останньої; при цьому треба уникати суб’єктивної лірики». Взірцем майбут. розвитку укр. музики АРКУ проголосила творчість М. Вериківського і П. Козицького (хоча вони й очолювали альтернативне Музичне товариство ім. М. Леонтовича, а згодом Всеукраїнське товариство революційних музикантів). Серед зразків втілення естетики АРКУ – симфонія «1917 рік» В. Костенка (ймовірно, 1927), симф. сюїта «Дніпрельстан» Ю. Мейтуса (1928), «Індустріальна поема» В. Нахабіна (1931). Згідно з намірами засновників, АРКУ в перспективі мала об’єднати всі інші муз.-громад. орг-ції України, але 1928 в ній стався розкол, з числа найрадикальніших представників (О. Арнаутова, Ф. Богданова, В. Борисова, О. Дашевського, М. Коляди) 1929 створ. Асоціацію пролетарських музикантів України. Того ж 1929 АРКУ була перетворена в Орг-цію пролетар. композиторів України (ОПКУ). 1931 АРКУ–ОПКУ самоліквідувалася.

О. О. Різник

Стаття оновлена: 2001