Астрофотометрія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Астрофотометрія

АСТРОФОТОМЕ́ТРІЯ (від астро…, грец. φῶς (φωτός) – світло і ... метрія) – розділ астрофізики, що розробляє методи і безпосередньо вимірює блиск та поверхневу яскравість небесних об’єктів. Осн. інструментом А. є фотометр, який монтується на телескопі для вимірювання потужності світл. потоку в певних ділянках електромагніт. спектра. За методами А. поділяють на абсолютну та відносну. За першим методом потік вимірюється в абсолют. одиницях (напр., у ерг/см2×с.×Гц), за другим – світл. здатність об’єкта виражається у т. зв. зоряних величинах відносно деяких стандарт. зірок. Обидва методи використовують багато типів реєстраторів електромагніт. випромінювання: фотопластинки (в минулому), телевізійні труби, фотопомножувачі, CCD-матриці тощо. Завдяки А. нині відомі яскравість та характер зміни блиску сотень тисяч зірок, галактик, планет та ін. небесних об’єктів. Вітчизн. А. набула знач. розвитку в працях В. Никонова (фотометрія зірок) та М. Барабашова (фотометрія планет).

Літ.: Тихов Г. А. Астрофотометрия. Петроград, 1922; Барабашов Н. П., Коваль И. К. Фотографическая фотометрия Марса со светофильтрами во время великого противостояния в 1956 г. Х., 1959; Комаров Н. С., Позигун В. А. и др. Спектрофотометрия звезд в диапазоне ЛЛ550-900 нм. К., 1983; Фотометрические и поляриметрические исследования небесных тел: Сб. науч. тр. К., 1985; Иванов Г. А. и др. Уравнение блеска в фотографической астрометрии. К., 1988; Лупішко Д. Ф. Фотометрія і поляриметрія астероїдів: результати спостережень та аналіз даних. Х., 1999.

О. Ф. Пугач

Стаття оновлена: 2001