Атлас лінгвістичний - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Атлас лінгвістичний

А́ТЛАС ЛІНГВІСТИ́ЧНИЙ – зібрання лінгвістичних карт, на яких відображені мовні явища і територія їх поширення. Об’єктом картографування можуть бути окремі мовні факти (слово, словоформа, фонема, звук) або мовне явище як цілісність. Картографування здійснюється на геогр. картах-бланківках за допомогою словесних написань (романська лінгвогеогр. школа) або одно- чи різнокольорових знаків у вигляді геом. фігур з різною внутр. модифікацією, а також різними видами штрихування, заливкою площин та ізоглосами. Матеріал для А. л. записують єдиною фонет. транскрипцією у попередньо визначених насел. пунктах за спец. програмою-питальником.

Необхідність у лінгвіст. картах постала перед ученими різних країн у 19 ст. У «Заметках о материалах для географии русского языка» (С.-Петербург, 1851) І. Срезневський писав про першу насущну потребу цієї науки – складання лінгвіст. карт. Картографування мовних явищ започаткував у Зх. Європі у 2-й пол. 19 ст. нім. учений Г. Венкер, підготувавши атлас Рейнської провінції. 1902–10 у Парижі опубліковано 12-томний «Atlas linguistique de la France» («Лінгвістичний атлас Франції») Ж. Жильєрона й Е. Едмона, після чого укладання атласів стає одним із пріоритет. напрямів досліджень нац. мов. Більшість А. л. з’явилося у 2-й пол. 20 ст. Проте ще у кін. 19 ст. діалектологи прийшли до висновку, що про класифікацію говорів відповідної мови можна з певністю говорити тільки після того, як будуть складені лінгвіст. карти поширення хоча б основних її диференц. ознак. За способом опрацювання і відображення матеріалу на картах визначилися різні школи лінгвіст. географії. Це передусім роман. школа, основоположною працею якої став згаданий атлас франц. мови. За його принципом в основу картографування береться окреме слово, яке наноситься на карту в записі фонет. транскрипцією. Так побудовані атласи ін. роман. мов. Нім. лінгвогеогр. школа характеризується застосуванням різних (різноколірних) умов. знаків – лінійних і фігурних. Принципи цієї школи застосовані у низці атласів європ. мов (також і слов’ян.), зокрема в «Mały atlas gwar polskich» (Wrocław; Kraków, 1957–68). Рос. школа лінгвіст. географії, продовжуючи знач. мірою традиції нім. школи, виробила свою теорію, принципи і способи картографування. Розвиток її пов’язаний гол. чином з працями Р. Аванесова та його послідовників. В «Атласе русских народных говоров центральных областей к востоку от Москвы» (1957); «Диалектологическом атласе русского языка», вып. 1 – «Фонетика» (1986), вып. 2 – «Морфология» (1989; усі – Москва) осн. засобами картографування є одно- й багатоколірні геом. фігури з різним заповненням, кольорові штрихування, площини та ізоглоси. Картографуються мовні явища як елементи системи мови на основі великої кількості слів-репрезентантів. Теор. засади рос. лінгвіст. географії узагальнено в кн. «Вопросы теории лингвистической географии» (Москва, 1962).

