Атональність - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Атональність

АТОНА́ЛЬНІСТЬ (від а… і тональність) – тип звуковисотної організації у музиці, в якому відсутня логіка ладових та гармонійних зв’язків, що організовують мову тональної музики. Осн. ознаки А. – повна рівноправність усіх тонів; відсутність будь-якого ладового центру, що об’єднує їх; протилежність тональності та ін. А. не визнає полярність консонансу і дисонансу та виключає можливість використання модуляцій. Окремі атонал. епізоди зустрічаються вже у пізньоромант. та імпресіоніст. музиці. Особл. значення А. набула на поч. 20 ст. у творчості А. Шьонберґа та його учнів, які відмовились від ладотонал. основ музики. Розвиток принципу А. продовжували у своїх творах віден. експресіоністи А. Берґ і А. Веберн, які намагалися наблизитися до вільного відображення витончених суб’єктив. відчуттів, неясних внутр. імпульсів. Найбільшого розповсюдження набув метод композиції – додекафонія, винайдений А. Шьонберґом у 1920-х рр. Естет. принципи А., особливо на першому етапі, тісно пов’язані з експресіонізмом. Їх покладено також в основу ін. різноманіт. композитор. технік муз. авангарду серед. 20 ст. – як похідних від додекафонного методу (серіалізму, пуантилізму), так і протилежного спрямування (алеаторики, сонористики), які застосовували у своїй творчості П. Булез, К. Штокгаузен, Дж. Кейдж, Я. Ксенакіс, А. Пуссер, Л. Беріо та ін.

В Україні прийоми А. вперше використали у 20-х рр. Б. Лятошинський, М. Вериківський, М. Колесса. У 30–50-х рр. використання А. у композитор. творчості всіляко засуджувалось рад. музикознавцями, ототожнюючи її з течіями бурж. мист-ва, де вона застосовувалася. Від 60-х рр. А. широко використовується в укр. симф., камерній музиці, муз.-сценіч. та ін. жанрах. У поєднанні із укр. муз. фольклором А. звучить у муз. мові творів М. Скорика, С. Станковича, В. Губаренка, О. Киви, В. Бібика, В. Сильвестрова, К. Цепколенко та ін. Доцільність і переконливість використання А. об’єктивно визначається ступенем таланту композитора та значущістю висловлюваних ним ідей, що, власне, і є критеріями цінності та сучасності муз. творчості.

Літ.: Павлишин С. С. Зарубежная музыка 20 века. Пути развития. Тенденции. К., 1980.

М. А. Моїсєєва

Стаття оновлена: 2001