Астеносфера

АСТЕНОСФЕ́РА (від грец. ἀσϑενής — слабкий і σφαῖρα — мʼяч, куля) — одна з важливих складових вертикального роз­різу Землі, шар, роз­ташований нижче літо­сфери, на глибині 50–200 км, залежно від геодинамічного типу того чи іншого сегмента тектоносфери. За геофіз. даними астено­сфер. шар вирізняють як зону зниже­н­ня швидкості пошире­н­ня сейсміч. хвиль (ін. назви А. — шар знижених швидкостей або хвилевід). Стан мантійної речовини в А. сприяє вʼязкій або пластич. течії, завдяки чому А. здатна гасити тектон. напруги в літо­сфері й шляхом повільних рухів по­ступово від­новлювати гідро­статичну рівновагу. Вважають, що специф. фіз. параметри А. зумовлені роз­витком явищ частк. роз­плавле­н­ня лерцолітового мантійного субстрату (А. Ринґвуд, 1981). З цієї точки зору, утворе­н­ня А. зумовлене досягне­н­ням у мантії певних термодинаміч. умов, зокрема пере­тином кривих геотерміч. градієнта й солідуса мантійних лерцолітів (рис. 1). Саме тому глибина заляга­н­ня А. є різною для океаніч. та континентал. регіонів. Океаніч. регіон від­різняється під­вищеним геотерміч. градієнтом, умови для частк. плавле­н­ня тут досягаються на порівняно малих глибинах (50– 60 км). Проте навіть у континентал. регіонах глибина заляга­н­ня поверх­ні А. коливається в досить широких межах, що, зокрема, зафіксовано для тер. України (рис. 2). Завдяки поширен­ню процесів селективного плавле­н­ня А. роз­глядають як джерело генерації первин­них мантійних магм, насамперед базальтових. Разом з тим латеральна невитриманість процесів плавле­н­ня зумовила виникне­н­ня уявлень про глобальну дис­кретність А., яку описують моде­л­лю астено­сфер. лінз або астено­сфер. областей. А. надається велике значе­н­ня у всіх геодинаміч. концепціях: від теорії ізо­стазії до сучас. концепцій тектоніки літо­сфер. плит, мантійної конвекції та мантійного діапіризму. Збагаче­н­ня А. роз­плавною фазою, яка має значно нижчу щільність та вʼязкість, ніж навколишній лерцолітовий субстрат, спричиняє по­стійну гравітац. не­стабільність у літо­сфері. Тому А. не лише сприяє релаксації напруг літо­сфери, а й сама періодично викликає літо­сферну мобілізацію завдяки міграції пластич. речовини, термал. збуджен­ню літо­сфери, магмогенерації й зароджен­ню рухливих доменів (астенолітів), які активно «втручаються» у літо­сферу. А. також роз­глядають як універсал. джерело різноманіт. речовини для формува­н­ня родовищ корис. копалин, зокрема нафти і газу. Глибин­ну будову Землі, зокрема А., в Україні впродовж багатьох років досліджують в Ін­ституті геофізики НАНУ. Різноманітні характеристики мантійної речовини і параметри А. в різні роки ви­вчали С. Суб­ботін, В. Сологуб, А. Чекунов, В. Старостенко, Р. Кутас, Ю. Оровецький. Геотермічні параметри А. досліджують також в Ін­ституті геології і геохімії горючих копалин НАНУ В. Осадчий і С. Варичев.

Літ.: Суб­ботин С. И. и др. Мантия Земли и тектогенез. К., 1968; Красовський С. С. та ін. Геологічна інтер­претація геофізичних матеріалів. К., 1973; Оровецкий Ю. П. Мантийный диапиризм. К., 1990.

Б. І. Малюк

Завантажити статтю