Укр. лінгвогеографія починається від перших класифікацій укр. говорів і складання діалектних карт. Уже в праці К. Михальчука «Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с наречиями Галичины» («Тр. энтогр.-статистич. экспедиции в Юго-Западный край», 1877, т. 7) наведено першу класифікац. карту укр. мови, для складання якої використано не лише попередні класифікації і діалектні записи, а й матеріали з 59 насел. пунктів, обстежених за спец. програмою, складеною І. Новицьким. Наприкінці 20-х рр. 20 ст. з’являються праці, у яких зроблені перші спроби дослідити укр. говори лінгвогеогр. методом. Це дослідження П. Бузука «Діалектологічний нарис Полтавщини» («Укр. діалектолог. зб.», К., 1929, кн. 2), І. Панькевича «Українські говори Підкарпатської Русі і сумежних областей. Ч. 1. Звучня і морфологія» (Praha, 1938), а також К. Дейни «Gwary ukraińskie Tarnopolszczyzny» (Wrocław, 1957) та ін., до яких були додані лінгвіст. карти. Визначаються ареали як окремих діалектних елементів, так і діалектних утворень, починаючи з картографування окремих діалектних рис у межах певних територій. Розрізняють А. л. заг.-мовні національні, в яких картографуються діалектні розрізнення однієї мови, напр., «Атлас української мови», і регіональні – загальні та проблемні. У загальних А. л. відображаються елементи різних рівнів певної території чи одного структурного рівня: напр., усім структур. рівням присвячені атласи: J. Tarnacki «Studia porównawczе nad geografią wyrazów (Polesie-Mazowsze)» (Warszawa, 1939), Z. Stieber «Atlas językowy dawnej Łemkоwszczyzny» (1–8, Łódź, 1956– 64), В. Ващенко «Лінгвістична географія Наддніпрянщини» (Дніпропетровськ, 1968), F. Czyźewski «Atlas gwar polskich i ukraińskich okolic Włodawy» (Lublin, 1986), «Atlas gwar bojkowskich» (Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, Łódź, t. 1–7, 1980– 91), В. Латта «Атлас українських говірок Східної Словаччини» (Пряшів, 1991), «Atlas gwar wschodnio-słowiańskich Bіałostocczyzny» (Wrocław, т. 1 – 1980; т. 2 – 1989, т. 3 – 1993), К. Герман «Атлас українських говірок Північної Буковини» (Чернівці, 1998); лише лексиці – Й. Дзендзелівський «Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР» (ч. 1–2, 1958–60) та «Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України» (ч. 3, 1993), З. Ганудель «Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини» (Пряшів, т. 1, 1981; т. 2, 1989), М. Никончук «Лексичний атлас Правобережного Полісся» (Київ; Житомир, 1994), I. Rieger «A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language» (1996), І. Сабадош «Атлас ботанічної лексики української мови» (Ужгород, 1999), Г. Мартинова «Лінгвістична географія Правобережної Черкащини» (Черкаси, 2000). У проблемних А. л. картографуються лише явища певного кола, напр.: П. Лизанець «Атлас лексичних мадяризмів та їх відповідників в українських говорах Закарпатської області УРСР» (1976), Т. Назарова «Лінгвістичний атлас Нижньої Прип’яті» (Київ, 1985), де зафіксовані явища, що відбивають укр.-білорус. контакти. Згадані атласи дають синхронний зріз мови в його територ. проекції, визначають членування нац. мови, вказують на основні говіркові ареали й найголовніші діалекти заг.-нац. мови. Регіональні (обл.) атласи, орієнтуючись переважно на заг.-мовні, поглиблюють і доповнюють останні. Багато діалектних рис функціонують на порівняно невеликій території, а тому в заг.-мовному атласі недостатньо або взагалі не відбиті. Регіон. атласи з густішою мережею обстеження пунктів відбивають їх значно повніше. В останні десятиліття 20 ст. розпочався якісно новий етап розвитку лінгвіст. географії: виникла ідея створити атлас, який би виявив міжмовні й діалектні ізоглоси, що важливо для пізнання істор. розвитку споріднених мов, їхньої територ. диференціації. Таким є «Общеславянский лингвистический атлас», що виходить окремими випусками, присвяч. фонетико-грамат. та лексико-словотворчим проблемам слов’ян. мов. Розпочато видання «Atlas Linguarum Europae», об’єктом картографування якого є віддалено споріднені й неспоріднені мови Європи, та «Общекарпатского диалектологического атласа», де картографовано генетично близькі й віддалені мови регіону Карпат і суміж. територій; у цих атласах представлена й укр. мова; укр. мовознавці беруть активну участь у їх підготовці.

Картографування є способом не лише наочного подання мовних фактів, а також їх зіставлення та осмислення. Лінгвіст. карта, виявляючи відповідники того чи ін. мовного явища в різних говорах, допомагає з’ясувати походження і час його виникнення, що неможливо зробити ін. методами. Синхронний зріз територ. диференціації мови відбиває її історію; карта відображає різні етапи розвитку й змін мовного явища в просторі. Лінгвіст. картографування дає змогу розв’язати і ряд таких важливих питань, як закономірності й основні тенденції розвитку нац. мови, виявлення діалектної основи літ. мови, її взаємозв’язків з говорами на різних істор. етапах.

Літ.: Жилко Ф. Т. Деякі питання лінгвогеографічного аспекту в українській діалектології // Пр. 10-ї Респ. діалектол. наради. К., 1961; Вопросы теории лингвистической географии. Москва, 1962; Дзендзелівський Й. О. Засади укладання регіональних атласів слов’янських мов. К., 1963; Бородина М. А. Проблемы лингвистической географии (на материале диалектов французского языка). Москва; Ленинград, 1966; Українська лінгвістична географія. К., 1966. Проблеми сучасної ареалогії. К., 1994.

Г. В. Воронич

Стаття оновлена: 2001