Атмосфера - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Атмосфера

АТМОСФЕ́РА (від грец. ἀτμός – пара і σφαῖρα – куля, м’яч) – газоподібна оболонка Землі та інших небесних тіл (див. Атмосфера Землі); одиниця тиску. Нормальна, чи фізична, А. (позначається атм) дорівнює 101325 Па = 1013,25 гПа = 760 мм рт. ст. = 10 332 мм вод. ст. = 1,0332 ат; технічна А. (ат) дорівнює 1 кгс/см2 = 735,56 мм рт. ст. = 104 мм вод. ст. = 98066,5 Па. У перенос. значенні А. – настрій оточення, умови, обставини, породжені суспільними, соц., політ. та сімей. чинниками.

Атмосфера Землі – газова оболонка Землі, що під дією сили тяжіння обертається разом з нею і сягає висоти в кілька земних радіусів, де поступово переходить у міжпланетний простір. Маса 5,151015 т (бл. 0,000001 частини маси Землі). Атмосфер. тиск і густина повітря в А. З. з висотою зменшуються. Складається з постійних (азот – 78,1 %, кисень – 21 %, аргон – 0,9 %, неон, гелій, криптон, водень та ін. гази) і змінних (водяна пара, озон, вуглекислий газ та ін.) компонентів. Водяна пара, що потрапляє до А. З. внаслідок випаровування з поверхні води, ґрунту та надзем. органів рослин, є джерелом туманів, хмар, опадів атмосферних. Її осн. маса зосереджена у нижньому шарі діаметром 20 км. Озоновий шар (озоносфера) характеризується високим вмістом озону (макс. концентрація – на вис. 20–25 км, найбільша – над поляр. широтами, найменша – над екваторіальними), який активно поглинає ультрафіолетове випромінювання Сонця і захищає біосферу Землі. Вуглекислий газ поглинає довгохвильове випромінювання Землі, створюючи парниковий ефект атмосфери і зменшуючи тепловіддачу Землі. З розвитком пром. вироб-ва його вміст у А. З. постійно зростає. В А. З. містяться часточки різних домішок (від 10–7, 10–6 см до сотих часток сантиметра) – атмосферні аерозолі, утвор. конденсацією водяної пари, виверженням вулканів, вітровою ерозією, надходженнями з космосу та пром. діяльністю. За хім. складом А. З. поділяється на гомосферу (до 100 км від поверхні, де відсотковий склад газів майже не змінюється з висотою) та гетеросферу (вище 100 км, у якій ці зміни дуже значні). А. З. має добре виявлену шарувату будову. За вертикал. розподілом т-ри А. З. поділяють на тропо-, страто-, мезо-, термо- та екзосфери. Тропосфера є осн. шаром А. З., досягає 8–10 км у полярних, 10–12 км у помірних і 16–18 км у тропіч. широтах. Тут зосереджена 1/5 усієї маси атмосфер. повітря і переважна частина водяної пари; турбулентність, яка у нижньому гранич. шарі тропосфери (500–1500 м) помітно впливає на розподіл вітру і добовий хід метеорол. величин, та конвекція. У тропосфері утворюються хмари, постійні повітр. течії – пасати та вітри сезон. характеру – мусони, розвиваються циклони і антициклони. Стратосфера знаходиться над тропосферою вис. до 50–55 км. Характеризується зростанням т-ри з висотою від –40 °С (–80 °С) до т-ри близької 0 °С; незначною турбулентністю; низьким вмістом водяної пари; порівняно підвищеним вмістом озону. Мезосфера розміщується на вис. від 50 до 80–85 км і характеризується зниженням т-ри з висотою прибл. від 0 °С на нижній межі до –90 °С на верхній та утворенням сріблястих хмар. У термосфері (від 80–90 до 800– 1000 км) т-ра зростає до вис. 200–300 км, де досягає 1500 К, потім лишається майже незмінною до більших висот. Тут відбувається значна іонізація повітря, спричинена ультрафіолетовим, корпускулярним і рентґенівським соняч. випромінюванням, тому цей шар називають іоносферою. Він поділяється на кілька шарів макс. іонізації і, внаслідок великої електропровідності, значно впливає на поширення радіохвиль. Зовн. шар А. З. – екзосфера – починається з висот у кілька сотень км, характеризується розрідженістю повітря, т-рою понад 2000 К, розсіюванням частинок газів і поступовим переходом від А. З. до косміч. простору. На вис. 2–20 тис. км розміщується воднева корона Землі, внутр. (на вис. 500–1600 км) і зовн. радіаційні пояси планети. У верх. шарах А. З. сонячне корпускулярне випромінювання спричинює утворення поляр. сяйв, магніт. бур і її власне світіння. А. З. регулює теплообмін планети з косміч. простором, впливає на радіац. та водний баланси, клімат (через процеси газо- й теплообміну між А. З. та океаном). Будову А. З. та процеси, які в ній відбуваються, вивчає метеорологія. Використання дистанційних автомат. метеостанцій, радіолокаторів, спеціально обладнаних літаків, суден, метеорол. ракет, супутників забезпечує вивчення верх. шарів А. З. У 1992 прийнято Закон України «Про охорону атмосферного повітря»; створ. мережу для спостереження за станом повітря; встановлюються спец. газо- та пилозахисні пристрої з метою запобігання, зменшення й усунення забруднення А. З. Успішна реалізація цих заходів потребує міжнар. співроб-ва. Досліджується вплив А. З. та процесів, що в ній відбуваються, на живі організми і зокрема на людину.

Літ.: Атмосфера Земли и планет: Сб. ст. / Пер. с англ. Москва, 1951; Атмосфера Земли: Сб. Москва, 1953; Погосян Х. П. Воздушная оболочка Земли. Ленинград, 1962; Атмосфера и окен в движении: Сб. ст. / Пер. с англ. Москва, 1963; Колобков Н. В. Атмосфера и ее жизнь. Москва, 1968; Атмосфера Земли с «Салюта-6». Ленинград, 1981; Школьний Є. П. Фізика атмосфери. О., 1997; Максимова Н. Г. Современное состояние дистанционного зондирования атмосферного пограничного слоя с поверхности Земли (методы исследования, наиболее важные результаты) // Радиотехника: Всеукр. межвед. науч.-тех. сб. Харьков. гос. тех. ун-та радиоэлектроники. 1998. Вып. 107; Бабий М. В. Особенности распределения по широте интенсивности солнечной радиации, падающей на верхнюю границу атмосферы земли // Доп. НАНУ. 1999. № 6; Черногор Л. Ф. Энергетика процессов на Земле, в атмосфере и околоземном космосе в свете проекта «Попередження» // КНТ. 1999. Т. 5, № 1.

В. А. Дячук

Стаття оновлена: 2001