АФЕ́КТ (від лат. affectus — на­стрій, хвилюва­н­ня, пристрасть) — короткочасний максимальний за інтенсивністю емоційний стан (лють, жах, від­чай, ек­стаз, екзальтація тощо), під час якого знижується ступінь контролю над собою. Найдавніше поясне­н­ня слова «А.» зу­стрічається у Авґустина, який надавав йому значе­н­ня «пристрасті». Схоже трактува­н­ня А. знаходимо у Р. Декарта і Б. Спінози. Тільки у 18 ст. англ. письмен­ники починають від­різняти пристрасть, жагу від А. на основі їх тривалості і вибуховості. Психол. ви­вче­н­ням А. за­ймались психологи В. Вундт, В. Джеймс, Дж. Вотсон та ін. А. су­проводжується мимовільними тілесними змінами з моторовими виявами і пере­будовою вегетатив. функцій, насамперед у сфері серцево-судин. та секреторної діяльності. У стані А. загальмовується сві­дома регуляція поведінки. Сила А. залежить від емоц. вразливості людини. У психології роз­різняють стенічні А., для яких є характерним під­вище­н­ня самопочу­т­тя, псих. активності, вітального тонусу, від­чу­т­тя власної сили (ек­стаз, гнів, тощо), та астенічні — су­проводжуються пригніче­н­ням нервової системи (туга, сум, тощо). У сфері права А. поділяються на ті, що тягнуть, і такі, що не тягнуть за собою вину. В остан. випадку вони слугують мотивом полегше­н­ня провини. Психол. аналіз А. і його правових наслідків роблять, виходячи з важкості порушень усіх сфер психіки, включаючи сенсомоторику, вегетативну нервову систему, а також тимчасове звуже­н­ня сві­домості — поруше­н­ня просторового і часового орієнтува­н­ня, актуал. стану прийня­т­тя ріше­н­ня і організації поведінки. Феноменологічно А. протікає у 3 стадії: під­готовча, афектив. вибуху, виснаже­н­ня.

Важлива регулятивна функція А. полягає у виникнен­ні специф. досвіду — т. зв. афектив. від­битків, що актуалізуються, коли ситуація нагадує ту, що породила А. Афект. від­битки, що травмують людину, за певних умов можуть цілком витіснятися із сві­домості. При по­вторен­ні ситуації, що викликає той чи ін. негатив. стан, від­бувається т. зв. акумуляція А., результатом якої може стати роз­рядка у формі бурхливої реакції, некеров. поведінки і в тому разі, коли під­став для цього немає. А. можуть легко виникнути в маленьких дітей на тій стадії роз­витку, коли мотиви їхньої поведінки ще чітко не усві­домлюються. Будь-яке незадоволе­н­ня потреб дитини чи конфлікт можуть викликати стан А., а неправильне вихова­н­ня — роз­винути схильність до нього, негативно вплинути на становле­н­ня характеру. Щоб запобігти цьому, потрібна системат. виховна робота, спрямована на формува­н­ня осн. морал. якостей людини, а також правильна реакція на кожний прояв А. Важливо при­вчити дитину до думки, що далеко не всі її бажа­н­ня можуть бути задоволені, і вона в таких ситуаціях повин­на вміти володіти собою. У під­літк. та юнац. віці в боротьбі з А. велику роль ві­ді­грає самовихова­н­ня. В Україні значну увагу афективно-емотивній сфері особистості надавали Г. Костюк, С. Максименко та інші.