Ассирійці

АССИРІ́ЙЦІ — один із найдавніших народів світу, прабатьківщиною якого є Месопотамія (Дворіч­чя). Сучасні А. компактно живуть в Іраку і на деяких тер. Туреч­чини, Ірану, Сирії; значна їх частина роз­порошена в багатьох країнах світу, зокрема й в Україні. Згідно з сучас. ас­сирій. джерелами нині заг. кількість А. у світі становить 3 млн осіб. Щоправда, офіц. статистика деяких держав або занижує справжню чисельність А., які живуть у їхніх країнах, або взагалі від­мовляє їм у праві на самоідентифікацію. Та й самі А. часто приховують свою нац. належність з мотивів без­пеки чи з ін. причин.У кін. 4 тис. до н. е. більшу частину Нижньої (Пд.) Месопотамії населяли шумери, а її пн. периферію — сх.-семіт. племена, які в серед. 3 тис. до н. е. під­корили Шумер і створили могутню державу з центром у м. Аккад (Агаде). Зрештою назва Аккад пере­йшла на всю державу, а її народ стали називати ак­кадцями. У 3 тис. до н. е. аккад. вихідці з Нижньої Месопотамії заселяли Верх­ню Месопотамію і на р. Тигр заснували м. Ашшур (Ассур), на­зване так на честь їхнього общин. бога. На­прикінці 3 тис. до н. е. під владою цього міста у Верх­ній Месопотамії знаходилися землі, що обʼ­єд­налися у державу, яку називали Країною Аш­шура, або Аш­шуром. Звідси — назва Ас­сирія (під такою на­звою ця країна згадується в Біблії та багатьох істор. джерелах). Починаючи від 14 ст. до н. е., Ас­сирія під­корила всю Верх­ню Месопотамію та низку ін. регіонів, у 8–7 ст. до н. е. досягла найбільшого роз­квіту та могутності, а на­прикінці 7 ст. до н. е. була роз­громлена обʼ­єд­наними силами мідійців, вавилонян та скіфів. Але ас­сирій. народ зберіг самобутність, мову і культуру. Від 14 ст. до н. е. в Месопотамію із Зх. проникали арамей. племена, прабатьківщиною яких була Аравія. У процесі багатовік. спів­існува­н­ня А. та арамеїв від­булося їхнє зли­т­тя у єдиний народ, який засвоїв ас­сирій. культуру, традиції, звичаї; роз­мовляв суміш­шю ас­сиро-вавилон. та арамей. мов, на основі яких пізніше виникла сучасна ассирійська (чи арамейська) мова. Подальша історія А. тісно повʼязана з християнством, яке вони прийняли в перші віки н. е. Це допомогло їм зберегти свою ідентичність серед ін. народів та релігій. Нині А. належать до трьох християн. конфесій. У старій літературі А. називали також «сирійцями». Вірмени називали А. «ас­сорі», від чого пішло спотворе­н­ня «айсори». Ві­домою з писем. джерел самона­звою, яка обʼ­єд­нує всі сучасні гілки А. і набуває дедалі більшого пошире­н­ня в світі, є слово «атурає». У 1915–18 від рук турец., курд., а потім іран. фанатиків загинуло понад пів­міль­йона А. Частині вдалося врятуватись на тер. Рос. імперії та на Близькому Сх., але від­тоді вони знов за­знавали ре­пресій та геноциду в Іраку, СРСР, Туреч­чині.

В Україну А. приходили на заробітки ще в 19 ст., частина з них оселилася. Нині в багатьох містах України живе кілька тисяч А., в основному нащадки тих А., які під час різанини 1915 змогли пере­селитися з Туреч­чини до Ірану, а 1918 разом з іран. А. рятувалися в Рос. імперії.

У 20–30-х рр. в СРСР діяла низка громад. організацій А., працювали школи, видавалися під­ручники, у Тбілісі виходила газета ас­сирій. мовою. До 1924 в Києві діяло пред­ставництво «Ас­сирійської національної делегації РРФСР», яке очолював О. Біт-Шумун. Його від­діл. були в ін. містах компакт. прожива­н­ня А. в Україні: Маріуполі, Полтаві, Юзівці (нині Донецьк) тощо. 1924 у Москві вихідці з України О. Алхазов та В. Ревазов створили спілку ас­сирійців «Хояд-Атур» (пізніше — «Хаядту», що означає «Єд­ність»), її від­діл. діяли у багатьох містах України, зокрема в Києві, Словʼянську та інших 1925–26 у Києві діяв Дім народів Сходу, в якому вирізнялася активністю Ас­сирій. секція, що мала драм. гурток та школу. Ас­сирій. школи були в Києві, Маріуполі, Харкові, Ромнах, Бердянську. Общини А. діяли у Києві при Михайлів. монастирі та Софій. соборі. Від 1925 почалися ре­пресії проти ас­сирій. діячів, було засуджено керівництво «Хаядту» та його від­діленнь. До 1937 всі організації та осередки культур., освіт. життя А. в СРСР було знищено, активістів заарештовано, вислано чи роз­стріляно. 1949 ре­пресії проти А. по­вторилися. А. дали плеяду ви­знач. людей у різних сферах життя. Серед них ви­значні науковці, діячі культури, військовики. Вихідцем із України був видат. хірург-онколог М. Давидов. У повоєн. період стають ві­домими музикант і педагог М. Хардаєв, художники М. Ісаханов та Б. Шумунов, поет Є. Варда та ін. У 60-х рр. науковцем з Алма-Ати І. Даниловим у Києві проведено неофіцій. цикл уроків ас­сирій. писемності. Такі ж неофіційні заня­т­тя з ас­сирій. мови проводилися 1982–83 та на поч. 90-х рр., але організувати ас­сирій. школу не вдалося. Нині діють ас­сирій. нац.-культ. товариства в Києві та ін. містах України, а також Ас­сирійська асоціація України. Знач. внесок у ви­вче­н­ня ас­сирій. історії та культури серед. віків зробила польс. дослідниця Н. Пігулевська. Фундам. праці проф. К. Церетелі присвячені діалектам та літ. ас­сирій. мові. У 60–70-х рр. зʼявилася низка досліджень про історію Ас­сирії та А. таких науковців, як І. Мар-Юхан­на, К. Матвєєв, Л. Саргізов, Д. Садаєв. Стародавню і сучасну ас­сирій. кухню ви­вчав польс. дослідник М. Абдал­ла.

Літ.: Бахтынский Ф. Ас­сирийцы (айсоры) в Киеве (этно­графические заметки) // СС. 1928. № 6; Косидовский З. Когда солнце было богом / Пер. с польс. 1968; Матвеев К. П. (Бар-Мат­тай), Мар-Юхан­на И. И. Ас­сирийский во­прос во время и после первой мировой войны. 1968; Матвеев К. П. Ас­сирийцы и ас­сирийская про­блема в новое и новейшее время. 1979; Садаев Д. Ч. История древней Ас­сирии. 1979; Оп­пенхейм А. Л. Древняя Месопотамия / Пер. с англ. 1980; Дандамаев М. А. Вавилонские писцы. 1983; История древнего Востока. Зарождение древнейших клас­совых обществ и первые очаги рабо­владельческой цивилизации. Ч. 2. Пере­дняя Азия. Египет. 1988 (усі — Москва); Мас­сон В. М. Первые цивилизации. Ленин­град, 1989; M. Abdalla. The Assyrian community of Qameshli in North-eastern Syria in the years 1925–1970 // Ethnologia Polona. 1992. Vol. 17.

П. М. Тамразов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю