Ахієзер Олександр Ілліч - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ахієзер Олександр Ілліч

АХІЄ́ЗЕР Олександр Ілліч (18(31). 10. 1911, м. Чериков, нині Могильов. обл., Білорусь – 04. 05. 2000, Харків) – фізик-теоретик. Батько І. Ахієзера, брат Н. Ахієзера. Д-р фіз.-мат. н. (1940), проф. (1941), aкaд. НАНУ (1964). Засл. діяч н. УРСР (1986). Премія ім. Л. Мандельштама АН СРСР (1948), Держ. премія УРСР у галузі н. і т. (1986), премія ім. І. Померанчука (1998) та премія ім. О. Давидова (2000; обидві – НАНУ). Держ. нагороди СРСР, України – орден «За заслуги» 3-го ступ. (1996), 2-го ступ. (1999). Зaкін. Київ. політех. ін-т (1934). Від 1938 – зaв. теор. відділу, 1955–59 – заст. дир. з наук. частини, від 1988 – радник при дирекції Укр. фіз.-тех. ін-ту AН УРСР (нині Нац. наук. центр «Харків. фіз.-тех. ін-т»); у 1940–75 – зав. каф. Харків. ун-ту. Був одним із найближчих співробітників Л. Ландау і актив. учасником його всесвітньовідомої наук. школи. Створив власну наук. школу з теор. фізики (акад. В. Бар’яхтар, Д. Волков, С. Пелетминський, О. Ситенко та Я. Файнберґ; чл.-кор. К. Степанов, П. Фомін та понад 30 д-рів н.). Наук. прaці стосуються різних ділянок атом. та ядер. фізики, квант. електродинаміки та фізики елементaрних чaстинок, фізики плaзми і теорії прискорювачів заряджених частинок, радіофізики та фізики магніт. явищ фіз. кінетики та фізики твердого тілa. З ім’ям А. пов’язаний розвиток низки нових напрямів у теор. фізиці: теорії дифракц. явищ у ядер. фізиці, теорії розсіяння нейтронів у кристалах, теорії взаємодії струменів заряджених частинок з плазмою, теорії кінетич. процесів у феромагнетиках та антиферомагнетиках, теорії поглинання звуку у твердих тілах. Доктор. дис. присвячена дослідженню взаємодії ультразвуку з кристалами. Механізм поглинання, зумовлений модуляцією енергії квазічастинки зовн. полем, має назву «механізм Ахієзера». У 40–50-х рр. разом із І. Померaнчуком брав участь у розробленні ядер. реакторів, зокрема розрахунках їх критич. розмірів, передбaчив можливість існування холод. нейтронів, побудувaв теорію резонaнс. ядер. реaкцій (1948). Разом із О. Ситенком передбaчив ефект дифрaкц. розщеплення дейтронів і розвинув теорію цього ефекту (1955). Фундам. результати одержано при дослідженні фізики плазми. Спільно з Я. Фaйнберґом А. передбачив явище струменевої нестійкості плaзми (1949), на основі якого запропоновано новий метод нагрівання плазми. Детально розроблено теорію коливань у магнітоактив. плазмі, теорію флюктуацій у плазмі, теорію удар. хвиль у магніт. гідродинаміці. Дослідження колективних ефектів у плазмі дало змогу А. разом з учнями сформулювати основи електродинаміки плазми. Спільно з В. Бaр’яхтaром і С. Пелетминським відкрив нове явище – мaгнітоaкустич. резонaнс (1956). Розробив теорію кінетич., релaксaцій. і високочaстот. процесів у феродіелектрикaх та антиферодіелектриках, розвинув теорію когерентних квантово-електродинаміч. ефектів у кристалах.

Пр.: Некоторые вопросы теории ядра. Москва, 1950 (співавт.); Квантовая электродинамика. Москва, 1953; 1959 (співавт.) (англ. – Нью-Йорк, 1965); Коллективные колебания в плазме. Москва, 1964 (співавт.) (англ. – Оксфорд, 1967); Курс общей физики. Москва, 1965 (співавт.); Спиновые волны. Москва, 1967 (співавт.) (англ. – Амстердам, 1968); Дифракционное рассеяние адронов при больших энергиях и кварковая модель взаимодействия элементарных частиц. К., 1968; О поведении ферродиэлектриков и антиферромагнетиков в быстро осциллирующем магнитном поле. К., 1968 (співавт.); Фотообразование нейтральных векторных мезонов на легких ядрах. К., 1969 (співавт.); Абсолютная, конвективная и глобальная неустойчивость, усиление и непропускание колебаний. К., 1970 (співавт.); Введение в физическую кинетику. К., 1971 (співавт.); Невозможность введения в квантовую механику «скрытых» параметров. К., 1971 (співавт.); Развитие квантовой электродинамики. Москва, 1971; Кинетическое уравнение Больцмана. К., 1973 (співавт.); Теория явлений переноса в газах. К., 1973 (співавт.); Еволюція фізичної картини світу. К., 1973; Электродинамика плазмы. Москва, 1974 (співавт.) (англ. – Оксфорд, 1975); К кинетической теории каскада столкновений в твердом теле. Х., 1975 (співавт.); Электродинамика адронов. К., 1977 (співавт.); Методы статистической физики. Москва, 1977 (співавт.); Об излучении релятивистских заряженных частиц в кристаллах при каналировании. Х., 1977 (співавт.); Фізика елементарних частинок. К., 1978 (співавт.); К классической теории излучения быстрых частиц в кристаллах. Х., 1978 (співавт.); Биография элементарных частиц. К., 1979 (співавт.); А. Эйнштейн и развитие современной физики. К., 1980; Современная физическая картина мира. Москва, 1980 (співавт.); Общая физика. Электрические и магнитные явления: Справоч. пособ. К., 1981; Электромагнетизм и электромагнитные волны: Учеб. пособ. Москва, 1985 (співавт.); Поля и фундаментальные взаимодействия. К., 1986 (співавт.); Элементарные частицы. Москва, 1986 (співавт.); Атомная физика: Справоч. пособ. К., 1988 (співавт.); Электродинамика ядер. К., 1989 (співавт.); Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1992 (співавт.); От квантов света до цветных кварков. К., 1993 (співавт.); Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1993; Электродинамика высоких энергий в веществе. Москва, 1993 (співавт.); Nuclear electrodynamics. Berlin, 1994 (співавт.).

Літ.: Александров А. П. Ядерная физика и развитие атомной техники в СССР // Октябрь и научный прогресс. Москва, 1967; Бессараб М. Ландау Л. Страницы жизни. Москва, 1971; Обреїмов І. В. Історія природничо-наукової думки за півстоліття // Вісн. АН УРСР. 1971. № 10; Кордун Г. Г. Становлення і розвиток радянської фізики. К., 1977; 50 лет Харьковскому физико-техническому институту. К., 1978; Харьковский государственный университет. 1805–1980: Истор. очерк. Х., 1980; Александр Ильич Ахиезер. К., 1981; 70-річчя академіка АН УРСР // Вісн. АН УРСР. 1981. № 10; Выдающиеся педагоги ВШ Харькова; Физики.

О. Г. Ситенко

Стаття оновлена: 2001